13 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 460/2167/19 пров. № 857/13786/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Онишкевича Т.В., Хобор Р.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Рівненської міської ради на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року, прийняте суддею Недашківською К.М. у місті Рівному у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання дій протиправними, -
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з адміністративним позовом про визнання протиправними дій щодо відмови у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення; зобов'язання встановити статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року позов задоволено.
Задовольняючи позов, суд виходив із проаналізованого законодавства та прийшов до висновку про те, що до виконання робіт у складі формувань Цивільної оборони зараховувались всі працівники, починаючи з 16-ти річного віку за виключенням невизначеної категорії осіб, які виконували роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Матеріали справи підтверджують факт участі особи у ліквідації аварії саме у складі формувань Цивільної оборони (довідками КАТП 13068, ВАТ «Рівнеавтотранспорт-15654» та МСЕК, надано лист Управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Рівненської ОДА від 07.08.2019 року).
Щодо видачі посвідчення, то за наявності вказаного вище статусу, видається посвідчення.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, Управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Рівненської міської ради подало апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення, що не відповідає норм матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи.
В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що умовами набуття статусу інваліда війни за п.9 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС; наявність доказів залучення особи до складу формувань Цивільної оборони.
Перший пункт підтверджено, тому на нього поширюються пільги, гарантії і компенсації згідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Водночас, для набуття статусу, який просить позивач, слід встановити і наявність другої вимоги (пункту), чого з матеріалів справи не вбачається.
В підтвердження позиції маються покликання на неодноразову практику Верховного Суду.
Просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Подано відзив на апеляційну скаргу, де в основному обґрунтування відповідають мотивам оскаржуваного судового рішення.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, розгляд справи в апеляційному провадженні проводиться в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд не в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та інвалідом 2 групи, захворювання якого пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.10-12).
Позивач звернувся до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради із заявою про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, долучивши документи, які на його думку засвідчують участь в ліквідації аварії на ЧАЕС в складі Цивільної оборони.
Однак, листом від 12.08.2019 року №С-2504 відповідач відмовив позивачу у визначенні правового статусу «особа з інвалідністю внаслідок війни» відповідно до пункту 9 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видачі відповідного посвідчення, оскільки подані документи не містять інформації про розпорядчий документ (наказ чи розпорядження) щодо залучення позивача до формувань Цивільної оборони для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, займану посаду та виконувану роботу (а.с.13).
Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначений Законом України від 22.10.1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551).
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551 до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Враховуючи наведене положення законодавства, умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551 є: настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Статтею 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 року (далі - Закон №796) передбачено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках-не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менш 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.
Судом із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 працював у зоні відчуження (м. Чорнобиль, с. Іллінці, с. Бобер) водієм Рівненського АТП 15654 в період з 01.08.1986 року по 30.08.1986 року, що підтверджується довідкою КАТП 13068 та довідкою ВАТ «Рівнеавтотранспорт-15654» (а.с.14-15).
Слід врахувати, що позивач став інвалідом внаслідок захворювань, пов'язаних з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується наявними доказами у справі, зокрема, довідкою МСЕК (а.с.11-12). Відтак, надані позивачем документи підтверджують факт його участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків.
Зазначені обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка брала участь в ліквідації наслідків внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Водночас, для набуття статусу інваліда війни, з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зазначений Закон містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженнями керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
З огляду на наведене вище колегія суддів приходить до висновку про відсутність доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відсутні достатні підстави для набуття позивачем статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Документи, які позивач долучив до своєї заяви, адресованої Управлінню, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв'язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав. Ця обставина є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (підпункт 1 частини першої статті 9 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 15.05.2019 у справі 816/851/18, від 18.09.2019 у справі № 674/450/17, від 19.09.2019 у справі №756/8323/16-а, від 20.12.2019 року у справі №315/594/15-а та від 13.11.2019 року у справі №674/364/17.
Відтак, враховуючи наведене вище, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Судові витрати розподілу не підлягають виходячи із вимог ст. 139 КАС України.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги являються суттєвими і дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також наявна невідповідність висновків суду обставинам справи.
Керуючись ст.ст. 308, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Рівненської міської ради задовольнити.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 460/2167/19 скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді Т. В. Онишкевич
Р. Б. Хобор
Повне судове рішення складено 13.02.2020 року