Справа № 2а-3554/08 Суддя (судді) першої інстанції:Бондаренко І. А.
11 лютого 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В. В.,
суддів Ганечко О. М., Шурка О. І.,
за участю секретаря Кірієнко Н. Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_3 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 до Міністерств оборони України про стягнення грошової компенсації замість продовольчого пайка, за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 січня 2009, -
Позивачі звернулися до суду із зазначеним позовом, у якому просили стягнути недоплачене грошове забезпечення починаючи з березня 2000 року по грудень 2005 року та провести виплату замість продовольчого пайка.
Бориспільський міськрайонний суд Київської області постановою від 30 січня 2009 року позовні вимоги задовольнив.
Апеляційний суд Київської області постановою від 01 квітня 2011 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким відмовив у задоволенні позову.
При цьому суд апеляційної інстанції виходив із того, що дії відповідача щодо невиплати грошової компенсації за продовольчий пайок не порушують вимог чинного законодавства.
30 травня 2016 року ОСОБА_75 звернулася з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 січня 2009 року, Апеляційного суду Київської області від 01 квітня 2011 року, посилаючись на їх незаконність.
Постановою Верховного Суду від 16.01.2019 року касаційну скаргу ОСОБА_17 задоволено частково, постанову Апеляційного суду Київської області від 01 квітня 2011 року скасовано та справу направлено на новий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Підставою для скасування постанови апеляційного суду стало те, що на момент здійснення апеляційного розгляду не було доказів належного повідомлення учасників справи про дату, час та місце такого розгляду і про відсутність підстав для розгляду справи в порядку письмового провадження, відтак, судом апеляційної інстанції під час розгляду справи було допущено порушення норм процесуального права в частині обов'язку повідомити належним чином осіб, які беруть участь у справі про дату, час і місце апеляційного розгляду.
В судовому засіданні представник Міноборони підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, посилаючись на доводи, що застосуванню підлягають норми Закону України від 17 лютого 2000 року № 1459-III «Про деякі заходи щодо економії бюджетних засобів», відповідно до яких, з 11 березня 2000 року призупинено дію частини другої статті 9 Закону № 2011-XII у частині отримання військовослужбовцями продовольчих пайків і речового майна або по їх бажанню грошової компенсації.
Позивач ОСОБА_3 висловив позицію щодо законності рішення суду першої інстанції, просив закрити апеляційне провадження посилаючись на доводи, викладені у письмовому відзиві на апеляційну скаргу.
Представник ОСОБА_17 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилався на практику ЄСПЛ, Верховнуго Суду, до суду подав письмовий відзив на апеляційну скаргу із викладенням позиції, правові позиції ВП ВС та ВС.
Позивач ОСОБА_73 та його представник в судовому засіданні також заперечували щодо задоволення апеляційної скарги, надали суду письмовий відзив.
Також до суду надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_7 , ОСОБА_76
Інші учасники процесу в судове засідання не з'явилися, про апеляційний розгляд справи повідомлялися належним чином.
Відповідно до ст. 124 КАС України, судові виклики і повідомлення здійснюються повістками про виклик і повістками-повідомленнями.
Судовий виклик або судове повідомлення учасників справи, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів здійснюється:
1) за наявності в особи офіційної електронної адреси - шляхом надсилання повістки на офіційну електронну адресу;
2) за відсутності в особи офіційної електронної адреси - шляхом надсилання повістки рекомендованою кореспонденцією (листом, телеграмою), кур'єром із зворотною розпискою за адресами, вказаними цими особами, або шляхом надсилання тексту повістки в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу.
У разі тимчасової відсутності адресата особа, яка повинна вручити повістку, відмічає у повістці відомості про те, куди вибув адресат та коли передбачається його повернення за наявності таких даних.
Вважається, що повістку вручено посадовій чи службовій особі, яка є учасником судового процесу, якщо її доставлено за адресою місця служби цієї особи в порядку, встановленому ч. 8 цієї статті.
Крім того, відповідно до ст. 131 КАС України, учасники судового процесу зобов'язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Положення частини першої цієї статті застосовуються також у разі зміни адреси електронної пошти, номера факсу, телефаксу, телефону, які учасник судового процесу повідомив суду.
Матеріали справи містять заяви деяких позивачів про надсилання поштової кореспонденції за вказаною ними адресою, враховуючи її зміну.
Відповідно до ст. 309 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності осіб, які не з'явилися.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З матеріалів справи убачається, що позивачі проходили дійсну військову службу у Збройних Силах України.
Позивачі звернулися до суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просять стягнути недоплачене грошове убезпечення починаючи з березня 2000 року по грудень 2005 року та провести виплату грошової компенсації замість продовольчого пайка.
