Ухвала від 06.02.2020 по справі 753/12571/19

Справа №753/12571/19 Головуючий в суді 1-ї інстанції - ОСОБА_1

Провадження №11-кп/824/117/2020 Доповідач у суді 2-ї інстанції - ОСОБА_2

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

вул. Солом'янська, 2-А, м. Київ, 03110, тел./факс (044) 284-15-77

e-mail: inbox@kia.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 42258617

Ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2020 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:

головуючого судді - ОСОБА_2

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4

при секретарі - ОСОБА_5

за участю:

прокурора - ОСОБА_6

обвинуваченого - ОСОБА_7

захисника - ОСОБА_8

потерпілого - ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали провадження за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_8 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 12 листопада 2019 року, яким

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м Києва, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст.122 КК України та призначено покарання у виді обмеження волі строком на 2 (два) роки.

На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку 1 (один) рік, із покладенням обов'язків, передбачених ст.76 КК України.

Цивільний позов ОСОБА_9 задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 моральну шкоду в сумі 40 000 гривень.

Цим же вироком вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів,-

ВСТАНОВИЛА:

Як вбачається з вироку суду І-ї інстанції, 07.04.2019 року близько 22 години 00 хвилин ОСОБА_7 знаходився на східцях загального коридору на 3-му поверсі в п'ятому під'їзді будинку АДРЕСА_2 , де в цей час назустріч йому йшов ОСОБА_9 . В подальшому між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 відбувся словесний конфлікт на побутовому ґрунті. Під час конфлікту ОСОБА_7 , маючи умисел, спрямований на спричинення ОСОБА_9 тілесних ушкоджень, діючи протиправно, усвідомлюючи та свідомо припускаючи настання наслідків у вигляді тілесних ушкоджень, схопивши двома рукам спереду за куртку та смикнув, від чого потерпілий, втративши рівновагу, впав на сходи.

В подальшому, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій та бажаючи їх настання, ОСОБА_7 підійшов до ОСОБА_9 , який в той час лежав на сходах, та умисно став наносити удари ногами в область голови та ніг, спричинивши таким чином потерпілому ОСОБА_9 середньої тяжкості тілесні ушкодження, а саме: закриту черепно-мозкову травму у вигляді забою головного мозку з формуванням геморагічних вогнищ в лівій лобно-скронево-базальній ділянці, геморагічних нашарувань крові оболонково над лівою скроневою часткою, забійної рани в тім'яній ділянці зліва, саден в тім'яній ділянці справа, в лівій брівній ділянці, на спинці носа у верхній третині.

Внаслідок завданих ударів ОСОБА_7 по ногах ОСОБА_9 , останній отримав легкі тілесні ушкодження у вигляді садна на внутрішній поверхні правої гомілки в нижній третині, на передній поверхні лівого колінного суглобу.

Не погоджуючись з вироком суду, адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просив вирок суду скасувати та ухвалити новий, яким виправдати ОСОБА_7 за відсутності в його діяннях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, та відмовити у задоволенні цивільного позову.

Вказує, що під час ухвалення вироку суд І-ї інстанції допустив невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження. Зокрема, висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду; суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки; за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не вказав чому взяв до уваги одні докази і відкинув інші (та не зазначив про це у рішенні).

Зазначає, що суд не врахував те, що слідчий експеримент був проведений без залучення обвинуваченого, чим позбавив його права на захист; клопотання захисника про визнання цього доказу недопустимим проігноровано, а також не оцінив ці обставини у вироку суду.

Вважає, що відсутність слідчого експерименту як доказу, який був поданий в судовому засіданні, свідчить про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що перешкоджає суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч.1 ст.412 КПК України).

Звертає увагу суду на те, що не дивлячись на ту обставину, що у висновку експерта №042-1105-2019 від 21.06.2019 року міститься пряма вказівка на проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_9 та обвинуваченого з метою встановлення способу спричинення тілесних ушкоджень, така слідча дія проведена не була. Цю обставину суд І-ї інстанції не взяв до уваги, хоча захисник у судовому засіданні зазначав про такий факт.

Вважає, що допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 є зацікавленими особами, як батько та дівчина потерпілого, а їх свідчення ґрунтуються лише на тому, що їх розказував сам потерпілий ОСОБА_9 .

Вказує, що матеріали кримінального провадження не містять доказів обґрунтованості розміру моральної шкоди та доказів щодо наявності душевних страждань.

Зазначає, що умисел обвинуваченого на вчинення ним середньої тяжкості тілесних ушкоджень не доведений.

Стверджує, що суд І-ї інстанції під час ухвалення вироку порушив вимогу закону щодо всебічного, повного та неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, не здійснив правову оцінку доказів з точки зору їх допустимості та достовірності, а також достатності та взаємозв'язку.

