11 лютого 2020 рокуСправа № 1.380.2019.003447 пров. № 857/13386/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Попка Я.С.
суддів Кухтея Р.В., Хобор Р.Б.
за участю секретаря судового засідання Цар М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Монарх» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року, ухвалене суддею Коморним О.І., 15:21:23 год, м. Львів, дата складання повного тексту рішення 4 листопада 2019 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Монарх» до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправними та скасування постанов та припису,-
10.07.2019 позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Монарх» звернулося до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області, в якому просить
визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ2803/1403/АВ/ФС-1 від 11.06.2019;
визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ2803/1403/АВ/ФС-2 від 11.06.2019;
визнати протиправним та скасувати припис відповідача №ЛВ2803/1403/АВ/П від 14.05.2019.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року в задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між позивачем та ОСОБА_1 договору про надання послуг, відповідно до якого позивач доручає, а Виконавець ( ОСОБА_1 ) бере на себе зобов'язання надати послуги з охорони майна позивача. Замовник (позивач) забезпечує Виконавця необхідним засобом для надання послуг, передбачених цим договором. Проаналізовані умови укладеного договору,суд першої інстанції дійшов висновку про наявність між ОСОБА_1 не цивільно-правових відносин, а трудових, оскільки для ОСОБА_1 визначено підпорядкування посадовим особам позивача, визначено порядок обліку робочого часу відповідними записами у журналі чергувань, визначено обов'язок щодо утримання робочого місця та обов'язок виконувати всі інші вказівки безпосереднього керівника та керівництва підприємства, що стосуються його роботи. Наведене вказує на невідповідність відносин між позивачем та ОСОБА_1 ознакам цивільно-правового договору. Відтак, позивачем порушено вимоги частини 1, 3 статті 24 КЗпП України, тому позовна вимога про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ2803/1403/АВ/ФС-2 від 11.06.2019 є безпідставною.
Крім того, суд першої інстанії зазначає, що під час інспекційного відвідування було встановлено порушення позивачем вимог абзацу п'ятого пункту 7.1 глави 7 Інструкції №58, оскільки книга обліку руху трудових книжок на підприємстві не понумерована, не прошнурована та не скріплена підписом керівника підприємства і печаткою, порушення вимог частини п'ятої статті 79 КЗпП України, оскільки підприємство не повідомляє письмово працівників про дату початку відпустки не пізніше, ніж за два тижні. Зазначені порушення зафіксовані у акті перевірки, однак позивачем при оскарженні постанови №ЛВ2803/1403/АВ/ФС-1 від 11.06.2019 не надано жодного доказу ні до позовної заяви, ні під час розгляду справи, який спростовував б виявлені відповідачем порушення абзацу п'ятого пункту 7.1 глави 7 Інструкції №58 та вимог частини п'ятої статті 79 КЗпП України. Отже, необгрунтованою є позовна вимога про визнання протиправною та скасування постанови №ЛВ2803/1403/АВ/ФС-1 від 11.06.2019 та, відповідно, про безпідставність вимоги про визнання протиправним та скасування припису №ЛВ2803/1403/АВ/П від 14.05.2019.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, вважаючи його незаконним та необґрунтованим, постановленим з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Монарх» оскаржило його, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначає, що оскаржувані постанови прийняті на підставі акта інспекційного відвідування від 14.05.2019 №ЛВ2803/1403/АВ щодо порушень законодавства про працю у позивача. Даний акт складений на підставі проведеного інспекційного відвідування ТзОВ «Монарх», що передбачено Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Однак, 14.05.2019 Шостим апеляційним адміністративним судом прийнято постанову у судовій справі №826/8917/17, якою визнано нечинною постанову КМУ від 26.04,2017 року № 295 «Про деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Рішення набрало законної сили з дати його прийняття (14.05.2019). Отже, 14 травня 2019 року, затверджений постановою КМУ від 29.04.2017 №295 Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю та Порядок здійснення державного нагляду за додержанням законодавства про працю втратили чинність, тому інспекційні відвідування не передбачені чинним законодавством України, а акти та приписи не можуть бути складені на підставі вищевказаної постанови КМУ.
