ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
10 лютого 2020 року м. Київ № 640/1986/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Офісу Президента України, Кабінету Міністрів України, Київської міської державної адміністрації, Київської міської ради про визнання бездіяльності, спонукання вчинити дії,
установив:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 з позовною заявою до Офісу Президента України, Кабінету Міністрів України, Київської міської державної адміністрації, Київської міської ради про:
- визнання бездіяльності посадових осіб Офісу Президента України, Кабінету Міністрів України, Київської міської державної адміністрації, Київської міської ради:
- спонукання (зобов'язання) Київську міську державну адміністрацію укласти попередній договір про відступлення права вимоги та поновлення права потерпілого на отримання житла та закріплення квартири за ОСОБА_1 .
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Відповідно до частин першої, другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Змістом статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" (рішення у справі "Занд проти Австрії"). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися "судом, встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Так, відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до частин першої, третьої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Таким чином, публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб'єктів владних повноважень.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №815/993/18 (провадження №11-22апп19).
Отже, системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням ним владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
Таким чином, при визначенні юрисдикції справи необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб'єктний склад учасників у цій справі.
Як вбачається з позовної заяви та долучених до неї матеріалів позивачем оскаржується бездіяльність органів державної влади та місцевого самоврядування щодо відновлення порушених прав потерпілих інвесторів, які зазнали збитків внаслідок діяльності групи будівельних компаній "Еліта-Центр", тобто щодо вирішення питання забезпечення житлом.
Так, 11.07.2005 між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "МАРС-1" укладено договір №К-7Б-12-3-3 щодо будівництва багатоповерхового будинку за адресою: м. Київ. Дніпровський р-н, вул. Курнатовського, 7-Б, відповідно до умов якого забудовник після виконання зобов'язань сторонами передає позивачу 3-х кімнатну квартиру, загальною площею 132,47 м.кв., розгашовану на 12-му поверсі за адресою: м. Київ, Дніпровський р-н, вул. Курнатовського, 7-Б.
Свої зобов'язання позивач виконала в повному обсязі та сплатила забудовнику передбачені договором грошові кошти на будівництво об'єкта. Однак останній в супереч умовам договору не виконав належним чином свої зобов'язання, в результаті чого позивач не отримала у власність житло.
Таким чином, позивач звернулася до адміністративного суду з позовом, направленим на поновлення її прав у сфері житлових правовідносин.
За правилами пункту 1 частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Оскільки спірні правовідносини пов'язані із захистом порушених житлових прав ОСОБА_1 , суд дійшов висновку, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, адже у такому випадку особа звертається до суду за захистом порушеного цивільного права, а тому такий спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, а пов'язаний з вирішенням питання щодо права на житло.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала позицію щодо застосування норм права у спірних правовідносинах у цій категорії спорів, зокрема, у справі №806/104/16 (постанова від 18.04.2018), у справі №815/2551/15 (постанова від 20.09.2018), у справі №806/5217/15 (постанова від 23.01.2019), а відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Окрім того, пунктом 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки має приватноправовий характер. З огляду на суб'єктний склад сторін спору його слід вирішувати за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з пунктом шостим статті 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
З огляду на викладене, суд роз'яснює позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.
Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у загальній сумі 1681,60 грн згідно квитанції від 15.01.2020 №91.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI.
Пунктом третім частини першої статті 7 вказаного Закону передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
Отже, питання про повернення сплаченої суми судового збору у розмірі 1681,60 грн з Державного бюджету України може бути вирішено ухвалою суду окремо за клопотанням позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 170, 243, 248 КАС України, суд
ухвалив:
У відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Президента України, Кабінету Міністрів України, Київської міської державної адміністрації, Київської міської ради про визнання бездіяльності протиправною, спонукання вчинити дії, - відмовити.
Роз'яснити позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 КАС України та може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 295-297 цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя О.М. Чудак