11 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 460/2102/19 пров. № 857/13787/19
Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді: Улицького В.З.
суддів: Довгої О.І., Шавеля Р.М.
при секретарі судового засідання: Волошин М.М.
за участі позивача: ОСОБА_1
представника відповідача: Томак О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06.11.2019 року (рішення ухвалене о м. Рівне судом у складі головуючого судді Махаринця Д.Є., повний текст рішення складено 06.11.2019р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Рівненській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинення певних дій,-
У серпні 2019 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління національної поліції в Рівненській області про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 рік виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.09.2017, зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 рік виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.09.2017.
Позивач позовні вимоги мотивував тим, що з 30.11.2005 по 05.11.2015 проходив службу в органах МВС України, та із 07.11.2015 по 29.09.2017 проходив службу в Національній поліції. В період проходження служби в органах МВС України у 2015 році та в Національній поліції з 2015 року по 2017 рік, у позивача з моменту набрання законної сили Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни», а саме з 06.06.2015 з'явилось право на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, оскільки 14.08.2015 позивач отримав посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 та набув статусу учасника бойових дій. Проте, у зв'язку з настанням особливого періоду позивач не мав змоги скористатися додатковою відпусткою із збереженням заробітної плати. Натомість Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністра оборони України від 07.09.2018 року № 260, встановлено можливість виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, за минулі роки. Проте станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу, відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Просив позов задоволити.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 06.11.2019 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Рівненській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 рік виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.09.2017. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 рік виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.09.2017.
Рішення суду першої інстанції оскаржило Головне управління Національної поліції в Рівненській області. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені адміністративного позову відмовити.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 189 цього Кодексу.
Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом ГУНП в Рівненській області від 29.09.2017 №219 о/с майора поліції ОСОБА_1 , виконуючого обов'язки начальника сектору реагування патрульної поліції №4 Володимирецького відділення поліції Варашського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області було звільнено зі служби в поліції у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) за пунктом 2 (через хворобу).
Як вбачається з довідок №2478/116/12/-02-2016 та №2385/116/12/02-2017 на військовозобов'язаного, звільненого з Національної поліції, виданих відповідачем, позивач у період з 30.11.2005 по 05.11.2015 проходив службу в органах МВС України, та із 07.11.2015 по 29.09.2017 проходив службу в Національній поліції і отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 14.08.2015.
Згідно поданої позивачем довідки №2451/116/12/02-19 від 17.07.2019 виданої відповідачем, ОСОБА_1 не подавав рапорти про надання додаткових відпусток із збереженням заробітної плати, як учаснику бойових дій, з період проходження служби в НПУ.
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2015 по 2017 рік, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Частино 1 ст. 4 Закону України "Про відпустки" установлюються такі види відпусток:
щорічні відпустки (серед іншого): основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст. 16-2 Закону України "Про відпустки" учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно статті 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Відповідно до п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються пільги (серед іншого) з використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Згідно до п. 2 ст. 92 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Пунктом 10 ст. 93 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Відповідно до Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" …особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (стаття 1).
Указом Президента України від 17.03.2014 №303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України від 17.03.2014 №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Відтак, на думку судової колегії, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", припиняється.
Також, апеляційний суд звертає увагу, що норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Щодо доводів відповідача про те, що позивачем пропущено передбачений частиною п'ятою статті 122 КАС України місячний строк звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення). Однак зі змісту предмету позовної заяви щодо виплати грошової компенсації за невикористані днів відпустки варто звернути увагу на положення, що регулює трудове законодавство, а саме КЗпП України. Адже саме цей кодекс регулює порядок та строки виплати нарахувань заробітної плати при звільненні, в тому числі і грошової компенсації за невикористані дні відпустки. При цьому суд враховує широке тлумачення щодо строків звернення, яке подав Верховного суду України постанові від 26 жовтня 2016 року по справі № 6-1395цс16, у якій суд прийшов до висновку, що в разі порушення законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
Беручи до уваги твердження Великої Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19) в якій розглядається подібна справа щодо нарахування виплати за щорічну додаткову відпустку військовослужбовцю. У зв'язку з чим Велика Палата Верховного Суду висловила власну правову позицію про те, що стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов'язана з виконанням службових обов'язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід'ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає помилковим твердження відповідача про те, що відсутність поданого позивачем під час проходження військової служби відповідного рапорту про надання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік унеможливлює нарахування та виплату компенсації за таку відпустку, однак право позивача на компенсацію всіх невикористаних днів відпусток гарантоване законодавством України.
Також, на позивача поширюється дія Закону України «Про національну поліцію», який містить в собі аналогічні норми законодавства щодо виплати грошової компенсації у разі звільнення від проходження служби у Національної поліції.
Відтак, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з 2015 року по 2017 рік.
Дана позиція суду узгоджується із правовим висновком у подібній справі, що розглядалась Верховним Судом та навела обґрунтовану правову позицію у рішенні від 16 травня 2019 року, прийнятого у зразковій справі № 620/4218/18, яке набрало законної сили 21 серпня 2019 року після перегляду Великою Палатою Верховного Суду. А саме, при детальному аналізі даної зразкової справи, суд дійшов до висновку про необхідність врахування правової позиції Великої Палати Верховного Суду, оскільки спірні правовідносини є подібними та потребують однакового застосування для забезпечення реалізації законодавства щодо гарантій захисту учасників бойових дій.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
З наведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги являються безпідставними та необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, правова оцінка доказів дана вірно, а відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 243 ч. 3, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06.11.2019 року у справі №460/2102/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття.
На Постанову протягом тридцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. З. Улицький
судді О. І. Довга
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 12.02.2020р.