06 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.003270 пров. № 857/13338/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді Большакової О.О.,
суддів Старунського Д.М., Качмара В.Я.,
з участю секретаря судового засідання Чопко Ю.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації акціонерного товариства «Дельта Банк», третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов'язання вчинити певні дії за апеляційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року (суддя першої інстанції Мричко Н.І., м. Львів, повний текст складено 31.10.2019),
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича (далі - Відповідач 1), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Відповідач 2) про зобов'язання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду відповідно до договору банківського вкладу від 12.02.2015 № 010-13999-120215.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року позовні вимоги задоволено. Зобов'язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду відповідно до договору банківського вкладу від 12.02.2015 № 010-13999-120215. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь позивача судовий збір, сплачений за подання цього позову, в сумі 768 грн 40 коп.
Із таким судовим рішенням не погодився уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Дельта Банк» та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, просив скасувати рішення про задоволення позовних вимог й постановити нове - про відмову в позові. Обґрунтовуючи незгоду, посилаючись на пункт 8 частини 2 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зазначив, що протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Уповноважена особа Фонду застосувала у своїй діяльності норми статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виключно в період тимчасової адміністрації АТ «Дельта Банк». Суд порушив вимоги п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України, так як ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року було закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта банк», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зобов'язання вчинити дії, що була подана з тих самих підстав і з аналогічними вимогами. Тобто провадження у цій справі підлягало закриттю. Також апелянт вказав про порушення позивачем строку звернення до суду наслідком цього мало бути залишення позову без розгляду.
У судове засідання представники відповідачів не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду справи, що підтверджено відомостями про отримання судових повісток, надісланих на електронну адресу, а також телефонограми. Про причини неявки суду повідомлено не було.
Представник позивача Шимборська О.А. у судовому засіданні пояснила, що вважає оскаржуване рішення суду в частині задоволення позовних вимог законним і обґрунтованим.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 2 лютого 2015 року між ОСОБА_1 (Вкладник), з однієї сторони, та ПАТ «Дельта Банк» (Банк), з іншого сторони, укладено Договір банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» № 010-13999-120215 (а.с. 19).
Згідно з пункту 1.2 зазначеного Договору, сума вкладу складає 7800 доларів США.
Відповідно до пункту 1.3 Договору, вклад залучається на строк із моменту зарахування Вкладу на рахунок, вказаний у п. 1.6 цього Договору, та по 11.08.2015, включно.
Пунктом 1.8 Договору визначено, що зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в банку, або готівкою через касу банку в день укладення сторонами цього договору.
12.02.2015 між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк» укладено додаткову угоду № 1 до Договору банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» № 010-13999-120215 від 12.02.2015 (а.с. 20).
Згідно з пунктом 1 додаткової угоди № 1 сторони домовились викласти пункт 1.8 статті 1 Договору в такій редакції: « 1.8 зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в банку, або шляхом перерахування з відкритого в банку поточного рахунку іншої фізичної особи - резидента, або готівкою через касу банку в день укладення сторонами цього договору. Виключно для цілей цього договору сторони домовились, що умови п. 5.11 Правил до відносин, що виникають на підставі до цього договору, не застосовуються. У разі, якщо в день укладання сторонами цього договору не буде здійснено зарахування / перерахування коштів, що становлять суму вкладу на рахунок, цей договір вважається таким, що не був укладений».
12.02.2015 відповідно до платіжного доручення в іноземній валюті для фізичної особи, яка не здійснює підприємницької діяльності №45782090 від 12.05.2015 з рахунку, відкритого на ім'я ОСОБА_2 , на вкладний депозитний рахунок Позивача за договором № 010-13999-120215 зараховано кошти в сумі 7800 доларів США (а.с. 21).
Згідно з листом тимчасової адміністрації ПАТ «Дельта Банк» від 23.09.2015 № 8821/1174 позивачу надіслано повідомлення про нікчемність правочину (а.с. 24), в якому повідомлено про наступне.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 № 150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 02.03.2015 прийнято рішення № 51 про запровадження в банку з 03.03.2015 тимчасової адміністрації та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк». Керуючись статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» повідомлено про нікчемність Договору банківського вкладу (депозиту) № 010-13999-120215 від 12.02.2015, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Дельта Банк», згідно з пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
04.12.2015 позивач отримав через відділення АТ «Укрексімбанк» 792,85 грн відсотків за договором банківського вкладу, що підтверджується копією заяви на видачу готівки від 04.12.2015 № 21778 (а.с. 22) та копією заяви на отримання переказу (а.с 23).
05.06.2019 представник позивача звернулася із заявою № 06/19 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В., в якій просила невідкладно подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду відповідно до договору банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» від 12.02.2015 № 010-13999-120215 (а.с. 25-28).
