ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
11 лютого 2020 року м. Київ № 640/21536/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Арсірія Р.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ТД ДІТРЕЙД»
доГоловного управління ДПС у Житомирській області
провизнання протиправними та скасування наказу
Прийняв до уваги наступне
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД ДІТРЕЙД» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ в.о. начальника Головного управління ДПС у Житомирській області № 440 від 01.11.2019 «Про проведення фактичної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД ДІТРЕИД».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.11.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що його включено до переліку суб'єктів господарювання для проведення фактичних перевірок без дотримання вимог статті 80 Податкового кодексу України та за відсутності на те правових підстав, внаслідок чого оскаржуваний наказ відповідача № 440 від 041.11.2019 «Про проведення фактичних перевірок» в частині перевірки ТОВ «ТД Дітрейд» за адресою: Житомирська область, м. Житомир, вул. Комерційна, буд.5, підлягає скасуванню.
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог з мотивів, що наведені у письмовому відзиві на адміністративний позов.
Позивачем було надано відповідь на відзив, в якій він просив суд задовольнити позовну заяву у повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ГУ ДПС у Житомирській області, відповідно до пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.75.1.3 п.75.1 ст.75, пп. 80.2.5 ст. 80 Податкового кодексу України, Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» та інших нормативних актів, контроль за дотриманням яких покладено на територіальні органи ДПС, видано наказ № 440 від 01.11.2019 «Про проведення фактичної перевірки», яким призначено проведення фактичної перевірки суб'єкта господарювання тривалістю 10 діб, з 05.11.2019.
З оскаржуваного наказу вбачається, що перевірка проводиться з метою встановлення обставин дотримання вимог встановлених законодавством України при здійсненні оптової, та/або роздрібної торгівлі підакцизними товарами, проведення інвентаризації підакцизних товарів, за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника : Житомирська область, м.Житомир, вул.Комерційна, буд.5.
На підставі оскаржуваного наказу відповідачем здійснено виїзд за вказаною адресою.
Однак, позивачем відмовлено відповідачу у допуску до проведення фактичної перевірки у зв'язку з тим, що оскаржуваний наказ є необґрунтованим, безпідставним та прийнятим всупереч вимогам діючого податкового законодавства України.
Вважаючи оскаржуваний наказ щодо перевірки ТОВ «ТД Дітрейд» за адресою: Житомирська область, м. Житомир, вул. Комерційна, буд.5, протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Оцінивши надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Положеннями статті 19 Конституції України (тут і далі по тексту всі нормативно-правові акти наведені в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 75.1 статті 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Згідно з п.п. 75.1.3 п. 75.1 статті 75 ПК України, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Підстави призначення, обставини та порядок проведення фактичної перевірки визначено положеннями статті 80 ПК України.
Так, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом та за наявності хоча б однієї з підстав, визначених п.п. 80.2.1 - 80.2.7 п. 80.2 статті 80 ПК України.
Суд зазначає, що для проведення фактичної перевірки мають існувати вказані вище фактичні обставини та передумови, які дозволяють податковому органу керуватись зазначеною правовою нормою при призначенні (проведенні) такої перевірки.
Як вбачається з оскаржуваного наказу, підставою для призначення фактичної перевірки стали 80.2.5 п. 80.2 статті 80 ПК України.
Приписами п.п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України визначено, що фактична перевірка може проводитись у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.
Виходячи з аналізу вказаних норм, підставою для проведення такого виду перевірки є наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства.
Пунктом 80.5 статті 80 ПК України передбачено, що допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.
Згідно з абз. 3 п. 81.1 статті 81 ПК України, у наказі про проведення перевірки зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.
Системно проаналізувавши положення статей 75-81 ПК України, суд зазначає, що вимоги до змісту наказу про призначення як планової документальної перевірки, так і позапланової документальної перевірки, документальної невиїзної перевірки, фактичної перевірки сформульовані лише в абз. 3 п. 81.1 статті 81 цього Кодексу, де вказано, що в наказі зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися.
На обґрунтування своїх тверджень, відповідачем надано лист Державної податкової служби України № 4039/7/99-00-04-01-02-17 від 30.10.2019, з якого вбачається, що за наслідками аналізу наявної інформації щодо обсягів придбання та реалізації підакцизних товарів у оптових мережах встановлено, що TOB «ТД Дітрейд» (код ЄДРПОУ 41737583) протягом 2019 року здійснювало закупівлю великих обсягів алкогольної продукції з метою подальшої її реалізації. Але, відповідно до поданої звітності, у суб'єкта господарювання станом на 01.10.2019 обліковуються значні обсяги алкогольної продукції (у тому числі пива, лікеро-горілчаної продукції). Крім цього, за наявною інформацією, суб'єктом господарювання надаються послуги по зберіганню алкогольних напоїв, які належать іншим підприємствам, діяльність яких пов'язана з оптовим продажом підакцизних товарів.
Однак, в оскаржуваному наказі відсутні будь-які посилання на конкретні підстави призначення перевірки, крім як на норми, що регулюють питання призначення перевірки - підпункт 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України, а також на листа Державної податкової служби № 4041/7/99-00-04-01-02-17 від 30.10.2019, що не свідчить про наявність в ньому інформації, яка може слугувати підставою для його прийняття та необхідності здійснювати податковий контроль в формі фактичної перевірки.
Вказана позиція суду узгоджується із обов'язковою для врахування позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 18.05.2018 у справі № 813/3977/16, від 18.12.2018 у справі № 820/4895/18 та від 05.03.2019 у справі № 820/4893/18.
Таким чином, ГУ ДПС у Житомирській області не доведено наявність підстав, у контексті розуміння п.п. 80.2.2, 80.2.5 п. 8.2 статті 80 ПК України, для проведення фактичної перевірки позивача.
Зазначені обставини зумовлюють висновок про те, що спірний наказ не відповідає положенням ПК України щодо його змісту, що додатково свідчить про наявність підстав для його скасування, в частині що стосується позивача.
Суд наголошує, що встановлені Главою 8 розділу II ПК України правила щодо призначення та проведення перевірок є законодавчими гарантіями дотримання прав платників податків під час контролю за дотриманням вимог податкового та іншого законодавства, який здійснюється контролюючими органами в процесі адміністрування податків і зборів. З цією метою нормативно обмежено перелік підстав для призначення та проведення перевірок платників податків контролюючими органами, а також визначено умови проведення відповідних перевірок та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до їх проведення.
Відповідні гарантії спрямовані на забезпечення нормального перебігу господарської діяльності платників податків, а так само на надання можливості платникові податків висловити свою незгоду із неправомірним, на його думку, проведенням контрольних заходів щодо такого платника.
Недотримання встановлених статтями 75 - 81 ПК України вимог порушує відповідні гарантії захисту прав та інтересів платника податків, а отже, є порушенням прав останнього.
Згідно абз. 2 п. п. 5.4 п. 5 Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 N 5-рп/2005 із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.
Згідно абз. 3 п. п. 3.1 п. 3 Рішення Конституційного Суду України від 29.06.2010 N 17-рп/2010 одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
З огляду на викладене, в даній справі також підлягає застосуванню Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018 справа № 1-6/2018, яким сформовано правову позицію щодо верховенства права: «Основними елементами конституційного принципу верховенства права є справедливість, рівність, правова визначеність.
Конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні передбачають правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 N 8-рп/2005).
У Доповіді «Верховенство права», яка схвалена Європейською Комісією «За демократію через право» (Венеціанською Комісією) на 86-му пленарному засіданні (25-26 березня 2011 року), наголошено, що принцип правової визначеності є ключовим у питанні довіри до судової системи і верховенства права; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію (пункт 44); правова визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин (пункт 46); парламентові не може бути дозволено зневажати основоположні права людини внаслідок ухвалення нечітких законів (пункт 47); правова визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття «законних очікувань») (пункт 48).
Конституційний Суд України вважає, що принцип правової визначеності вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища людини».
Вказане також узгоджується і з сталою практикою ЄСПЛ, яка знайшла своє відображення у справі «Звежинський проти Польщі»: «Суд підкреслює, що, розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти коректно і дуже послідовно (рішення у справі «Беєлер проти Італії»). Крім того, як охоронець громадського порядку держава має моральне зобов'язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок (п. 73)».
Згідно статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до підпункту 21.1.3 пункту 21.1 статті 21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов'язані забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з положеннями статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з тим відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність у контролюючого органу підстав для включення позивача до переліку суб'єктів господарювання для проведення фактичних перевірок.
Враховуючи викладене, наказ ГУ ДПС у Житомирській області № 440 від 01.11.2019 «Про проведення фактичної перевірки» ТОВ «ТД Дітрейд» (код ЄДРПОУ 41737583) за адресою: Житомирська область, м.Житомир, вул.Комерційна, буд.5, не відповідає вимогам податкового законодавства.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
За правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, сплачена сума судового збору у розмірі 1 921,00 грн., відповідно до платіжного доручення від 06.11.2019 № 79825, підлягає стягненню на корить позивача.
Керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Дітрейд» - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у Житомирській області № 440 від 01.11.2019 «Про проведення фактичної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД ДІТРЕИД» за адресою: Житомирська область, м.Житомир, вул.Комерційна, буд.5.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Дітрейд» (04073, м. Київ, вул. Куренівська, 14-Б, код ЄДРПОУ 41737583) суму судового збору у розмірі 1 921,00 грн. (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7, Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 43142501)
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Р.О. Арсірій