05 лютого 2020 року місто Київ.
Справа 752/10991/19
Апеляційне провадження № 22-ц/824/3376/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Желепи О.В.,
суддів: Кулікової С.В., Олійника В.І.,
секретар судового засідання Гордійчук Ж.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 грудня 2019 року (у складі судді Шевченко Т.М., повний текст рішення складено 13 грудня 2019 року)
в справі за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Альфа-банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко Інни Леонтіївни, третя особа ОСОБА_3 про припинення державної реєстрації іпотеки та заборони відчуження нерухомого майна, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, -
У травні 2019 року ОСОБА_2 звернулася досуду з позовом про припинення державної реєстрації іпотеки та заборони відчуження нерухомого майна.
В обгрунтування своїх вимог позивач посилаласьна те, що 16.10.2007 р. між АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа - банк", та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки № 02-10/3519, відповідно до якого остання виступила поручителем за зобов'язаннями ОСОБА_3 за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/4425 від 16.10.2007 р. За договором позивач передала в іпотеку відповідачу у якості забезпечення виконання третьою особою всіх зобов'язань за основним зобов'язанням,- шестикімнатнуквартиру АДРЕСА_1, загальною площею 210,80 кв.метрів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить їй на праві приватної власності. 16.10.2007 р. приватним нотаріусом КМНО Кравченко І.В. до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна внесено запис про обтяження вищевказаного нерухомого майна, а 05.11.2007 р. внесено запис про обтяження вказаної квартири.
У травні 2014 року АТ "Укрсоцбанк" звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 07.04.2016 р., залишеним без змін постановою від 05.09.2018 р. Верховного Суду, в задоволенні позову відмовлено, у зв'язку з пропуском строку позовної давності, що, на думку позивача, свідчить про припинення первісного зобов'язання.
Проте 22.02.2012 р. приватним нотаріусом КМНО Осипенко Д.О. вчинено виконавчий напис № 2259, за яким запропоновано звернути стягнення на вищевказану належну позивачу квартиру. Постановою від 09.07.2018 р. приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Корольова В.В. відкрито виконавче провадження № 56733060 з примусового виконання вказаного виконавчого напису. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 29.01.2019 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду, задоволено позов ОСОБА_2 Постановлено визнати таким, що не підлгає виконанню, виконавчий напис № 2259 від 22.02.2012 р., що стало підставою для закриття виконавчого провадження. На думку позивача, оскільки судовим рішенням, яке набрало законної сили, АТ "Укрсоцбанк" відмовлено у зверненні стягнення на предмет іпотеки, державна реєстрація іпотеки є припиненою.
23 серпня 2019 року ОСОБА_2 подала до суду заяву про збільшення позовних вимог. (а.с. 101) В обгрунтування заяви про збільшення позовних вимог ОСОБА_2 зазначала, що 06.08.2019 р. на її адресу надійшла письмова вимога відповідача за № В1-010819 від 01.08.2019 р. про усунення перешкод у здійсненні права власності та виселення з квартири АДРЕСА_1 , що їй належить, оскільки 18.07.2019 р. за відповідачем зареєстровано право власності на вказану квартиру внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі Іпотечного договору № 02-10/3519 від 16.10.2017 р. Таке рішення приватного нотаріуса КМНО Шевченко І.Л., на думку позивача, є незаконним, оскільки зобов'язання за Іпотечним договором № 02-10/3519 від 16.10.2007 р. є припиненими. Після набрання чинності судовим рішенням про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису, на адресу позивача та третьої особи не надходило жодної вимоги про усунення порушень основного зобов'язання та не укладався договір про задоволення вимог іпотекодержателя. В зв'язку з чим просила:
- припинити державну реєстрацію заборони на нерухоме майно, реєстраційний номер обтяження 5849001, квартиру АДРЕСА_1 , що належить позивачу, зареєстровану 16.10.2007 р. приватним нотаріусом КМНО Кравченко І.В.;
- припинити державну реєстрацію іпотеки, реєстраційний номер обтяження 5969047, на підставі іпотечного договору, зареєстрованого в реєстрі за № 4065 від 16.10.2007 р., на квартиру АДРЕСА_1 , що належить позивачу, зареєстровану 05.11.2007 р. приватним нотаріусом КМНО Кравченко І.В.;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) приватного нотаріуса КМНО Шевченко І.Л., індексний номер 47849359 від 18.07.2019 р., про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ "Укрсоцбанк".