Апелянт стверджує, що після завершення інспекційного відвідування інспектор не склав та не надав для ознайомлення акт, чим позбавив його права подати свої заперечення (зауваження).
Крім того, апелянт не погоджується з порушеннями викладеними в акті та приписі, оскільки жодних працівників, з якими не оформлено належним чином відносини на території підприємства немає, інші порушення також не відповідають дійсності. Відповідач не довів факту допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору.
Учасники справи на виклик апеляційного суду не прибули, що не перешкоджає розгляду справи відповідно до ч.2 ст.313 КАС України.
На підставі ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи, правильність їх юридичної оцінки, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи.
Як встановлено судом першої інстанції, Головним управлінням Держпраці у Львівській області 13.05.2019 видано наказ №1072-П, відповідно до якого наказано інспекторам праці - головним державним інспекторам відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів у Львівській області Гумен Вікторії Ігорівні та Бойко ОСОБА_2 Володимирівні, на підставі п.п.1.п.5 Порядку за зверненням ОСОБА_3 від 18.04.2019 №К-462 в термін з 13.05.2019 по 14.05.2019 провести інспекційне відвідування на предмет додержання вимог законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин, тривалості робочого часу, часу відпочинку, оплати праці, праці неповнолітніх, гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків, загальнообов'язкове державне соціальне страхування у ТзОВ «Монарх», юридична адреса: Львівська область, Кам'янка-Бузький район, смт. Новий Яричів, вул. Шашкевича, буд. 29; фактична адреса: Львівська область, Кам'янка-Бузький район, смт. Новий Яричів, вул. Незалежності, буд.99. На підставі вказаного наказу відповідачем видано 13.05.2019 року направлення №1072 на проведення інспекційного відвідування.
У період з 13.05.2019 по 14.05.2019 проведено інспекційне відвідування у ТзОВ «Монарх», за результатами якого складено акт інспекційного відвідування №ЛВ2803/1403/АВ від 14.05.2019, в якому зафіксовано порушення порушення вимог ч.1, ч.3 ст.24 КЗпП України, ПКМУ №413; абз. 8 ч. 2 ст. 265 КЗпП України порушення вимог абзацу п'ятого пункту 7.1 глави 7 Інструкції №58, а саме: книга обліку руху трудових книжок на підприємстві не пронумерована, не прошнурована та не скріплена підписом керівника підприємства і печаткою; порушення вимог частини п'ятої статті 79 КЗпП України, а саме: підприємство не повідомляє письмово працівників про дату початку відпустки не пізніше, ніж за два тижні.
На усунення виявлених порушень винесено припис №ЛВ2803/1403/АВ/П від 14.05.2019.
22.05.2019 відповідачем прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу на 05.06.2019.
24.05.2019 відповідачем скеровано позивачеві виклик на розгляд справи.
05.06.2019 позивачем подано заяву про відкладення розгляду справи, за якою розгляд справи відкладено на 11.06.2019, про що уповноважений представник позивача повідомлений згідно відмітки на вказаній заяві, тобто за п'ять днів як це передбачено п.6 Порядку (а.с.74).
На підставі акта інспекційного відвідування відповідач виніс постанови про накладення штрафу від 11.06.2019: №ЛВ2803/1403/АВ/ФС-1 в сумі 4173 грн. та №ЛВ2803/1403/АВ/ФС-2 в сумі 125190 грн.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначеноКодексом законів про працю України(за текстом -КЗпП України).
Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається зКодексу законів про працю Українита інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до ч.1 ст.259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно ч.1 ст.260 КЗпП України державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці.
Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 (далі - Положення № 96), визначено, що Державна служба України з питань праці (Держпраці) - є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Пунктом 7 Положення № 96 визначено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 100, територіальним органом Держпраці на території Львівської області є Головне управління Держпраці у Львівській області.
Відповідно до п. 1 Положення про Головне управління Держпраці у Львівській області затвердженого наказом Держпраці від 22.06.2017 № 75 (далі - Положення № 75) Управління є територіальним органом Держпраці, що їй підпорядковується.
Згідно п.п. 1 п. 3 Положення № 75 завданням Управління є, зокрема, реалізація державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
Відповідно до п.п. 5 п. 4 Положення № 75 Управління на виконання покладених на нього завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами та фізичними особами, які використовують найману працю. У відповідності до п.п. 49 цього ж пункту, Управління накладає у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Управління Держпраці.
До завдань Держпраці належить, зокрема, державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю, а також зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування (п.4 Положення № 96).
Статтею 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) в сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 № 877-V встановлено, що державний нагляд (контроль) діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (далі органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Заходами державного нагляду (контролю) є планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.
Статтею 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) в сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 №877-V визначено, що підставами для здійснення позапланових заходів є:
- подання суб'єктом господарювання письмової заяви до відповідного органу державного нагляду (контролю) про здійснення заходу державного нагляду (контролю) за його бажанням;
- виявлення та підтвердження недостовірності даних, заявлених суб'єктом господарювання у документі обов'язкової звітності, крім випадків, коли суб'єкт господарювання протягом місяця з дня первинного подання повторно подав такий документ з уточненими достовірними даними або якщо недостовірність даних є результатом очевидної описки чи арифметичної помилки, яка не впливає на зміст поданої звітності. У разі виявлення органом державного нагляду (контролю) помилки у документі обов'язкової звітності він упродовж десяти робочих днів зобов'язаний повідомити суб'єкта господарювання про необхідність її виправлення у строк до п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення. Не виправлення помилки у встановлений строк є підставою для проведення позапланового заходу;
- перевірка виконання суб'єктом господарювання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виданих за результатами проведення попереднього заходу органом державного нагляду (контролю);
- звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров'ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності). Позаплановий захід у такому разі здійснюється виключно за погодженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу;
- неподання суб'єктом господарювання документів обов'язкової звітності за два звітні періоди підряд без поважних причин або без надання письмових пояснень про причини, що перешкоджали поданню таких документів;
- доручення Прем'єр-міністра України про перевірку суб'єктів господарювання у відповідній сфері у зв'язку з виявленими системними порушеннями та/або настанням події, що має значний негативний вплив на права, законні інтереси, життя та здоров'я людини, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави;
- настання аварії, смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання, що було пов'язано з діяльністю суб'єкта господарювання.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю на час проведення перевірки визначав Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 (далі - Порядок №295).
Пунктом 2 Порядку № 295 визначено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці:Держпраці та її територіальних органів;виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).
Відповідно до п. 5 Порядку № 295 інспекційні відвідування проводяться:
1) за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю;
2) за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин;
3) за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту;
4) за рішенням суду, повідомленням правоохоронних органів про порушення законодавства про працю;
5) за повідомленням посадових осіб органів державного нагляду (контролю), про виявлені в ході виконання ними контрольних повноважень ознак порушення законодавства про працю;
6) за інформацією, зокрема, ДФС та її територіальних органів про:
- невідповідність кількості працівників роботодавця обсягам виробництва (виконаних робіт, наданих послуг) до середніх показників за відповідним видом економічної діяльності;
- факти порушення законодавства про працю, виявлені у ході здійснення контрольних повноважень;
- факти провадження господарської діяльності без державної реєстрації у порядку, встановленому законом;
- роботодавців, що мають заборгованість із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі, що перевищує мінімальний страховий внесок за кожного працівника.
Відповідно до п. 9 Порядку № 295 під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред'явити об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.
Згідно ч. 3 ст. 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» суб'єкт господарювання повинен ознайомитися з підставою проведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю).
Положеннями ст.10 Закону України «Про основні засади державного нагляду контролю) у сфері господарської діяльності» передбачено, що суб'єкт господарювання має, зокрема, право перевіряти наявність у посадових осіб органу державного нагляду (контролю) службового посвідчення та посвідчення (направлення) і одержувати копію посвідчення (направлення) на проведення планового або позапланового заходу та, відповідно, не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення державного нагляду (контролю), якщо посадова особа органу державного нагляду (контролю) не надала копії документів, передбачених цим Законом, або якщо надані документи не відповідають вимогам цього Закону.