За результатами розгляду заяви уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадиров В.В. листом від 14.06.2019 № 2736/5 повідомив про відсутність підстав для включення даних щодо ОСОБА_1 згідно з договором «Найкращий від Миколая» від 12.02.2015 № 010-13999-120215 до переліку вкладників АТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду (а.с. 29). Така відмова мотивована нікчемністю угоди.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність такої відмови з наступних підстав.
Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 №4452-VI (далі - Закон №4452-VI) установлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.
За визначенням статті 2 Закону №4452-VI вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти; вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа-підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Згідно частин 1, 2 статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн.
Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Згідно із частинами першою та другою статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
Пунктом 6 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 09 серпня 2012 року № 14 (далі - Положення № 14), передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників.
Суд зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Законом №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім'я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи. При цьому, вкладниками є особи, які уклали або на користь яких укладено або договір банківського вкладу (депозиту), або банківського рахунку, або які є власниками іменного депозитного сертифіката.
Слід зазначити, що положення чинного законодавства не пов'язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів.
Отже, під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону №4452-VI підпадають особи, які є вкладниками у розумінні приписів статті 2 Закону №4452-VI, вклади яких розміщено на рахунку у відповідному банку до запровадження у ньому тимчасової адміністрації.
Відповідно до частини другої статті 37, частин другої та четвертої статті 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа протягом дії тимчасової адміністрації зобов'язані забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 цього Закону, та повідомити сторони за договорами про нікчемність цих договорів і вчинити дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
Частина третя статті 38 Закону № 4452-VI (в редакції, чинній на дату укладення договору банківського вкладу) визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;
6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
З аналізу вищенаведеного слідує, що уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов'язком встановити обставини, з якими закон пов'язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.
Уповноважена особа вважала нікчемним договір банківського вкладу (депозиту), що укладений між банком і позивачем, з підстави, передбаченої пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, оскільки кошти на банківський вкладний (депозитний) рахунок позивача надійшли з банківського рахунку іншої особи.
Разом з тим, зі змісту даної норми вбачається, що пункт 7 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI не може бути застосованим до договору, укладеного між позивачем та ПАТ «Дельта Банк», оскільки умови цього договору не передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання позивачу чи іншим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.
Згідно з положеннями частини першої статті 1062 ЦК України на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом.
Отже, законодавство не передбачає обмежень для визнання особи вкладником банку у випадках перерахування коштів на її користь іншим клієнтом за договором банківського вкладу. При цьому, і положення статті 2 Закону №4452-VI визначають, що вкладом вважаються кошти, які надійшли до банку як безпосередньо від вкладника, так і для нього.
Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання уповноваженої особи на порушення при перерахуванні коштів на рахунок позивача положень пункту 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк», оскільки положення вказаного пункту (у редакції, чинній на час укладення договору банківського вкладу) забороняють зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладника від третіх осіб, крім випадків, передбачених нормами діючого законодавства та/або Продуктами банку.
Разом з тим, договором банківського вкладу з урахуванням укладеної до нього додаткової угоди передбачено зарахування коштів на депозитний рахунок вкладника з рахунку іншої особи.
При цьому, колегія суддів зазначає, що приписи пункту 2.7 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк» визначають, що у разі виникнення розбіжностей між положеннями цих Правил та умовами Договору, положення цих Правил мають пріоритетну силу та застосовуються Сторонами до взаємовідносин, які виникають/діють відповідно до Договору, якщо в конкретному Договорі за продуктом банку сторони прямо не передбачили протилежне. Враховуючи викладене, пріоритетну силу мають саме положення додаткової угоди до договору банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у гривнях, а не пункту 5.11 Правил.
Колегія суддів також зазначає, що зарахування коштів на вкладний (депозитний) рахунок позивача від іншої особи узгоджується і з положеннями пункту 10.12 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року №492, оскільки договором банківського вкладу з урахуванням укладеної до нього додаткової угоди передбачено зарахування коштів на депозитний рахунок вкладника з рахунку іншої особи.
Посилання уповноваженої особи на те, що перерахування коштів на рахунок позивача відбулось під час дії постанови Правління Національного банку України від 30 жовтня 2014 року №692/БТ «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних», колегія суддів вважає безпідставними, оскільки остання відповідно до положень статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» є банківською таємницею, доказів обізнаності позивача про встановлені для ПАТ «Дельта Банк» обмеження відповідачем не надано. При цьому, невиконання посадовими особами Банку приписів постанови НБУ про віднесення банку до категорії проблемних не може бути саме по собі підставою для висновку про нікчемність відповідних правочинів та операцій.
12.02.2015 позивачем та ПАТ «Дельта Банк» (Банк) укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» № 010-13999-120215 і 12.02.2015 внесено кошти в сумі 7800 доларів США.
Постановою Правління Національного банку України від 30.10.2014 № 692/БТ ПАТ «Дельта Банк» віднесено до категорії проблемних банків та заборонено проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 № 150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 02.03.2015 прийнято рішення № 51 про запровадження в банку з 03.03.2015 тимчасової адміністрації та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк».
Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 08.04.2015 прийнято рішення № 71 «Про внесення змін до рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.03.2015 № 51» та тимчасову адміністрацію в ПАТ «Дельта Банк» запроваджено на шість місяців з 03.03.2015 по 02.09.2015 включно.
Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 03.08.2015 № 147 «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк» строк здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк» продовжено по 02.10.2015 включно.
Таким чином, ПАТ Дельта Банк віднесений до категорії неплатоспроможних на підставі постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 № 150, тоді як депозитний договір з Позивачем укладений 12.02.2015, тобто до початку віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних, а згідно з пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правочин уже має бути вчинений неплатоспроможним банком.
Окрім того, постанова Правління Національного банку України від 30.10.2014 № 692/БТ стосується встановлення вимог та обмежень щодо діяльності самого банку, а не його клієнтів, а також не містить прямих заборон, право накладання яких визначені статтею 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» для Національного банку України.
Суд звертає увагу, що під час вирішення справи № 826/1476/15 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 дійшла висновку про те, що перелік передбачених ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення ст. 228 ЦК України не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання про віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
У вказаному рішенні Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що поняття подрібнення вкладів, розбивка вкладів, вжиті у судових рішеннях, не є правовими. Фактично під подрібненням чи розбивкою розуміється перерахування коштів з рахунку однієї фізичної особи на рахунок іншої.
Якщо внаслідок проведених операцій Фонду, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державною виплат), то стаття 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі статті 228 ЦК. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивач є вкладником у розумінні приписів статті 2 Закону №4452-VI, вклад розміщено на рахунку в ПАТ «Дельта Банк» до запровадження тимчасової адміністрації, а тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону №4452-VI. Водночас, уповноваженою особою не наведено правових підстав для не включення позивача до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до приписів Закону №4452-VI.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку, до переліку після отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов'язання уповноваженої особи подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду, на що правильно вказав суд першої інстанції.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 802/351/16-а.
Щодо посилання апелянта на порушення строку звернення до суду з позовом суд зазначає таке.
Відповідно до частин 1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною 3 статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно з пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський Суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.
У справі «Bellet проти Франції» Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Як випливає з рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Іліан проти Туреччини», правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Як видно з матеріалів справи, 05.06.2019 представник позивача звернулася із заявою № 06/19 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк», в якій просила невідкладно подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду відповідно до договору банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» від 12.02.2015 № 010-13999-120215.
За результатами розгляду заяви уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадиров В.В. листом від 14.06.2019 № 2736/5 повідомив про відсутність підстав для включення ОСОБА_1 згідно з договором «Найкращий від Миколая» від 12.02.2015 № 010-13999-120215 до переліку вкладників АТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду.
Отже, про відмову включити до переліку вкладників АТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, позивач довідався з листа Відповідача 1 від 14.06.2019 № 2736/5.
Таким чином, позовну заяву подано в межах шестимісячного строку з дня отримання відмови відповідача, тому немає підстав для залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Щодо доводів апелянта про те, що позивачу було відомо про порушення його права у 2015 році, апеляційний суд зазначає, що після отримання повідомлення про нікчемність правочину від 23 вересня 2015 року позивач, не зволікаючи, у 2015 році звернувся до суду з позовом про захист його права на виплату відшкодування. Разом з тим, ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року провадження у справі було закрито на підставі правової позиції Верховного Суду України і роз'яснено, що спір необхідно розглядати в порядку господарського судочинства.
Однак у 2018 році Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2018 року висловила правову позицію про підсудність таких спорів саме адміністративним судам.
Отже, позивач вжив передбачених законом заходів на поновлення свого права, однак такі не дали позитивного результату з підстав, що не залежали від його волі.
Після формування Верховним Судом правової позиції щодо спірних правовідносин позивач звернувся до відповідача з вимогою про усунення порушення його прав та подання інформації щодо нього як вкладника до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб і отримавши відмову, не зволікаючи звернувся до суду.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач подав позов до суду після отримання реальної можливості оскаржити дії відповідача у встановленому порядку і підстав для залишення позовних вимог без розгляду немає.
Щодо необхідності закриття провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України апеляційний суд зазначає, що у цьому позові позивач вказав інші підстави, ніж були предметом розгляду у справі № 813/6537/15, зокрема, обґрунтовував позов незаконністю відмови відповідача усунути порушення його права, викладену у листі від 14 червня 2019 року.
Отже, відсутні підстави для висновку, що даний спір вже було розглянуто судом.
З огляду на викладене вище, суд першої інстанції вжив заходів до всебічного і повного дослідження обставин справи і прийняв законне і обґрунтоване рішення про задоволення позову.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, при цьому, судом були повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.
Враховуючи, що апеляційний суд залишає в силі рішення суду першої інстанції, то в силу вимог частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,
апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації акціонерного товариства «Дельта Банк» залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. О. Большакова
судді Д. М. Старунський
В. Я. Качмар
Повний текст постанови складено 12 лютого 2020 року.