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 03 грудня 2019 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Альфа-банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко Інна Леонтіївна, третя особа ОСОБА_3 про припинення державної реєстрації іпотеки та заборони відчуження нерухомого майна, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 27 грудня 2019 року подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що сплив строку позовної давності не є автоматичним припиненням зобов'язання, чим порушив норми матеріального права, а також безпідставно не врахував правовий висновок, викладений у п. 31 постанови Пленуму ВССУ №5 від 30.03.2012 року.
Вказує, що судом першої інстанції безпідставно не прийнято до уваги порушення відповідачем 1 умов договору, що стосується звернення стягнення на предмет іпотеки (п. 4.5 договору), а також обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили.
Згідно матеріалів справи, на адресу позивача (іпотекодавця надходило повідомлення відповідача 1 (іпотеко держателя) про усунення порушень за №02.1-02/96-891 від 21.02.2019 року (а.с. 7 т.2).
Така вимога є незаконною, оскільки була надіслана в період звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса (п. 4.5.2 Договору), в зв'язку з чим відповідачем 1 були порушені приписи п. 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 №1127.
Крім цього, районним судом не в повній мірі досліджений той факт, що за адресою знаходження предмету іпотеки зареєстровані та проживають малолітні та неповнолітні діти.
Зазначає, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом було порушено норми процесуального права.
Так інтереси відповідача 1 представляли фізичні особи на підставі довіреностей в порушення пп.11 п.161 Перехідних положень Конституції України та відповідно не мали відповідних повноважень брати участь в даному процесі та представляти інтереси. В свою чергу суд першої інстанції безпідставно приймав до розгляду та долучав до матеріалів справи від представників банку клопотання, відзив на позов, заперечення, в зв'язку з чим долучені до матеріалів справи документи є недопустимими доказами.
В судове засідання апеляційного суду позивач та його представник не з'явились. Про розгляд справи повідомлені належним чином. В клопотанні про відкладення розгляду справи представник відповідача не зазначив жодної поважної причини його неявки до суду, у зв'язку з чим в задоволенні такого клопотання судом відмовлено.
Представник банку проти задоволення скарги заперечувала.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в цій частині, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Так, відповідно до ст. 509, ст. 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч. 1 та ч. 2 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Правила припинення зобов'язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов'язання» розділу І книги п'ятої ЦК України. Норми даної глави передбачають, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо), зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора, поєднанням боржника і кредитора в одній особі, неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає, смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою, смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора, ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині позовних вимог про припинення державної реєстрації іпотеки та заборони на нерухоме майно, суд вважав встановленими такі обставини.
16.10.2007 р. між АКБ СР "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_3 було укладено договір № 10-29/4425 про надання відновлювальної кредитної лінії, відповідно до умов якого кредитор зобов'язується надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення. строковості, платності та цільового характеру використання.
Пунктом 1.1.1 договору передбачено, що надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами (траншами) зі сплатою 13% річних та комісій в розмірі та порядку, визначеному у даному договорі, в межах максимального ліміту заборгованості до 850 000 доларів США за графіком і в сумах, які прописані в самому кредитному договорі зі сплатою заборгованості кожного 10 числа місяця, починаючи з листопада 2007 року та кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 15.10.2022 року.
В рахунок забезпечення виконання основного зобов'язання між АКБ СР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № 02-10/3519 від 1610.2007 р. (а.с. 5).
Згідно п. 6.3 договору іпотеки, цей договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до припинення основного зобов'язання. Дія цього договору також припиняється з інших підстав, передбачених чинним законодавством України, зокрема ЗакономУкраїни "Про іпотеку".
Суд також встановив, що наявність рішенням Апеляційного суду м. Києва від 07.04.2016 р., залишеним без змін постановою від 05.09.2018 р. Верховного Суду провідмову в задоволенні позову АТ "Укрсоцбанк" про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв'язку з пропуском строку позовної давності, не є підставою , визначеною Законом для припинення іпотеки.
Також судом встанволено, що 22.02.2012 р. приватним нотаріусом КМНО Осипенко Д.О. вчинено виконавчий напис № 2259, за яким запропоновано звернути стягнення на вищевказану належну позивачу квартиру. Постановою від 09.07.2018 р. приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Корольова В.В. відкрито виконавче провадження № 56733060 з примусового виконання вказаного виконавчого напису. (а.с. 20) Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 29.01.2019 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду, задоволено позов ОСОБА_2 Постановлено визнати таким, що не підлгає виконанню, виконавчий напис № 2259 від 22.02.2012 р., що стало підставою для закриття виконавчого провадження. (а.с. 16, 20)
Районним судом встановлено, що постановлення судом рішення про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, також не є підставою для припинення іпотеки її державної реєстрації та припинення заборони на нерухоме майно.
Дослідивши наявні в справі письмові докази, колегія суддів встановила, що вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними, а висновок суду про відсутність підстав для припинення іпотеки та скасування державної реєстрації іпотеки та заборони на відчуження нерухомого майна, відповідає цим обставинам, вимогам закону та судовій практиці з розгляду аналогічних спорів.
Доводи апеляційної скарги з приводу припинення іпотеки, у зв'язку з припинення основного зобов'язання, що встановлено в рішенні суду під час розгляду спору між тими ж сторонами, колегія суддів не приймає з огляду на наступне.
Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов'язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку'іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч. 3 вищевказаної статті відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Таким чином, підстави припинення іпотеки окремо визначені в ст. 17 Закону України «Про іпотеку», аналіз якої свідчить про те, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені даною нормою. Іпотека є дійсною до припинення основного зобов'язання.
Частиною 3 статті 653 ЦК України встановлено, що у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Згідно з ч. 5 ст. 43 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» відомості про припинення обтяження реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі рішення суду або заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України чи індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та інформація про припинення обтяження. Записи щодо обтяжень, які втратили свою чинність, підлягають вилученню з Державного реєстру через шість місяців після реєстрації відомостей про припинення обтяження.
Зобов'язання, що виникли на підставі Договору № 10-29/4425 про надання відновлювальної кредитної лінії від 16.10.2007 р. станом на час судового розгляду не виконані, заборгованість не погашена. Станом на 19.02.2019 р. заборгованість ОСОБА_3 перед банком становить 1 865 675,69 Доларів США, з яких 775 467,76 доларів - заборгованість по тілу кредиту, 1 090 207,93 доларів - сума заборгованості по процентам. Таким чином, відсутні підстави вважати, що зобов'язання за основним зобов'язанням припинилось, а відповідно і відсутні підстави для припинення іпотеки.
Сплив строку позовної давності не є автоматичним припиненням зобов'язання, оскільки такої підстави для припинення зобов'язання норми гл. 50 "Припинення зобов'язання" ЦК України не передбачають.
За змістом ст. 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу.
Посилання скаржника на те, що факт припинення основного зобов'язання є встановленим апеляційним судом під час розгляду справи про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, колегія суддів не приймає, з огляду на те, що питання припинення іпотеки не входить до предмету доказування в такій категорії справ. Крім того у вказаному рішенні міститься посилання на інші судові рішення, якими визнано зобов'язання припиненими, проте такі в матеріалах справи відсутні. Відмовляючи в задоволенні позову банку , суди виходили лише з пропуску строку позовної давності , а не з припинення зобов'язань боржника.
Доводи апеляційної скарги, щодо помилковості висновку суду про не припинення іпотеки, у зв'язку з відмовою в позові банку через строк позовної давності та посилання на п.31 Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 року, колегія суддів не приймає, з огляду на те, що суд вірно виходив з вимог Закону, яким не передбачена така підстава для припинення іпотеки, як відмова в позові про стягнення заборгованості через строк позовної давності та задоволення позову про визнання виконавчого напису таким. що не підлягає виконанню.
Щодо вимог позивача про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, районний суд вважав встановленими такі обставини.
З матеріалів справи вбачається, що 21.02.2019 р. АТ "Укрсоцбанк" направив ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вимогу за вих. № 02.1-02/96-891 про усунення порушення основного зобов'язання. (а.с.54 т.2) 28.02.2019 р. ОСОБА_3 особисто отримала вказану вимогу. Позивач ОСОБА_2 також отримала вказану вимогу 05.03.2019 р. та написала на адресу банку відповідь. ( а.с. 51 т. 2).
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06.08.2019 р. встановлено, що приватним нотаріусом КМНО Шевченко І.Л. 18.07.2019 р. внесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 47849359, відповідно до якого АТ «Укрсоцбанк» на праві приватної власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 82 т. 1).
Суд встановив, що звертаючи стягнення на майно в позасудовий спосіб, банком було повністю дотримано вимоги щодо повідомлення іпотекодавця та боржника про порушення зобов'язання.Також банком була проведена належна оцінка вартості майна ( а.с. 11 т.2), відповідно перехід права власності відбувся у відповідності з вимогами Закону та умовами договору.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як вони відповідають встановленим обставинам справи та вимогам Закону.
Ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 12 вказаного Закону.
Одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом здійснення позасудового врегулювання є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» .
Згідно статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.
Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Тобто у разі наявності застереження у договорі іпотеки необхідності в укладенні окремого договору немає.
Відповідно до п. 4.5.3 підписаного позивачем договору іпотеки, іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на Предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права влансості на Предмет іпотеки в рахунок виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання, в порядку встановленому ст. 37 Закону Про Іпотеку.
Оскільки іпотекодавець згідно з договором іпотеки погодився на передачу майна у власність банку, у разі невиконання зобов'язань за кредитним договором то додаткова згода на передачу майна у власність банку також не потрібна.
Системний аналіз положень статей 17, 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» дає підстави для висновку, що згода іпотекодавця про передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, таких як: чинність іпотеки, невиконання або неналежне виконання основного зобов'язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на вказане майно.
Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена у статті 3 Закону України від 07 липня 2004 року № 1953-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у якій визначено, що загальними засадами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі- державна реєстрація прав) є: 1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Статтею 18 вказаного Закону передбачений порядок проведення державної реєстрації прав.
Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та процедура державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Державні реєстратори зобов'язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.
Згідноз пунктами 6, 9, 12, 18, 19, 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.
Разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.
Розглядзаяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який установлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями.
Зарезультатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.
Державнийреєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав.
Длядержавної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
1) копіяписьмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателеміпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;
3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу)
Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеноїнотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.
Тобтодля реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.
Апеляційним судом встановлено, що державному реєстратору банком були надані всі вищеперераховані документи, а також державним реєстратором дотриманий вищенаведений порядок.
За таких підстав, районний суд правомірно ввідмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації переходу права власності на іпотечне майно.
Доводи апеляційної скарги, щодо незаконності дій банку , які виразились в надсиланні вимоги про усунення порушень в період звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса (п. 4.5.2 Договору), колегія суддів не приймає з огляду на те, що Законом не передбачено заборони, направляти таку вимоги та розпочинати процедуру звернення стягнення на майно в позасудовий спосіб, в період не набрання законної сили рішенням суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
При цьому, апеляційний суд виходить з того, що банк за умовами договору має право скористатись будь-яким способом звернення стягнення на предмет іпотеки, і відмова в одному способі стягнення не перешкоджає реалізації іншого способу звернення стягнення на майно.
Доводи апеляційної скарги з приводу того, що районним судом не в повній мірі досліджений той факт, що за адресою знаходження предмету іпотеки зареєстровані та проживають малолітні та неповнолітні діти, колегія суддів не приймає, з огляду на те, що вказані обставини не були підставою позову про визнання незаконними дій державного реєстратора.
Доводи про порушення процесуальних норм, щодо представництва банку на законність рішення не вплинули та не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду .
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому не можуть бути достатньою підставою для скасування оскаржуваного рішення.
За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційним судом встановлено, що рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому суд апеляційної інстанції залишає його без змін.
Судові витрати за подачу апеляційної скарги слід покласти на особу, яка її подавала, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Повна постанова складена 07 лютого 2020 року.
Головуючий
Судді