11 лютого 2020 року справа №200/11202/19-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді доповідача Ястребової Л.В., суддів Арабей Т.Г., Казначеєва Е.Г., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 р. у справі № 200/11202/19-а (головуючий І інстанції Михайлик А.С., повний текст складено 23.10.2019р. в м. Слов'янськ Донецької області) за позовом ОСОБА_1 до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з адміністративним позовом до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (надалі - відповідач) в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати протиправними дії відповідача щодо застосування до пенсії законодавства, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та зобов'язання виплатити пенсію та борг з 01.12.2017 року на загальних підставах - без застосування законодавства, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та наявної паперової справи (а.с. 3-8, 37-38).
В обґрунтування позову зазначає, що є пенсіонером, з серпня 2016 року проживає у м. Селидове. Вважає, що положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» на неї не поширюються. З грудня 2017 року позивачу не здійснюється виплата пенсії. Позивач вважає, що відповідач припинив виплату йому пенсії за відсутності на те правових підстав, дії відповідача порушують його конституційне право на отримання пенсійних виплат.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 23.11.2017 щодо відмови у виплаті пенсії ОСОБА_1 . Зобов'язано Селидовське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області виплатити пенсію ОСОБА_1 з 01.12.2017. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 111-113).
Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, вважає його винесеним з порушенням норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови заявлених вимог та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що зареєструвала зміну місця проживання в м. Селидове Донецької області, тобто з серпня 2016 року фактично проживає на підконтрольній українській владі території. Вважає, що положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» на неї не поширюється, а отже відповідач безпідставно застосував до пенсії законодавство, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Всі особи, які беруть участь у справі, до апеляційного суду не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 . Позивач була зареєстрована у с. Веселе Спартаківської селищної ради Ясинуватського р-ну Донецької області, а з 03.08.2016 року зареєструвалася за адресою: АДРЕСА_1 , про що наявний відповідний штамп в паспорті у відомостях про місце проживання особи (а.с. 9-11).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є пенсіонером, перебуває на обліку в Селидовському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області, пенсію з 1 грудня 2017 року не отримує, оскільки розпорядженням відповідача від 23.11.2017 позивачу відмовлено у виплаті пенсії у зв'язку з відсутністю довідки про реєстрацію (а.с. 15).
15 серпня 2019 року позивач звернулась до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про роз'яснення на підставі чого була припинена виплата пенсії з 01 грудня 2017 року, а також з проханням відновити виплату пенсії з 01.12.2017 року (а.с. 12).
Листом від 29 серпня 2019 року Селидовське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повідомило, що особа, яка прописалась на території підконтрольній українській владі після початку антитерористичної операції, вважається внутрішньо переміщеною особою, отже на позивача поширюється дія Постанови КМУ від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», де зазначено, що призначення (поновлення) виплати пенсії ВПО здійснюється за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Для поновлення виплати пенсії необхідно звернутися до управління із заявою на поновлення виплати пенсії, до якої зокрема необхідно додати діючу довідку, яка підтверджує статус внутрішньо переміщеної особи (а.с. 13-14).
Спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно застосування до пенсії позивача законодавства, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
В силу вимог статті 1 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до норм статті 7 зазначеного Закону для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Згідно статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до норм статті 12 Закону № 1706-VII підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.
Суд зауважує, що відповідно до практики Європейського Суду з прав людини право громадянина на призначення пенсії не може бути пов'язано з такою умовою, як постійне місце проживання або реєстрація місця проживання, а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того де проживає особа, пенсія якій призначена.
Згідно статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статті 49 Закону № 1058-IV.
Так, згідно з положеннями частини першої зазначеною статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Доказів на підтвердження наявності передбачених статтею 49 Закону № 1058-IV підстав для припинення позивачеві виплати пенсії матеріали справи не містять.
Дійсно, з аналізу норм статті 49 Закону № 1058-IV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що інші випадки для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом.
Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Отже, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Нормами статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Таким чином, посилання відповідача в обґрунтування припинення виплати пенсії нормами Постанов Кабінету Міністрів, якими визначений порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, є безпідставними, оскільки пріоритетними для застосування у спірних правовідносин є саме вимоги статті 49 Закону № 1058-IV.
Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18, яке набрало законної сили постановою Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року.
Щодо доводу апелянта, що положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» на неї не поширюється, а отже відповідач безпідставно застосував до пенсії законодавство, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, суд зазначає наступне.
Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-VI (далі - Закон №1058-VI).
Частиною 1 ст. 47 Закону № 1058-VI встановлено, що пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема в інших випадках, передбачених частиною 1 статті 49 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Пунктом 4.12 Постанови правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Постанова № 22-1) передбачено, що при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п'яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації).
Відповідно до положень ст. 33 Конституції України, ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Позивач реалізувала своє право щодо вибору постійного місця проживання, перемістившись до м. Селидове, де зареєструвалась за новою адресою у встановленому Законом порядку.
Доводи відповідача щодо розповсюдження на позивача положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706 є необґрунтованими, оскільки позивач 03.08.2016 року фактично проживає на підконтрольній українській владі території за зареєстрованим місцем проживання у м. Селидове та знятий з реєстрації у с. Веселе Спартаківської селищної ради Ясинуватського р-ну Донецької області.
Також безпідставними є посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції» та Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на обліку внутрішньо переміщеної особи, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, оскільки дані нормативно-правові акти регулюють правовідносини щодо здійснення соціальних виплат та порядок взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, та жодним чином не застосовується до пенсійного забезпечення громадян, яке гарантується Конституцією України.
Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що виплата належної позивачу пенсії має бути здійснена управлінням за її заявою від 03.08.2016 року на загальних підставах у порядку, встановленому Законом № 1058-VI.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції підлягає зміні та порушені права ОСОБА_1 підлягають захисту шляхом зобов'язання відповідача виплатити позивачу пенсію з 01.12.2017 року на загальних підставах, без застосування законодавства, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення, не правильно застосувавши норми матеріального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а постанову суду першої інстанції змінити.
Відповідно до ч.1 та 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судом встановлено, що при зверненні до суду з апеляційною скаргою позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1152,60 грн., що підтверджується оригіналом квитанцій про сплату судового збору, яка містяться в матеріалах справи (а.с. 46)
Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 р. у справі № 200/11202/19-а - задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 р. у справі № 200/11202/19-а - змінити.
Абзац третій резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 р. у справі № 200/11202/19-а викласти у наступній редакції: «Зобов'язати Селидовське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області виплатити ОСОБА_1 пенсію з 01.12.2017 року на загальних підставах без застосування законодавства, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 р. у справі № 200/11202/19-а - залишити без змін.
Стягнути з Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області за рахунок бюджетних асигнувань (код ЄДРПОУ 41247274, місцезнаходження: вул. Героїв праці, 6, м. Селидове, Донецька область, 85400) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1152,60 (одна тисяча сто п'ятдесят дві) гривні 60 копійок.
Повне судове рішення - 11 лютого 2020 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Л.В. Ястребова
Судді Т.Г. Арабей
Е.Г. Казначеєв