Відповдно до пунктів 19, 20 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником.
Згідно з п.27 Порядку №295 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об'єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.
Суд апеляційної інстанції вважає безпідставним покликання апелянта на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019, якою визнано нечинною постанову Кабінету Міністрів України №295 від 29.04.2017 «Деякі питання реалізації статті 259 КЗпП України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», оскільки дана постанова Кабінету Міністрів України набрала чинності 16.05.2017, а саме з дня її публікації в офіційному виданні «Урядовий кур'єрі» №88 від 16.05.2017 та в офіційному віснику України №38 від 16.05.2017. Зазначена вище постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі №826/8917/17 відповідно до ст.325 КАС України набула законної сили з дати її прийняття, тобто 14.05.2019.
Відповідно до ч.2 ст.265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Відтак, постанова Кабінету Міністрів України №295 від 26.04.2017 втратила чинність саме 14.05.2019, тобто до того дня була чинною і підлягала застосуванню. Отже, інспекційне відвідування позивача згідно виданого 13.05.2019 відповідачем наказу у період з 13.05.2019 по 14.03.2019 було проведене відповідно до чинного на той час законодавства.
Пунктом 27 Порядку №295 (чинного на момент проведення інспекційного відвідування) передбачено, що у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об'єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.
Згідно п.29 цього Порядку, заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
Отже, Порядок №295 чітко визначає, які саме рішення приймає контролюючий орган за результатами проведення інспекційного відвідування.
За змістомст. 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.
Взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогамист. 208 Цивільного кодексу України.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, 10 травня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Монарх» та ОСОБА_1 укладено договір про надання послуг №1005/02, відповідно до якого позивач доручає, а Виконавець ( ОСОБА_1 ) бере на себе зобов'язання надати послуги з охорони майна позивача. Замовник (позивач) забезпечує Виконавця необхідним засобом для надання послуг, передбачених цим договором.
Згідно штатного розпису позивача в штаті позивача є посада сторожа.
Встановлено, що умовами договору про надання послуг №1005/02, серед інших, визначено такі обов'язки виконавця ( ОСОБА_1 ):
- при виявленні несправності чи порушень, сигналізації, освітлення, водопроводу, каналізації, теплопостачання, електроустаткування, поломках дверей, вікон, запірних пристроїв негайно доповідати генеральному директору підприємства;
- при виявленні проникнення на об'єкт сторонніх осіб і крадіжки товарно-матеріальних цінностей, приймає міри по збереженню слідів та охорони місця злочину, доповідає керівнику підприємства;
- забезпечувати дотримання встановлених керівником правил пожежної безпеки на об'єктах, які він охороняє;
- при виникненні пожежі негайно приймати міри до її гасіння (виконуючи і охоронні функції), а при неможливості загасити пожежу своїми силами, викликає пожежну охорону, повідомляє керівництво підприємства і здійснює охоронні функції;
- оформляти прийом і здачу чергування відповідним записом у журналі, робить оцінки і зауваження в книзі пожежної безпеки.
- здійснювати в робочий час контроль за ввезенням та вивезенням (внесенням та винесенням) товарно-матеріальних цінностей з території складу, згідно встановлених правил.
- у випадку неприбуття зміни у встановлений час доповідати про це свого безпосереднього керівника або дирекцію підприємства, і залишається на об'єкті до відповідного розпорядження.
- тримати робоче місце і довірену техніку в чистоті і працездатному стані.
- виконувати всі інші вказівки безпосереднього керівника та керівництва підприємства, що стосуються його роботи.
З аналізу вказаних умов договору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність між Товариством з обмеженою відповідальністю «Монарх» та ОСОБА_1 не цивільно-правових відносин, а трудових, оскільки для ОСОБА_1 визначено підпорядкування посадовим особам позивача, визначено порядок обліку робочого часу відповідними записами у журналі чергувань, визначено обов'язок щодо утримання робочого місця та обов'язок виконувати всі інші вказівки безпосереднього керівника та керівництва підприємства, що стосуються його роботи.
