05 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 140/2747/19 пров. № 857/13969/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Бруновської Н.В., Матковської З.М.,
з участю секретаря судового засідання Омеляновської Л.В.,
розглянувши в судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2019 року у справі № 140/2747/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Маневицької селищної ради Маневицького району Волинської області про визнання протиправним та скасування рішення, (рішення суду першої інстанції ухвалене в порядку письмового провадження суддею Андрусенко О.О., в м. Луцьк Волинської області 14.11.2019 року), -
ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Маневицької селищної ради (надалі також - відповідач), в якому просив суд визнати протиправними та скасувати пункти 1, 2, 3 рішення від 21.03.2019 року № 40/9, якими вирішено: розробити детальний план території з метою обґрунтування площі земельної ділянки для обслуговування літньої кухні на АДРЕСА_1 а; розглянути питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність позивачу земельної ділянки площею 0,04 га для обслуговування літньої кухні за адресою: АДРЕСА_1 а після затвердження детального плану території; доручити виконавчому апарату селищної ради здійснити комплекс заходів з організації розробки детального плану території земельної ділянки на АДРЕСА_1 Маневичі.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив позивач, оскільки вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, просить рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2019 року скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов.
В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що рішенням Маневицького районного суду від 19.08.2016 року задоволено позов ОСОБА_1 до Маневицької селищної ради про визнання права власності на нерухоме майно і визнано за позивачем право власності на нерухоме майно, а саме: літню кухню та господарські будівлі, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 а. Позивачем було здійснено державну реєстрацію права власності даного майна. У свою чергу, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28.12.2018 року зобов'язано Маневицьку селищну раду надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для обслуговування літньої кухні за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, позивач вказує, що дане рішення суду виконане не було, натомість було прийняте протиправне рішення Маневицької селищної ради № 40/9 від 21.03.2019 року. Тобто, апеляційна скарга обґрунтована тими ж доводами, які наводились в адміністративному позові.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно частини четвертої статті 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Сторони були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, надали клопотання про розгляд справи за їх відсутності.
Частиною 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до положень частини 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28.12.2018 року у справі №0 340/1873/18 за позовом ОСОБА_1 до Маневицької селищної ради Маневицького району Волинської області про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано пункт 1 рішення Маневицької селищної ради Маневицького району Волинської області від 12.09.2018 року № 36/6 «Про розгляд заяви ОСОБА_1 щодо безоплатної передачі земельної ділянки для обслуговування літньої кухні на АДРЕСА_1 а». Зобов'язано Маневицьку селищну раду Маневицького району Волинської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для обслуговування літньої кухні на АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,04 га.
21 березня 2019 року Маневицька селищна рада на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду у справі № 0340/1873/18 прийняла рішення № 40/9, яким вирішила: 1. Розробити детальний план території з метою обґрунтування площі земельної ділянки для обслуговування літньої кухні на вулиці Незалежності, 1а. 2. Розглянути питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,04 га для обслуговування літньої кухні на вулиці Незалежності, 1а, після затвердження детального плану території. 3. Доручити виконавчому апарату селищної ради здійснити комплекс заходів з організації розробки детального плану території земельної ділянки на вулиці Незалежності, 1а, в смт. Маневичі.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з наявності у спірних правовідносинах обставин, з якими стаття 383 КАС України пов'язує наявність підстав для визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи за межі апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.
Разом з тим, згідно статті 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.
Відповідно до вимог статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Апеляційний суд звертає увагу, що вищезазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (надалі також - Закон № 1404-VIII).
Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
В частині першій статті 11 Закону № 1404-VIII йдеться про те, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а.
Таким чином, оскаржуване рішення Маневицької селищної ради від 21 березня 2019 року № 40/9, прийняте на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду у справі № 0340/1873/18 і може бути оскаржене відповідно до статті 383 КАС України.
Такий порядок оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, прийнятого на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на положення частини п'ятої статті 383 КАС України, відповідно до якої, розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання.
Відповідно до частини шостої цієї статті, за наявності підстав для задоволення заяви, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що суб'єкт владних повноважень не може бути зобов'язаний виконувати судове рішення шляхом ухвалення судом іншого рішення, оскільки примусове виконання постанови суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII, в межах виконавчого провадження з виконання виконавчого листа.
