Ухвала
07 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 569/19474/17
провадження № 61-2452ск20
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Кузнєцова В. О. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 серпня 2018 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Рівненський експертно-технічний центр держпраці» про стягнення заробітної плати,
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства (далі - ДП) «Рівненський експертно-технічний центр держпраці» про стягнення заробітної плати (грошової премії).
Позов обґрунтовано тим, що 08 лютого 2011 року позивача прийнято на роботу в ДП «Рівненський експертно-технічний центр держпраці» на посаду провідного інженера з комп'ютерних систем.
Наказом ДП «Рівненський експертно-технічний центр держпраці» від 15 лютого 2016 року № 32 ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності: оголошено догану та позбавлено премії за лютий 2016 року.
15 липня 2016 року ДП «Рівненський експертно-технічний центр держпраці» винесено наказ № 101, згідно з яким наказ № 32 від 15 лютого 2016 року визнано недійсним. Оскільки всупереч статті 252 Кодексу законів про працю України до дисциплінарної відповідальності у виді догани ОСОБА_1 притягнуто незаконно, позбавлення премії за лютий 2016 року зумовлено саме притягненням її до дисциплінарної відповідальності, така премія підлягає до виплати у повному розмірі.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з ДП «Рівненський експертно-технічний центр держпраці» на її користь премію за лютий 2016 року в розмірі 1 057,14 грн з утриманням із зазначеної суми податків та інших обов'язкових платежів.
Справа судами розглядалася неодноразово.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 16 серпня 2018 року у позові ОСОБА_1 до ДП «Рівненський експертно-технічний центр держпраці» про стягнення заробітної плати відмовлено. Зобов'язано ДП «Рівненський експертно-технічний центр держпраці» розглянути питання щодо преміювання ОСОБА_1 за лютий 2016 року згідно із Положенням про преміювання та з врахуванням наказу від 15 липня 2016 року № 101. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 серпня 2018 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Виключено із резолютивної частини речення: «Зобов'язати ДП «Рівненський експертно-технічний центр держпраці» розглянути питання щодо преміювання ОСОБА_1 за лютий 2016 року згідно із Положенням про преміювання та з врахуванням наказу від 15 липня 2016 року № 101». В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції, з висновком якого в частині відмови у задоволенні позову погодився апеляційний суд, виходив з того, що наказ про преміювання ОСОБА_1 за лютий 2016 року не видавався, тому відсутні правові підстави для стягнення на її користь ненарахованої премії.
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верхового Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, та направити справу на новий розгляд.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною четвертою статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
У відповідності до частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що спрощене позовне провадження застосовується для розгляду малозначних справ, крім справ передбачених частиною четвертою статті 274 ЦПК України.
Предметом позову у даній справі є стягнення заробітної плати.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Ціна позову у даній справі становить 1 057,14 грн, що станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.
При цьому касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судоі рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
У відповідності до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити.
На підставі викладеного та керуючись статтею 19, статтею 260, частиною четвертою статті 274, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 серпня 2018 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Рівненський експертно-технічний центр держпраці» про стягнення заробітної плати.
Копію ухвали, касаційну скаргу та додані до неї матеріали направити особі, яка подала скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя В. О. Кузнєцов