ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
11 лютого 2020 року м. Київ № 640/24223/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві викладене в листі від 09 жовтня 2019 року № 235002/03 про відмову ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії за вислугою років;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити з 01 жовтня 2019 року перерахунок та виплату пенсії за вислугою років ОСОБА_1 без обмеження її граничного розміру, з розрахунком 90 % від суми місячної заробітної плати, зазначеної в довідці Прокуратури міста Києва від 27 вересня 2019 року № 18/192, без обмеження її граничного розміру, з урахуванням раніше виплачених сум.
Позивач вважає, що рішення відповідача щодо відмови йому у перерахунку пенсії є незаконним та таким, що грубо порушує конституційні права на соціальний захист і пенсійне забезпечення, гарантовані Конституцією України, Законами України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від суду від 18 грудня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та зобов'язано відповідача подати до суду протягом 15 календарних днів з дня отримання даної ухвали суду відзив відповідно до статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, належним чином засвідченні копії всіх документів на підставі яких було прийнято оскаржуване рішення.
Ухвалу від 18 грудня 2019 року про відкриття провадження представник відповідача отримав 20 грудня 2019 року, проте відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк не подав.
Відповідно до частин п'ятої та шостої Кодексу адміністративного судочинства України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
ОСОБА_1 працює в органах прокуратури та з 2005 року отримує пенсію за вислугою років, призначену на підставі статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ.
01 жовтня 2019 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про перерахунок раніше призначеної пенсії за вислугою років на підставі довідки Прокуратури міста Києва від 27 вересня 2019 року № 18/192.
Листом від 09 жовтня 2019 року № 235002/03 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві позивачу відмовлено у проведенні перерахунку раніше призначеної пенсії за вислугою років з посиланням на те, що відповідно до пункту 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України. На даний час порядок відсутній щодо здійснення перерахунку працюючим прокурорам у зв'язку з підвищенням заробітної плати.
Вважаючи протиправною відмову, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Пенсійне забезпечення прокурорів і слідчих було визначено статтею 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ (далі також Закон № 1789-ХІІ).
Згідно з частинами першою та другою статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції Закону чинної на момент призначення позивачу пенсії) Прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.
Частиною 12 статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ визначено, що обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.
Згідно з частиною 17 статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.
Отже, на момент призначення позивачу пенсії порядок та підстави для перерахунку пенсії прокурорів були визначені у частинах 12 та 17 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ.
В подальшому, Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-VІ від 08 липня 2011 року до статті 50-1 Закону №1789-ХІІ внесено нову норму, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Цим же Законом зменшено максимальний розмір при призначенні пенсії до 80 відсотків місячного заробітку.
Разом з тим, положення статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ щодо підстав та порядку перерахунку пенсій прокурорам змін у зв'язку з прийняттям Закону № 3668-VІ від 08 липня 2011 року не зазнали. Відбулась лише зміна порядкового номеру частин статті, що регламентували вказаний порядок та підстави.
Так, згідно з частинами 13 та 18 статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції Закону №3668-VІ від 08 липня 2011 року) обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.
Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсій. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий період може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.
Надалі, Законом України «Про внесення змін та визначення такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VІІІ (далі - Закон № 76-VІІІ) до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ внесено зміни, зокрема, частину 18 статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ викладено у наступній редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України».
14 жовтня 2014 року прийнято новий Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ (далі Закон № 1697-VІІ), який набрав чинності з 15 липня 2015 року.
Відповідно до частини 20 статті 86 Закону № 1697-VІІ умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно пункту 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень Закону № 1697-VІІ попередній Закон України «Про прокуратуру» із змінами частково втратив чинність, окрім, зокрема, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1 Закону.
Крім того, Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІ (далі - Закон № 213-VІІ) знову внесено зміни до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, а саме в частину 15 статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, згідно якої визначено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Також, пунктом 5 Прикінцевих положень Закону № 213-VІІ передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України, зокрема, «Про прокуратуру».
Отже, з моменту призначення позивачу пенсії згідно із Законом України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ (в редакції Закону № 502-VІ від 04 вересня 2008 року) до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ неодноразово вносились зміни.
Водночас, нова редакція статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ суттєво звужує і обмежує зміст та обсяг прав пенсіонерів з числа працівників прокуратури, яким пенсія призначена до набрання чинності цими законами (Законами № 76-VІІІ, № 213-VІІ).
Законом № 1697-VІІ взагалі визнано таким, що втратив чинність Закон України № 1789-ХІІ, в тому числі частини статті 50-1, окрім частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої цієї статті.
Відповідно до частин другої та третьої статті 22, частини першої статті 64 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У ході судового розгляду справи судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що не заперечується сторонами, позивач перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та з 2005 року отримує пенсію за вислугу років згідно із Законом України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ.
Як уже зазначалось, на момент призначення позивачу пенсії порядок та підстави для перерахунку пенсії прокурорів були визначені у частинах 12 та 17 статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, якими передбачалось, зокрема, що обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за таким призначенням або перерахунком.
Таким чином, при перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватись норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.
Крім того, Законом № 213-VІІ внесено зміни до частини п'ятнадцятої статті 50-1 Закону №1789-ХІІ згідно з якою максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Однак, вказана норма набрала чинності після призначення позивачу пенсії за вислугу років.
Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VІ передбачено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
В контексті викладеного, суд зазначає, що застосування нових положень до правовідносин, які виникли до набрання ними чинності, суперечить вимогам частини першої статті 58 Конституції України, якою передбачено, що закони та нормативні акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність.
Тобто безпідставним є застосування до правовідносин норм Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ, оскільки вказаний закон поширює свою дію на прокурорів та слідчих органів прокуратури, яким пенсія призначена та виплачується саме за нормами цього Закону з дати набрання ним чинності.
Отже, зміни стосуються саме призначення пенсії, а не її перерахунку.
У той час як, пенсія позивачу була призначена відповідно до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ в редакції, чинній на той момент призначення, тобто до набрання чинності Законом № 1697-VІІ.
Таким чином, враховуючи те, що позивач вже є пенсіонером за вислугою років і пенсія була призначена до 01 січня 2016 року, тому до розміру пенсії позивача не можуть застосовуватись обмеження максимального розміру пенсії, визначені Законом № 1697-VІІ.
Крім того, звуження та обмеження змісту й обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів відповідно до статті 22 Конституції України не допускається.
У рішенні Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 зазначено, що положення частини першої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Зміст права громадян на соціальний захист, гарантований статтею 46 Конституції України, узгоджується із її приписами, за якими, зокрема, людина її життя і здоров'я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ч.1 ст.3); кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (ст.48). На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. У разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб.
Новий порядок призначення та виплати пенсій, встановлений Законами України від 02 березня 2015 року № 213-VІІ, від 28 грудня 2014 року № 76-VІІІ та від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія призначена до набрання ними чинності, а тому до даних спірних правовідносин слід застосовувати норми статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії), оскільки редакції вказаних законів звужує права позивача в частині розміру пенсії.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Пенсія як гарантована щомісячна грошова виплата та вид соціального забезпечення є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів № 11 та № 14 (04 листопада 1950 року), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності.
Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства" (Stretch v. TheUnitedKingdom № 44277/98).
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005, від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011).
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Виходячи з викладеного, суд вважає, що непроведення перерахунку пенсії позивачу на підставі та у порядку, визначеному у законі, чинному на момент призначення йому пенсії, є втручанням у його майнові права у розумінні статті 1 Першого протоколу.
Також суд вважає безпідставними посилання відповідача на невизначення Кабінетом Міністрів України умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури.
Постановою Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 826/8546/18 залишено без змін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопад 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року, якими визнано протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України в частині неприйняття порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури та зобов'язано Кабінет Міністрів України протягом 30 днів з дня набрання рішенням законної сили вжити заходів та прийняти рішення про встановлення порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури.
При цьому, Верховний Суд звернув увагу, що Кабінет Міністрів України протягом тривалого часу ухиляється від прийняття рішення про встановлення порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури, необхідність прийняття яких Законом покладено саме на Уряд.
Неприйняття Кабінетом Міністрів України нормативно-правового акта, який би визначав умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури, не може бути підставою для відмови пенсіонеру у такому перерахунку, оскільки це порушує статтю 22 Конституції України.
Більш того, рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року № 7-р(ІІ)/2019 у справі № 3-209/2018(2413/18, 2807/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини двадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України. Положення частини двадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 установлено такий порядок виконання цього Рішення:
- частина двадцята статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення;
- частина двадцята статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції: " 20. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв'язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки".
У своєму рішенні від 13 грудня 2019 року № 7-р(ІІ)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що працівник прокуратури, який досяг передбаченого законом віку для припинення повноважень після здійснення професійної діяльності протягом визначеного строку, набуває право на отримання пенсії. Пенсійне забезпечення таких працівників здійснюється відповідно до статті 86 Закону.
Частина двадцята статті 86 Закону в первинній редакції передбачала низку підстав для перерахунку призначених пенсій. Проте згідно з чинною редакцією оспорюваного положення Закону умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури вже не врегульовуються Законом, а повноваження щодо їх визначення делеговано Кабінету Міністрів України.
Враховуючи міжнародні стандарти діяльності органів прокуратури та юридичні позиції Конституційного Суду України, метою нормативного регулювання, зокрема питань соціального захисту працівників прокуратури, є уникнення втручання інших органів влади в діяльність прокуратури з метою додержання принципу поділу влади та закріплення виключно на рівні закону питань пенсійного забезпечення працівників прокуратури.
До повноважень Кабінету Міністрів України законодавець відніс право визначати умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури без закріплення на законодавчому рівні відповідних критеріїв, чим поставив у залежність фінансування пенсійного забезпечення прокурорів від виконавчої влади. Таке нормативне регулювання призводить до втручання виконавчої влади в діяльність органів прокуратури, а також до недотримання конституційної вимоги щодо здійснення органами державної влади своїх повноважень у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.
Конституційний Суд України констатував, що питання пенсійного забезпечення прокурорів, у тому числі умови та порядок перерахунку призначених їм пенсій, має визначати Верховна Рада України законом, а не Кабінет Міністрів України підзаконним актом.
Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, суд вважає необґрунтованим посилання відповідача у рішенні про відмову в перерахунку пенсії на відсутність постанови Кабінету Міністрів України, яка б надала можливість здійснити перерахунку ОСОБА_1 .
Відповідно до положень статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якою особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за перерахунком.
При цьому, призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок.
У свою чергу, із заявою щодо перерахунку пенсії за вислугою років, позивач звернувся до відповідача 01 жовтня 2019 року.
На підставі наведеного суд приходить до висновку, що відповідач повинен був провести перерахунок раніше призначеної пенсії за вислугу років на підставі заяви позивача від 01 жовтня 2019 року, документів пенсійної справи, довідки Прокуратури міста Києва від 27 вересня 2019 року № 18/192 та у відповідності до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», у редакції, що діяла на час призначення позивачу пенсії, з розрахунку 90 % від суми місячної заробітної плати без обмеження її максимального розміру, а тому рішення відповідача про відмову йому у перерахунку пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.
За приписами статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
За таких обставин, враховуючи вищенаведені положення, суд вважає за необхідне з метою повного та всебічного захисту прав та інтересів позивача визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, викладене в листі від 09 жовтня 2019 року № 235002/03 про відмову ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії за вислугою років та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити з 01 жовтня 2019 року перерахунок та виплату пенсії за вислугою років ОСОБА_1 без обмеження її граничного розміру, з розрахунком 90 % від суми місячної заробітної плати, зазначеної в довідці Прокуратури міста Києва від 27 вересня 2019 року, без обмеження її граничного розміру, з урахуванням раніше виплачених сум.
В даному випадку, задоволення позовної вимоги про зобов'язання відповідача вчинити певні дії, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Згідно з положеннями статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
З урахуванням статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує на користь позивача здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн. з бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Керуючись статтями 77, 78, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві викладене в листі від 09 жовтня 2019 року № 235002/03 про відмову ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії за вислугою років.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити з 01 жовтня 2019 року перерахунок та виплату пенсії за вислугою років ОСОБА_1 без обмеження її граничного розміру, з розрахунком 90 % від суми місячної заробітної плати, зазначеної в довідці Прокуратури міста Києва від 27 вересня 2019 року № 18/192, без обмеження її граничного розміру, з урахуванням раніше виплачених сум.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя В.В. Аверкова