ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
11 лютого 2020 року м. Київ № 640/4141/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Арсірія Р.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м.Києві
провизнання протиправності дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії
Прийняв до уваги наступне
ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (надалі - відповідач), в якому просить :
1. Визнати протиправними дії Головною управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зменшення основною розміру пенсії ОСОБА_1 з 90 % до 70 % від сум його грошовою забезпечення.
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 в розмірі 90 % від сум грошовою забезпечення згідно із Законом України від 23 грудня 2015 року № 900-VІІІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей», статті 63 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», починаючи з 01 січня 2016 року з врахуванням проведених раніше виплат.
3. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не проведення виплати різниці пенсії ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року.
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести невідкладно та одним платежем виплату різниці пенсії ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року, перерахованої згідно із Законом України від 23 грудня 2015 року № 900-VІІІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціальною захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей», статтею 63 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції»» на підставі довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, виданої ліквідаційною комісією Головного управління МВС України в м.Києві.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.03.2019 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
З матеріалів справи вбачається, що позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити, посилаючись на доводи, викладені в позовній заяві.
Відповідач проти позову заперечував, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
ОСОБА_1 є пенсіонером органів внутрішніх справ та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію чи вислугу років, призначену відповідно до вимог Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Як вбачається з розрахунку пенсії за вислугу років, що складена Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві, станом на 01.03.2018 основний розмір пенсії позивача становить 90% грошового забезпечення.
У квітні 2018 року відповідачем було проведено перерахунок пенсії позивача з 01.04.2018 виходячи з основного розміру пенсії на рівні 70% грошового забезпечення.
Не погоджуючись з правомірністю обрахунку пенсії, виходячи з 70% грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом та просить його задовольнити.
Оцінивши за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості.
Відповідно до ч. 6 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-XII (далі - Закону №2262-XII), особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Стаття 1 Закону №2262-XII встановлює, що законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Згідно ч.3,4 ст. 63 Закону №2262-XII, перерахунок пенсій особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України (міліції), які мають право на пенсійне забезпечення або одержують пенсію на умовах цього Закону, здійснюється з урахуванням видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством для поліцейських.
Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону № 2262-XII, максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.
Позивачу при призначенні пенсія була обчислена в розмірі 90% грошового забезпечення.
Також з розрахунку пенсії по пенсійній справі N/A 4620 ОСОБА_1 вбачається, що пенсія йому призначена з 01.02.2005.
У статтю 13 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII вносились зміни Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 07 липня 2011 року № 3668-VI та Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII, внаслідок яких максимальний розмір пенсії при її призначенні змінено з 90% до 80%, а з 01 травня 2014 року до 70%.
Тобто, зміна встановленого максимального розміру пенсії здійснювалась вже після призначення позивачу пенсії.
Частиною 1 статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Таким чином, зміна максимального розміру пенсії, що відбулася у частині 2 статті 13 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII після призначення пенсії позивачу, не є підставою для зменшення розміру призначеної позивачу пенсії під час проведення відповідачем її перерахунку з 01 січня 2018 року.
Всупереч наведеному, при здійснені перерахунку пенсії позивача, відповідач безпідставно керувався положеннями Постанови Кабінету Міністрів України № 103 від 21.02.2018 року та застосував норми, які регулюють питання призначення пенсії, а не її перерахунку.
Так, відповідно до статті 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказував, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (Рішення № 5-рп/2002).
Виходячи з вищевикладеного у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають на момент звернення за призначенням пенсії.
Аналогічна позиція визначена в постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі №21-420а13.
Окремо суд акцентує увагу відповідача на тому, що призначення та перерахунок пенсії є різними за змістом та механізмом процедурами та встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 90%, а потім 70 % грошового забезпечення не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії. Відтак, при перерахунку пенсії відповідним категоріям військовослужбовців має застосовуватись норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.
Аналогічного висновку дійшла колегія Верховного Суду в постанові від 24 квітня 2018 року у справі № 686/12623/17 (провадження №К/9901/849/17).
