Ухвала
06 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 606/658/19
провадження № 61-2487ск20
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Литвиненко І. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» до ОСОБА_2 про стягнення суми страхового відшкодування,
У березні 2019 року ПрАТ «СК «Уніка» звернулося із позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 14 995 грн, а також сплаченого судового збору в розмірі 1 921 грн.
Свої позовні вимоги обґрунтовувало тим, що 02 лютого 2016 року ОСОБА_2 о 12 годині 40 хвилин по а/д Івано - Франківськ - Бучач - Тернопіль, керуючи транспортним засобом марки, ВАЗ, д.н.з. НОМЕР_1 , порушила вимоги пункту 16.12 ПДР України, а саме: на перехресті рівнозначних доріг не пропустила т/з ВАЗ, д.н.з. НОМЕР_2 , який знаходився під керуванням ОСОБА_3 , та який рухався головною дорогою та наближався праворуч, допустивши зіткнення із даним автомобілем, що призвело до пошкодження зазначених транспортних засобів.
Постановою Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 03 лютого 2016 року визнано ОСОБА_2 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн в дохід держави.
Згідно страхового акта № 00186207 від 24 лютого 2019 року сума страхового відшкодування становить 29 990 грн.
Згідно наказу № 00186207 ЕК від 25 лютого 2016 року ПрАТ «Страхова компанія «Уніка» наказано виплатити ОСОБА_3 страхове відшкодування згідно розрахунку суми збитку в розмірі 29 990 грн шляхом перерахування безготівкових коштів по системі «Аваль-Експрес».
Згідно довідки № 84741720 про дорожньо- транспортну пригоду, яка відбулася 02 лютого 2016 року, учасниками ДТП були автомобіль марки «ВАЗ 2105» д.н.з. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_4 , та знаходився під керуванням ОСОБА_2 та автомобіль марки «ВАЗ 21154» д.н.з. НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_3 та знаходився під його керуванням.
Згідно із полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/4632377 від 12 серпня 2015 року, виданого ПрАТ СК «Уніка», про те що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу-автомобіля марки «ВАЗ 2105» д.н.з. НОМЕР_1 , то зазначеним полісом встановлено страхову суму (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю - 100 000 грн, за шкоду, заподіяну майну - 50 000 грн. Страхувальником у вказаному полісі є ОСОБА_5 документ, що посвідчує особу вказано пенсійне посвідчення серії НОМЕР_3 від 04 листопада 2005 року.
Тому, ПрАТ «СК «Уніка» згідно з статтею 38-1 «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» має право на стягнення з відповідача, яка відповідальна за шкоду, 50% від суми сплаченого страхового відшкодування. 05 травня 2018 року ОСОБА_2 було направлено лист-претензію № 296 УН/АГ, однак відповідач у добровільному порядку не виконала вимоги.
Заочним рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 24 грудня 2019 року у задоволенні позову ПрАТ «СК «Уніка» до ОСОБА_2 про стягнення суми страхового відшкодування відмовлено.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року апеляційну скаргу ПрАТ «СК «Уніка» задоволено.
Заочне рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 24 грудня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПрАТ «СК «Уніка» до ОСОБА_2 про стягнення суми страхового відшкодування задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПрАТ «СК «Уніка» суму страхового відшкодування в розмірі 14 995 грн.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
31 січня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргоюна постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права просила скасувати оскаржувану постанову, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено, що з 01 січня 2020 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу становить 2 102 грн.
Ціна позову у даній справі становить 14 995 грн, що станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб ( 2 102 * 100 = 210 200)
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено передбачених законом підстав для перегляду оскаржуваних судових рішень в касаційному порядку.
Посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному перегляду, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.
Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд)згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу retione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36.
Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов'язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків не встановлено, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Зазначення у постанові Тернопільського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки справа є малозначною, а тому ухвалені у ній судові рішення касаційному оскарженню не підлягають.
Разом з тим, не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» до ОСОБА_2 про стягнення суми страхового відшкодування.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя І. В. Литвиненко