Суд також враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що спосіб захисту, який обрав позивач, не усуває юридичного конфлікту і не відповідає об'єкту порушеного права. У такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі, якщо суд визнав його порушеним. При розгляді вимоги позивача щодо виконання окремого судового рішення в іншій справі, суд не має права зобов'язати його виконати шляхом ухвалення нового судового рішення, бо це буде порушенням процесуальних норми КАС, зокрема тих, що регулюють виконавче провадження як завершальної стадії судового провадження.
Така позиція відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій в постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 355/1648/15-а.
Щодо доводів апелянта про наявність виконавчого провадження, передбаченого статтею 383 КАС України, то такі є необґрунтованими з огляду на наступне.
Дана стаття встановлює відповідні обов'язкові реквізити, які має містити заява про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.
Зокрема, законодавець передбачив, що заява про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиконання рішення суду має містити інформацію про день пред'явлення виконавчого листа до виконання та інформацію про хід виконавчого провадження.
Аналізуючи наведену вище норму, колегія суддів приходить до висновку, що стаття 383 КАС України стосовно судового контролю не містить обов'язкової вимоги щодо знаходження виконавчого документа на примусовому виконанні в органах виконавчої служби, а лише вимагає зазначити в заяві інформацію про хід виконавчого провадження, якщо таке є.
Також, слід зазначити, що згідно інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень 25.11.2019 представник позивача - адвокат Тертичний Ю.В. звернувся до суду із заявою у порядку статті 383 КАС України про визнання протиправними рішення та бездіяльності Маневицької селищної ради.
Окремою ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року у справі № 0340/1873/18 визнано протиправним пункт 2 рішення Маневицької селищної ради Маневицького району Волинської області «Про розгляд заяви громадянина ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для обслуговування літньої кухні на вул АДРЕСА_1 а» від 21 березня 2019 року № 40/9.
Зобов'язано Маневицьку селищну раду Маневицького району Волинської області (44601, Волинська область, смт. Маневичі, вул. Незалежності, 19, ідентифікаційний код 04333193) вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону - невиконанню рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2018 року у справі № 0340/1873/18 в частині зобов'язання Маневицької селищної ради Маневицького району Волинської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для обслуговування літньої кухні на АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,04 га, шляхом розгляду даного питання на найближчій сесії Маневицької селищної ради Маневицького району Волинської області.
За вказаних обставин, колегія суддів зазначає, що позивач у даній справі № 140/2747/19 обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправними дій, вчинених на виконання рішення суду. Проте, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.
Отже, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 КАС України пов'язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення, що, власне, і було зроблено позивачем), а не подавати новий адміністративний позов.
Підсумовуючи вище наведене, колегія суддів зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 522/10140/17.
Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки є таке, що набрало законної сили рішення суду з того самого фактичного предмету спору (право позивача на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для обслуговування літньої кухні) і між тими самим сторонами, а тому наявні підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України.
Така позиція відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2019 року у справі № 802/1933/18-а.
Згідно частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ).
У пункті 40 рішення ЄСПЛ у справі «Горнсбі проти Греції», Суд зазначив, що, право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. (Hornsby v. Greece № 18357/91).
У пункті 54 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень йдеться про те, що згідно з тлумаченням ЄСПЛ право на справедливий суд, зафіксоване в статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає не лише те, що судове рішення повинно бути ухвалено в розумні строки, а й те, що воно повинно бути - коли це доречно - таким, яке можна ефективно виконати на користь сторони, яка виграла справу. Справді, Конвенція не передбачає теоретичного захисту прав людини, а має на меті гарантувати максимальну ефективність такого захисту.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частини першої статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Керуючись статтями 238, 239, 241, 242, 308, 310, 319, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2019 року у справі № 140/2747/19 - скасувати.
Провадження у справі № 140/2747/19 за позовом ОСОБА_1 до Маневицької селищної ради Маневицького району Волинської області про визнання протиправним та скасування рішення - закрити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Н. В. Бруновська
З. М. Матковська
Повне судове рішення складено 13.02.2020