Крім того, в рішенні від 04.02.2019 р. у зразковій справі №240/5401/18 Верховний Суд дійшов висновку, що при перерахунку пенсії з 01 січня 2018 року відповідно до статті 63 Закону №2262-ХІІ на підставі постанови Кабінету Міністрів України №103 відсутні підстави для застосування механізму нового обчислення пенсії із застосуванням норм частини другої статті 13 Закону №2262-ХІІ, яка застосовується саме при призначенні пенсії. Тому при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалось при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним.
За таких обставин у відповідача були відсутні підстави для зменшення відсоткового значення розміру основної пенсії при здійсненні її перерахунку, у зв'язку з чим, суд прийшов до висновку про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зменшення основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 90 % до 70 % від сум грошового забезпечення.
Таким чином обґрунтованими є позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зменшення основною розміру пенсії ОСОБА_1 з 90 % до 70 % від сум його грошовою забезпечення та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 в розмірі 90 % від сум грошовою забезпечення згідно із Законом України від 23 грудня 2015 року № 900-VІІІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей», статті 63 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», починаючи з 01 січня 2016 року з врахуванням проведених раніше виплат.
Позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не проведення виплати різниці пенсії ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року, задоволенню не підлягає, як така, що є невірно обраним способом захисту порушеного права - фактично дублює суть позовної вимоги №1. При цьому, посилання представника позивача на постанову №103, в обґрунтування позовної вимог №3, судом відхиляються, адже в період з 01.01.2016 по 31.12.2017 постанови КМУ №103 не існувало, а отже, відповідач не міг вчинити протиправних дій по відношенню до позивача в період з 01.01.2016 по 31.12.2017 на підставі нормативно-правового акта, який був прийнятий лише 21.02.2018 та набрав чинності 24.02.2018.
Оскільки суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача по зменшенню розміру пенсії позивача з 90% до 70% грошового забезпечення, для відновлення порушених прав позивача суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести виплату різниці пенсії ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року, перерахованої згідно із Законом України від 23 грудня 2015 року № 900-VІІІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціальною захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей», статтею 63 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції»» на підставі документів, що містяться в пенсійній справі.
В той же час, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача здійснити негайну виплату пенсії одним платежем на підставі довідки ліквідаційної комісії, задоволенню не підлягають, враховуючи наступне.
Так, в матеріалах справи відсутня довідка про розмір грошового забезпечення, про яку вказує позивач в прохальній частині позову. Одночасно відсутні докази подання невизначеної конкретними реквізитами довідки відповідачу. Оскільки позивачем не ідентифіковано довідку, на підставі якої за переконанням позивача має бути здійснено перерахунок і виплата пенсії, позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими, а належним способом захисту є зобов'язання відповідача здійснити перерахунок і виплату різниці пенсії за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 на підставі документів, що містяться в пенсійній справі, про що зазначено вище.
В той же час, згідно із пунктом 29 частини 1 статті 116 Бюджетного кодексу України, здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням, всупереч цьому Кодексу чи закону про Державний бюджет України, є порушенням бюджетного законодавства.
28 серпня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 року № 649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду», пунктом 2 якої встановлено, що для виконання судових рішень, якими на органи Пенсійного фонду України покладені зобов'язання з нарахування (перерахунку) пенсійних виплат, що фінансуються з державного бюджету, виплата коштів, нарахованих за період до набрання судовим рішенням законної сили, здійснюється відповідно до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженого цією постановою.
При цьому, порядок №649 визначає механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету.
Слід зазначити, що правомірність норм Порядку №649 в судовому порядку не оскаржувалась, а отже, він є обов'язковим до виконання органами Пенсійного фонду.
В силу п. 5 Порядку № 649, для підтвердження суми, що підлягає виплаті, боржник (орган Пенсійного фонду України, визначений судом боржником у виконанні судового рішення) подає до Пенсійного фонду України: документ, що підтверджує дату надходження судового рішення до боржника; копію судового рішення (судових рішень) або виконавчого листа; розрахунок суми, що підлягає виплаті, засвідчений керівником боржника або уповноваженою ним особою.
Перевірку обґрунтованості розрахованої боржником суми, що підлягає виплаті, проводить в Пенсійному фонді України комісія з питань погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду (далі - комісія) (п.6 Порядку №649).
За змістом п.п.10-11 Порядку №649, виділення коштів для виплати здійснюється Пенсійним фондом України в межах наявних бюджетних призначень Пенсійному фонду України на цю мету шляхом перерахування коштів боржнику.
Боржник у триденний строк повідомляє стягувачу про виділення коштів та не пізніше десяти робочих днів з дня надходження коштів у межах встановленого Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоду виплати пенсії зобов'язаний здійснити виплату стягувачу суми, що підлягає виплаті, у порядку, встановленому статтею 47 зазначеного Закону.
Аналіз наведених норм в контексті спірних правовідносин дає змогу дійти висновку про те, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, в розумінні ст.19 Конституції України, позбавлений можливості діяти всупереч вимог Порядку №649, а отже, перерахована пенсія буде виплачена відповідачем на користь позивача безпосередньо після перерахування Пенсійним фондом України коштів Управлінню в порядку наявності бюджетних асигнувань.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Щодо вимоги про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн., суд звертає увагу на наступне.
Відповідачем у відзиві висловлено заперечення щодо обґрунтованості, співмірності суми витрат на професійну правничу допомогу, яка заявлена до стягнення, зазначивши про відсутність належних доказів на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу.
Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (частина перша). До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи (частина третя).
За змістом статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта).
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката визначено частиною п'ятою статті 134 КАС України. При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як убачається з наданої суду копії договору про надання правової допомоги від 23.01.2019, укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро "Івана Хомича", останнє прийняло на себе зобов'язання з надання юридичної допомоги, у тому числі, щодо представництва інтересів ОСОБА_1 у справі про визнання дій (бездіяльності) протиправними та зобов'язання перерахувати та виплачувати пенсію у розмірі 90% від розміру грошового забезпечення та виплати одним платежем різницю пенсії за період з 01.01.2016 по 31.12.2017.
Водночас наданий договір про надання правової допомоги не містить визначення порядку оплати винагороди адвоката.
Відповідно до розрахунку витрат на професійну правничу допомогу від 06.03.2019, адвокатом Хомичем І.О. надано, а ОСОБА_1 отримано правничу допомогу за договором про надання правової допомоги від 23.01.2019 у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Розмір витрат клієнта, як зазначено у розрахунку, складає 24000,00 грн. за 15 годин роботи, пов'язаної з наданням послуг: консультації з правових питань - 4000,00 грн. за 6 годину; правова оцінка та аналіз судової практики - 6000,00 грн. за 2 годин; збирання (отримання) доказів - 6000,00 грн. за 2 години; написання позовної заяви - 7000,00 грн. за 4 години; підготовка позовної заяви та копії документів до неї для направлення до суду - 1000,00 грн. за 1 годину.
При цьому, згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
В матеріалах справи наявний ордер на надання правової допомоги серії КВ №426551 від 06.02.2019, водночас доказів оплати гонорару адвоката до суду не надано.
На думку суду, наведені докази не доводять понесення позивачем фактичних витрат на правничу допомогу в адміністративній справі, оскільки не надано доказів сплати адвокату відповідної суми. Крім того, відсутні докази підтвердження прийняття позивачем виконаних робіт, доданий розрахунок відповідної обставини не підтверджує.
Відтак суд доходить висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 536,80 грн. (квитанції від 07.03.2019 №26373).
Оскільки, позов задоволено частково, то з урахуванням задоволених вимог на користь позивача слід присудити судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Керуючись ст.ст. 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 134, 139, 241-246, 250, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва
Адміністративний позов ОСОБА_1 про визнання протиправними дії та бездіяльність, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головною управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зменшення основною розміру пенсії ОСОБА_1 з 90 % до 70 % від сум його грошовою забезпечення.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 в розмірі 90 % від сум грошовою забезпечення згідно із Законом України від 23 грудня 2015 року № 900-VІІІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей», статті 63 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», починаючи з 01 січня 2016 року з врахуванням проведених раніше виплат.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок і виплату різниці пенсії за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 перерахованої згідно із Законом України від 23 грудня 2015 року № 900-VІІІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціальною захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей», статтею 63 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції»» на підставі документів, що містяться в пенсійній справі.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати у розмірі 1 152,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві.
ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1)
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 42098368, адреса 04053, м. Київ, ВУЛИЦЯ БУЛЬВАРНО-КУДРЯВСЬКА, будинок 16).
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Р.О. Арсірій