Свої позовні вимоги позивачі обґрунтовують тим, що мають право на отримання грошової компенсації за продовольче забезпечення згідно постанови №316 від 12.03.1996 року «Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України і інших військових формувань» в період з березня 2000 року по грудень 2005 року.
Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 січня 2009 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що норми про грошове, продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, їх соціальний захист, встановлені відповідно статтею 16 Закону України «Про Збройні Сили України», статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», не можуть бути скасовані чи призупинені без відповідної компенсації. Призупинення Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» видачі продовольчих пайків та грошової компенсації замість нього для військовослужбовців без відповідної матеріальної компенсації є порушенням гарантованого державою права на їх соціальний захист та членів їхніх сімей.
Апелянт в свою чергу вказує, що у позивачів відсутнє право на одержання грошової компенсації за неотримане речове майно, оскільки 11 березня 2000 року набули чинності норми Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17.02.2000 року № 1459-ІІІ в частині призупинення дії положень щодо одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (з наступними змінами і доповненнями) відповідно до Конституції України визначено основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до ч.2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Порядок і розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців та компенсації замість речового майна і продовольчих пайків встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів.
На виконання вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 12 березня 1996 року № 316 «Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ» (Постанова втратила чинність на підстав Постанови Кабінету Міністрів України № 426 від 29.03.2002).
Разом з тим, Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17.02.2000 № 1459-ІІІ, який набрав чинності 11.03.2000, призупинено дію частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна (за винятком військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців).
Отже, з часу набрання чинності Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» виплата грошової компенсації замість продовольчих пайків, недоотриманого речового майна була призупинена.
Звідси ж, за змістом статті 9 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» військовослужбовці мали право одержати грошову компенсацію лише за речове майно, неодержане до березня 2000 року.
У встановленому порядку пункт другий Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» неконституційним не визнавався.
З січня 2001 року набула чинності стаття 16 Закону України «Про Збройні Сили України» від 06.12.1991 № 1934-ХІІ, якою військовослужбовцям гарантувалося одержання за рахунок держави житла, фінансового, речового, продовольчого, медичного (у тому числі санаторно-курортного) та інших видів забезпечення у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України і враховують характер та умови службової діяльності, стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі.
При цьому, Закон не передбачав отримання грошової компенсації за неотримане продовольче забезпечення.
29.03.2002 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №426 «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації», яка також не передбачала компенсації за продовольче забезпечення.
Отже, грошова компенсація замість продовольчих пайків була передбачена законодавством України в період з 20.12.1991 по 11.03.2000.
Таким чином, враховуючи, що після 11.03.2000 чинним законодавством не встановлено право військовослужбовців, звільнених з військової служби на грошову компенсацію замість неотриманого речового та продовольчого забезпечення, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Вказане узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України викладеною в ухвалі від 26.09.2013 у справі №2а-7/10/0408 (К/9991/46115/11).
Крім того, пунктом 27 «Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 року №1444 (Положення № 1444 втратило чинність 04.03.2016 року.) було встановлено, що військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно, виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.
Проте, посилання на постанову Кабінету Міністрів України «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час» від 28.10.2004 року № 1444 є безпідставними, оскільки нею визначено порядок та розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців, а не поновлено право позивачів на отримання грошової компенсації замість неодержаного речового майна, що було призупинено Законом України «Про деякі заходи, щодо економії бюджетних коштів» від 17.02.2000 року.
Колегія суддів враховує, що Постанова чи Положення не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки суперечить нормам Закону № 2011-XII, який має вищу юридичну силу.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Щодо доводів позивачів викладених у відзиві на апеляційну скаргу про пропуск відповідачем строку апеляційного оскарження слід вказати, що ухвалою Апеляційного суду Київської області від 01.04.2011 розглянуто клопотання відповідача про поновлення строку на апеляційне оскарження та встановлено, що в матеріалах справи відсутні відомості щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи в суді першої інстанції та щодо направлення відповідачу постанови суду від 30.01.2009. Також відсутні будь-які інші докази про надсилання судом та вручення оскаржуваної постанови сторонам.
Про прийняту постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області відповідач дізнався лише 21.04.2019 після ознайомлення представника Міноборони з матеріалами справи та 07.05.2009 подав клопотання про поновлення строків на подання апеляційної скарги та дану апеляційну скаргу.
Таким чином, на підставі викладено, колегія суддів дійшла висновку про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, а тому клопотання позивачів, заявлене у відзиві на апеляційну скаргу, про закриття апеляційного провадження задоволенню не підлягає.
Викладене у сукупності свідчить про наявність правових підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та відмови у задоволенні позову.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 січня 2009 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_3 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 до Міністерств оборони України про стягнення грошової компенсації замість продовольчого пайка - задовольнити.
Постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 січня 2009 - скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко
Судді: О. М. Ганечко
О. І. Шурко
Повний текст постанови виготовлено 13.02.2020