Отже, відносини між позивачем та ОСОБА_1 не відповідають ознакам цивільно-правового договору.
У ході проведення заходу державного контролю, що фіксувався засобами фото- та відеофіксації, за виконанням трудової функції зафіксовано особу, котра представилася ОСОБА_4 . Зазначена особа в ході розмови з інспектором праці повідомила, що працює у ТзОВ «Монарх» 2 роки охоронцем неофіційно, працює за графіками змінності (доба роботи - три доби вихідних).
Доказами в адміністративному судочинстві є відповідно до ст.72 КАС України будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Предметом доказування згідно з ч.2 ст.73 КАС України є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про порушення позивачем вимоги частини 1, 3 статті 24 КЗпП України, а відтак позовна вимога про визнання протиправною та скасування постанови Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ2803/1403/АВ/ФС-2 від 11.06.2019 є безпідставною, та правомірно не задоволена судом першої інстанції.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ2803/1403/АВ/ФС-1 від 11.06.2019 суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Постанова Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу №ЛВ2803/1403/АВ/ФС-1 від 11.06.2019 винесена за наслідками проведеного інспекційного відвідування за порушення інших вимог трудового законодавства, а саме: порушення вимог абзацу п'ятого пункту 7.1 глави 7 Інструкції №58, оскільки книга обліку руху трудових книжок на підприємстві не понумерована, не прошнурована та не скріплена підписом керівника підприємства і печаткою; порушення вимог частини п'ятої статті 79 КЗпП України, оскільки підприємство не повідомляє письмово працівників про дату початку відпустки не пізніше, ніж за два тижні.
Вказані порушення зафіксовані у акті перевірки, однак позивачем при оскарженні постанови №ЛВ2803/1403/АВ/ФС-1 від 11.06.2019 не надано жодного доказу ні до позовної заяви, ні під час розгляду справи, який спростовував б виявлені відповідачем порушення абзацу п'ятого пункту 7.1 глави 7 Інструкції №58 та вимог частини п'ятої статті 79 КЗпП України.
Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови №ЛВ2803/1403/АВ/ФС-1 від 11.06.2019 та, відповідно, про безпідставність вимоги про визнання протиправним та скасування припису Головного управління Держпраці у Львівській області №ЛВ2803/1403/АВ/П від 14.05.2019, тому судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні таких вимог.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, висновок суду є правильними.
Апеляційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки суду першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини зазначив, що національнеправо повинновідповідатипоняттю«законність», визначеномуКонвенцією,якавимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким,щоб дозволити особі, у разі потреби - з належною консультацією,передбачати певною мірою за певних обставин наслідки,які може спричинити такадія(див. рішенняусправах«S.W.протиСполученого Королівства»,серія A,N 335-В,с.41-42, п. 35-36, та, «Санді Таймс» проти Сполученого Королівства (№ 1)»,серія A, № 30,с.31,п.49,і «Галфорд проти Сполученого Королівства»).
Крім того, Європейський суд з прав людини зазначив, що втручання держави вважатиметься «необхідним в демократичному суспільстві» із законною метою, якщо воно відповідає «нагальній соціальній потребі», зокрема якщо воно є співмірним щодо законної мети, яка переслідується, а також якщо причини, на які посилаються національні органи влади для виправдання такого втручання, є «доречними та достатніми» (див., наприклад, справу «Костер проти Сполученого Королівства» (Coster v. the United Kingdom), № 24876/94, п. 104, рішення; справа«С. і Марпер проти Сполученого Королівства» (S. and Marper v. еhe United Kingdom) (Велика Палата), №№ 30562/04 та 30566/04, п. 101).
Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.229, ч.3 ст.243, ст.ст. 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Монарх» залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 рокуу справі № 1.380.2019.003447 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Монарх» до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправними та скасування постанов та припису - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Я. С. Попко
судді Р. В. Кухтей
Р. Б. Хобор
Повне судове рішення складено 12.02.2020.