Вислухавши доповідь судді, доводи захисника та обвинуваченого в обґрунтування поданої апеляційної скарги, пояснення потерпілого та думку прокурора, які заперечують проти її задоволення та вважають вирок суду законним та обґрунтованим, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Відповідно до ст.94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Висновки суду про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені дослідженими в судовому засіданні доказами в їх сукупності.

Зокрема, в обґрунтування вини обвинуваченого суд І-ї інстанції правомірно послався у вироку на письмову заяву потерпілого ОСОБА_9 про заподіяння йому тілесних ушкоджень ОСОБА_7 від 18.04.2019 року (а.п.56) та протокол прийняття заяви від ОСОБА_10 про вчинене кримінальне правопорушення від 25.04.2019 року (ас.55); висновок судово-медичної експертизи №042-1105-2019 від 21.06.2019 року, який визначає обставини, механізм утворення та ступінь тяжкості тілесних ушкоджень; покази потерпілого ОСОБА_9 , надані ним під час судового розгляду у суді І-ї інстанції, які повністю узгоджуються з вищенаведеними письмовими доказами у справі та показами свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які є об'єктивними та послідовними, і сумніватись в їх правдивості та достовірності підстав не має.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження та вироку, судовий розгляд проведено з дотриманням норм кримінального процесуального закону. Всупереч доводам апеляційної скарги, суд першої інстанції у відповідності до вимог ст. 94 Кримінального процесуального кодексу України дав оцінку усім зібраним у справі доказам з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності, на що вказує наведений у вироку аналіз доказів, з яким погоджується і колегія суддів.

Колегія судів повністю погоджується з висновками суду І-ї інстанції про наявність в діях ОСОБА_7 умислу на вчинення умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, які є цілком обґрунтованими, вмотивованими та підтверджуються наявними у матеріалах кримінального провадження належними та допустимими доказами в їх сукупності. Тому твердження захисника про недоведеність умислу є безпідставними.

Відповідно до ч.3 ст.240 КПК України до участі в слідчому експерименті можуть бути залучені підозрюваний, потерпілий, свідок, захисник, представник.

Аналіз цієї норми вказує на те, що участь підозрюваного у проведенні слідчого експерименту не є обов'язковою.

Отже, виходячи зі змісту ч.3 ст.240 КПК України, сам факт проведення слідчого експерименту без залучення обвинуваченого не може свідчити про недопустимість протоколу слідчого експерименту від 21.06.2019 року (а.п.64), спростовувати винуватість обвинуваченого ОСОБА_7 у заподіянні умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження та впливати на законність ухвалення вироку суду, враховуючи наявність у матеріалах кримінального провадження інших належних та допустимих доказів. Посилання захисника ОСОБА_8 на істотне порушення судом кримінального процесуального закону та права на захист не знайшло свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

Твердження захисника про неналежність таких доказів, як показання свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , є необґрунтованими, оскільки вина обвинуваченого, крім показань вказаних свідків, підтверджується іншими дослідженими в ході судового слідства доказами в їх сукупності, що повністю узгоджуються з цими показами.

Посилання апелянта на відсутність в матеріалах справи доказів обґрунтованості розміру моральної шкоди та наявності душевних страждань є безпідставними, оскільки суд І-ї інстанції при визначення розміру моральної шкоди правомірно та об'єктивно врахував критерії визначення моральної шкоди в розумінні ст.23 ЦК України та п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", та визначив розмір морального відшкодування, виходячи з засад розумності та справедливості, врахувавши, що моральна шкода, яку зазнав потерпілий ОСОБА_9 , полягає у його душевних стражданнях, викликаних заподіянням йому тілесних ушкоджень.

Таким чином, посилання захисника на неналежну оцінку доказів, які покладені у основу вироку у вчиненні інкримінованого обвинуваченому злочину та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи при розгляді даного провадження в суді першої інстанції, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

Перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, обставин та фактів, які могли б вплинути на обґрунтованість прийнятого судом рішення відносно доведеності вини обвинуваченого у вчиненому кримінальному правопорушенні і не були досліджені чи належним чином оцінені судом першої інстанції, колегія суддів не вбачає.

Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що вирок суду відповідає вимогам ст.370 КПК України, відсутні підстави для його зміни чи скасування, у зв'язку з чим залишає цей вирок без змін, а апеляційну скаргу захисника - без задоволення.

Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 419 КПК України.

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Дарницького районного суду м. Києва від 12 листопада 2019 року щодо ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 122 КК України - без змін.

Ухвала суду може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Головуючий:

Судді: