Справа № 523/5462/19
Провадження №2/523/1120/20
"03" лютого 2020 р. м.Одеса
Суворовський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Кисельова В.К.
при секретарі - Дзюба Г.І.
за участю представника позивача, адвоката - Ніц А.С.
представника відповідача, адвоката - Юрасова М.С.
представника органу опіки та піклування - Дейнеко О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за кордон без згоди матері,-
ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за кордон без згоди матері. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступні обставини.
Так, 19 лютого 2005 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,було укладено шлюб, зареєстрований Відділом РАЦС Київського районного управління юстиції м. Одеси, актовий запис №103. В шлюбі народилися діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;
Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 22 жовтня 2018 року по справі № 523/6466/18, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано. Ухвалою апеляційного руду Одеської області за апеляційною скаргою ОСОБА_2 відкрито апеляційне провадження.
До припинення шлюбних відносин, подружжя з дітьми проживали спільно за місцем реєстрації позивача ОСОБА_1 .. Згодом, у зв'язку з тривалим відрядженням позивача, сім'я переїхала до Сінгапуру , оскільки ОСОБА_1 влаштувавшись на роботу на посаду інженера-розробника програмного забезпечення компанії «Symantec Asia pacific Pte Ltd.» з 24 листопада 2014 року.
В подальшому з'ясувалося, що ОСОБА_1 з відповідачкою мають різні погляди на життя, між ними виникали непорозуміння, які призвели до того, що у подружжя припинились фактичні подружні стосунки.
21 травня 2018 року відповідачка ОСОБА_2 повернулася в Україну з молодшим сином ОСОБА_6 та до теперішнього часу проживає окремо від батька, ОСОБА_1 .
До цього 17 квітня 2018 року ОСОБА_2 надала згоду на виїзд за кордон неповнолітніх синів у супроводі батька на період з 17.05.2018-17.05.2019. Справжність підпису на заяві була посвідчена радником з консульських питань Посольства України у Республіці Сінгапур Яловою O.B.
Позивач ОСОБА_1 є постійним співробітником компанії «Symantec Asia pacific Pte Ltd.» та перебуває у довготривалому відрядженні до Республіки Сінгапур. Починаючи з 24 листопада 2014 року працює на посаді інженера-розробника програмного забезпечення. Відповідно до характеристики з місця роботи ОСОБА_1 - інтелектуальна розумна людина, володіє чудовими навичками в галузі розробки програмного забезпечення. Він добре працює в складі команди та дуже працьовитий і присвячений своїй роботі.
Старший син ОСОБА_3 залишився жити з ОСОБА_1 у Сінгапурі , є студентом Всесвітньої Індійської міжнародної школи в Сінгапурі (GIIS).
Так, відповідно до додатку А «Відомості про програму» контракту від 24.02.2019, укладеного між ОСОБА_1 в інтересах свого сина ОСОБА_3 та Всесвітньою Індійською міжнародною школою з 01.04.2019 по 31.03.2020 ОСОБА_3 зараховано учнем 7 класу зазначеної школи з можливістю подальшого переведення його до 8 класу.
Позивач повністю сплатив навчання сина ОСОБА_3 в 7 класі, про що 04.03.2019 Всесвітня Індійська міжнародна школа надала офіційне підтвердження отриманої сплати (копія квитанції №ЕС-К19157351 із засвідченим перекладом додається).
Після закінчення 7 класу планується, що ОСОБА_3 продовжить своє навчання в 8 класі вищевказаної школи.
Таким чином, батько турбується про майбутнє старшого сина та забезпечує йому якісну освіту та гідний рівень життя.
У зв'язку з необхідністю продовження навчання ОСОБА_3, позивач звернувся до відповідачки 05.03.2019 з електронним листом про необхідність надання дозволу на виїзд ОСОБА_3 за кордон на період навчання у 8 класі.
Однак, відповідачка проігнорувала вказаний лист та чинить перешкоди у навчанні старшого сина та станом на теперішній час відмовляється надати дозвіл на тимчасовий виїзд громадянина України неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за межі України до Республіки Сінгапур на період навчання.
На підставі викладеного, позивач просить:
1.Надати дозвіл на тимчасовий виїзд громадянина України неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за межі України до Республіки Сінгапур на період навчання, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_5, без згоди та супроводу матері - ОСОБА_2 .
2. Дозволити ОСОБА_1 або його офіційному представникові оформлювати документи для тимчасового виїзду або супроводу неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за межі України до Республіки Сінгапур на період навчання ІНФОРМАЦІЯ_5 без згоди матері ОСОБА_3 - ОСОБА_2 .
В судовому засіданні представник позивача підтримав у повному обсязі, а також пояснив, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 після фактично припинення сімейних відносини між позивачем та відповідачкою залишився проживати у батька. Батько доглядає та утримує сина, надає всі необхідні умови для проживання та навчання сина. Неповнолітній ОСОБА_3 навчається у Всесвітньої Індійської міжнародної школи в Сінгапурі та бажає продовжити навчання. Однак відповідачка не надає згоди на виїзд дитини з України, у зв'язку із чим, син не повертається до України, оскільки вважає, що відповідачка не надасть повторно згоди на його виїзд.
Відповідачка, а також її представник позовні вимоги не визнала у повному обсязі. Так, відповідачка в судовому засідання пояснила, що після того, як після фактично припинення шлюбних відносини з позивачем, вони досягли певної домовленості щодо подальшої долі дітей. Так, вона повертається до України з молодшим сином ОСОБА_6 21 травня 2018 року, а ОСОБА_1 повернеться на територію України зі старшим сином ОСОБА_3 приблизно наприкінці травня або на початку червня 2018 року, оскільки старший син повинен бути закінчити заняття та скласти іспити. На виконання цих домовленостей сторонами взаємно один одному було надано дозволи на тимчасовий виїзд дітей до Республіки Сінгапур, країн Шенгенської зони та США у період з 17 травня 2018 року по 17 травня 2019 року. Однак, ОСОБА_1 було порушено вищевказані усні домовленості. Позивач повернувся на територію України разом із старшим сином, однак ОСОБА_2 зі своїм сином ОСОБА_3 так і не побачились, оскільки позивач під різними підставами приховував старшого сина ОСОБА_3 та утримував його у квартирі своїх батьків, казав, що ОСОБА_3 разом із батьками ОСОБА_1 знаходиться на відпочинку у Києві. Пізніше ОСОБА_2 зрозуміла, що позивач ошукав її та, маючи на руках дозвіл від ОСОБА_2 на виїзд дитини за кордон, разом із сином ОСОБА_3 повернувся до Сінгапуру , при цьому не надав можливість матері та сину навіть зустрітись.
На теперішній час, відповідачка була позбавлена можливості зустрічатися із сином, оскільки позивач постійно створює перешкоди їй у цьому. Так, вона інколи спілкувалась із сином за допомогою Інтернет зв'язку, при цьому син висловлював бажання побачити матір, проте згадував про тиск на нього батька та заборону спілкуватись із нею.
Відповідачка вважає, що вищевказаними діями позивач позбавив її можливості спілкувати та виховувати дитину.
Представник органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської Ради пояснила, що орган опіки позбавлений надати повноцінний висновок по справі, оскільки неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також його батько ОСОБА_1 перебувають за межами України, а тому їх неможливо безпосередньо опитати.
В суд також надійшов лист від неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , підпис посвідчено першим секретарем Посольства України в Республіки Сінгапур Феленюк О.В., 03.12.2019р..
Відповідно до змісту даного листа неповнолітній ОСОБА_3 просив задовольнити заяву його батька, оскільки він бажає навчатись у Всесвітній Індійській міжнародній школі.
Судом встановлені наступні обставини справи, а також відповідні правовідносини.
Так судом встановлено, що 19 лютого 2005 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,було укладено шлюб, зареєстрований Відділом РАЦС Київського районного управління юстиції м. Одеси, актовий запис №103.
В шлюбі у сторін народилися діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;
Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 22 жовтня 2018 року по справі № 523/6466/18, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.
Судом встановлено, що фактично до припинення шлюбних відносин подружжя проживала у Сінгапурі, оскільки ОСОБА_1 влаштувався на роботу на посаду інженера-розробника програмного забезпечення компанії «Symantec Asia pacific Pte Ltd.» з 24 листопада 2014 року де і працює по теперішній час.
21 травня 2018 року відповідачка ОСОБА_2 повернулася в Україну з молодшим сином ОСОБА_6 та до теперішнього часу проживає окремо від батька, ОСОБА_1 .
До цього 17 квітня 2018 року ОСОБА_2 надала згоду на виїзд за кордон неповнолітніх синів у супроводі батька на період з 17.05.2018-17.05.2019.
Судом встановлено, що, на теперішній час, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 перебуває в р.Сінгапур спільно з батьком ОСОБА_1 .
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у Всесвітній Індійській міжнародній школі.
Малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає спільно з матір'ю ОСОБА_2 .
В судовому засідання встановлено, що після 17.05.2019р., відповідачка ОСОБА_2 не надавала згоду на виїзд неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за межи України.
Отже, суд вважає, що перебування на території р. Сінгапур ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 без згоди його матері ОСОБА_2 , починаючи з 17.05.2019р. є незаконним.
Правові підстави ухваленого рішення.
Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 Сімейного кодексу України ( далі - СК України) мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).
Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.
На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.
Положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
Конституція України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
14 липня 2016 року Верховна Рада України внесла зміни до Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», які набрали чинності з 01 жовтня 2016 року,вилучивши з нього норми, що регулювали питання виїзду дитини за кордон, у тому числі можливість виїзду на підставі рішення суду в разі відсутності згоди одного з батьків.
З цього часу єдиним законом, що регулює порядок виїзду дітей за межі України, є стаття 313 Цивільного кодексу України ( далі - ЦК України), якою встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.
Разом із тим, за змістом статті 124 Конституції України та статті 15 ЦК України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Пунктами 3,4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, установлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.
Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється:
- за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску;
- без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред'явлення, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
Таким чином, тимчасовий виїзд дитини за кордон передбачений на підставі рішення суду та має відповідати найкращим інтересам дитини.
Наведене узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладених в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17, від 03 липня 2019 року у справі №643/1090/17.
Дослідивши матеріали справи, а також заслухавши пояснення сторін, суд вважає, що дійсно навчання ОСОБА_3 у Всесвітній Індійській міжнародній школі може відповідати інтересам дитини, оскільки дитина отримує міжнародний рівень освіти, а також умови навчання є сприятливими для розвитку дитини.
Однак, починаючи з із закінчення дозволу перебування дитини за межами України, позивач не повернув дитину на батьківщину.
В даній ситуації, враховуючи незаконність дій позивача, виключається можливість надати тимчасовий дозвіл на виїзд неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за межі України до Республіки Сінгапур на період навчання, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_5, без згоди та супроводу матері - ОСОБА_2 , а також щодо оформлення документів для даного виїзду.
Окрім того, суд вважає, що оскільки дитина перебуває за межами України, то вирішувати питання щодо надання дозволу на її виїзд можливо тільки після її повернення до України, тобто з визначенням конкретної дати виїзду та повернення до України.
Так Велика Палата Верховного Суду вважає, що дозвіл на виїзд за кордон дітей з одним із батьків за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення ( справа № 14-244цс18 від 04 липня 2018 року).
На підставі викладеного, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 2,5,10,12,258,259,263-265,268 ЦПК України, суд,-
1. Позовні вимоги ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (іпн. НОМЕР_2 ), третя особа: Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за кордон без згоди матері - залишити без задоволення у повному обсязі.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку через Суворовський районний суд м. Одеси шляхом подачі апеляційної скарги в 30 -ти денний строк з дня отримання копії повного тексту рішення.
Повний текст буде складено та підписано у десятиденний строк з дати проголошення рішення.
Суддя
Повний текст складено та підписано 11.02.2020