5 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 182/686/16-ц
провадження № 61-32628св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», поданою його представником Дьяченко Наталією Юріївною, на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2017 року, ухвалене у складі судді Кобеляцької-Шаховал І. О., та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Дніпропетровської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позову зазначила, що наказом відповідача № 4882-к від 22 грудня 2015 її звільнено з посади головного економіста центрального Нікопольського відділення ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Вважає звільнення незаконним, оскільки відповідачем порушено її переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (стаття 42 КЗпП України).
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила скасувати наказ про звільнення, поновити її на роботі та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 7 647,59 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано незаконним та скасовано наказ № 4882-к від 22 грудня 2015 року Дніпропетровської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про звільнення ОСОБА_1 з посади головного економіста центрального Нікопольського відділення.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного економіста центрального Нікопольського відділення Дніпропетровської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».
Стягнено з Дніпропетровської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 5 986,42 грн.
Стягнено з Дніпропетровської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у дохід держави судовий збір в сумі 1 378 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача з роботи відбулося з порушенням норм трудового законодавства, а матеріали справи свідчать про більш високу кваліфікацію позивача з числа працівників Нікопольського центрального відділення банку, які займали посаду головного економіста станом на 30 вересня 2015 року.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2017 апеляційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відхилено, рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2017 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що саме позивач із наявною в неї вищою економічною освітою та стажем роботи в банку понад 12 років мала переважне право на залишення на роботі, враховуючи відсутність вищої освіти у ОСОБА_2 та однорічний стаж роботи ОСОБА_3 на момент скорочення штату працівників відділення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У червні 2017 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі представника Дьяченко Н. Ю. звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просить рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2017 року скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням процесуального права.
На думку заявника, суд не наділений правом оцінювати кваліфікацію та продуктивність праці працівників, а це є виключною прерогативою роботодавця. Також заявник стверджує, що стаж роботи не має жодного правового значення для визначення кваліфікації та продуктивності праці працівника.
Додатково заявник зазначив, що суди не надали належної оцінки фактами порушення трудової дисципліни позивачем.
Заперечень на касаційну скаргу не надходило
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У 2018 році справу передано до Верховного Суду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач прийнята в Нікопольський філіал Акціонерного поштово-пенсійного банку «Аваль» (далі АППБ «Аваль») на посаду економіста І категорії базового відділення 21 листопада 2003 року.
19 листопада 2004 року звільнена за переведенням до Дніпропетровської обласної дирекції АППБ «Аваль». 22 листопада 2004 року її прийнято на посаду економіста І категорії відділу роздрібного бізнесу Центрального Нікопольського відділення за переведенням з Нікопольського філіалу АППБ «Аваль».
14 липня 2005 року позивач переведена на посаду головного економіста відділу роздрібного бізнесу Центрального Нікопольського відділення. 11 липня 2007 року позивача переведено на посаду заступника начальника відділу роздрібного бізнесу Центрального Нікопольського відділення, а 4 серпня 2011 року - на посаду головного економіста Центрального Нікопольського відділення.
24 грудня 2015 року позивача звільнено з роботи у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (наказ № 4882-к від 22 грудня 2015 року).
Також суди встановили, що позивач має вищу економічну освіту та стаж роботи в банку більше 12 років, до дисциплінарної відповідальності не притягалася.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Даний спір виник щодо питання дотримання відповідачем вимог статті 42 КЗпП України в частині визначення переважного права позивача на залишення на роботі унаслідок її більш високої кваліфікації і продуктивності праці.
Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Частини друга, третя цієї статті визначають обставини, які мають враховуватись в разі вирішення питання про залишення на роботі працівника при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації.
При вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України.
За змістом статті 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду.
При визначенні працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо.
З аналізу наведених норм чинного законодавства вбачається, що визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишення на роботі при скороченні чисельності штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.
Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.
Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 6 лютого 2019 року у справі № 676/3124/16-ц, провадження № 61-16439св18.
Як встановили суди попередніх інстанцій, позивач у 2003 році отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Облік і аудит» та здобула кваліфікацію економіста, бухгалтера, аудитора. Крім того, 27 червня 2003 року позивач отримала диплом бакалавра ДБ №100272 з обліку і аудиту. Після отримання вищої освіти позивач прийнята на посаду економіста до Нікопольської філії АППБ «Аваль», а в 2005 році переведена на посаду головного економіста відділу роздрібного бізнесу.
З 2007 року по 2011 року позивач займала посаду заступника начальника відділу роздрібного бізнесу, а з серпня 2011 року по час звільнення - посаду головного економіста центрального Нікопольського відділення.
За час роботи позивач постійно підвищувала свою професійну кваліфікацію у фінансовій академії «Райффайзен Банк Аваль» по всіх напрямках банківської діяльності. Так, у 2006-2011 роках неодноразово брала участь у нарадах-семінарах, які проводились фінансовою академією АТ «Райффайзен Банк Аваль», що підтверджується відповідними сертифікатами № 18684 від 30 серпня 2006 року, № 20152 від 14 вересня 2007 року, № 20973 від 22 лютого 2008 року, № 21274 від 24 березня 2009 року, № 24308 від 19 листопада 2011 року. Дисциплінарних стягнень за час роботи позивач не мала.
Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач із наявною в неї вищою економічною освітою та стажем роботи в банку понад 12 років мала переважне право на залишення на роботі, враховуючи відсутність вищої освіти у ОСОБА_2 та однорічний стаж роботи ОСОБА_3 на момент скорочення штату працівників відділення.
Суд касаційної інстанції відхиляє посилання заявника на те, що ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» не було залучено до розгляду справи, адже це спростовується фактом подання процесуальних документів, у тому числі касаційної скарги, належними представниками саме від імені ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».
Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди першої і апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», подану його представником Дьяченко Наталією Юріївною, залишити без задоволення.
Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов