ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
10 лютого 2020 року м. Київ № 826/2345/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України,
ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання протиправними дій, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
представники позивача: Лукашевич В.Л., Гузієнко Д.В.;
сторін: відповідача-1 - Лисак Л.В.;
відповідача-2 - не з'явилися,
ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) подав на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Міністерства оборони України (надалі - відповідач-1 або МОУ) та до ІНФОРМАЦІЯ_1 (нижче - відповідач-2 або ОВК), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії відповідачів щодо непризначення позивачу одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності II групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 та ст.ст. 16, 161, 162, 163 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";
- скасувати рішення Міністерства оборони України від 11.06.2016 в частині відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності II групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби;
- зобов'язати Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_2 призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у разі настання інвалідності II групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 та ст.ст. 16, 161, 162, 163 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності;
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає про те, що Міністерством оборони України в порушення вимог Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, та Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" відмовлено йому у призначені та виплаті одноразової грошової допомоги.
У відзиві на позовну заяву відповідач-1 зазначив про правомірність своїх дій вимогам законодавства України та наголосив на тому, що ним не приймалося рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.02.2018 (суддя Пащенко К.С.) залишено позовну заяву без руху, у зв'язку із поданням позовної заяви з пропуском строку звернення до суду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.04.2018 відкрито провадження у адміністративній справі № 826/2345/18 та призначено справу (разом із заявою про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду) у судове засідання на 31.05.2018.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.05.2018 заяву ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку задоволено та поновлено позивачу строк звернення до суду.
У судовому засіданні 31.05.2018 оголошено перерву до 14.06.2018.
У судовому засіданні 14.06.2018 судом ухвалено розглядати справу у порядку спрощеного провадження з викликом сторін. Судове засідання призначено на 12.07.2018.
В судовому засіданні 12.07.2018 представники позивача підтримали позовні вимоги у повному обсязі, представник відповідача-1 заперечив проти позову; представник відповідача-2 в судове засідання не прибув, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Окрім того, представники позивача та відповідача-1 звернулися до суду з клопотанням про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Зважаючи на викладене, адміністративна справа, відповідно до ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України), розглядається у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач в період з 14.10.1985 по 26.11.1987 проходив військову службу в Збройних силах, з 05.02.1986 по 26.11.1987 проходив військову строкову службу в Республіці Афганістан, де велися бойові дії, та отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням.
Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією № 200860 при первинному огляді ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності з 25.04.2016 та вказано, що причиною інвалідності є поранення, контузія та захворювання, яке пов'язано з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.
З метою вирішення питання про виплату одноразової грошової допомоги, у зв'язку з настанням інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, позивач звернувся до відповідача-2 з відповідною заявою.
За результатами розгляду заяви, Міністерством оборони України протоколом від 03.06.2016 № 38 засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, прийнято рішення про необхідність повернення на доопрацювання документів, поданих позивачем, оскільки відсутні документи, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема, про те, що вони не пов'язані із вчиненням позивачем кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння.
Не погоджуючись з вказаними діями відповідача, вважаючи їх протиправними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до ст.41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Згідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (тут і далі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
У п. "б" ст. 162 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності І групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Згідно зі ст. 164 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" Призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком:
а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;
б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;
в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);
г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України (ч. 9 ст. 163 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" (далі - Порядок № 975, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Відповідно до п. 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Пунктом 6 Порядку № 975 визначено, зокрема, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі:
250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності І групи;
200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи;
150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.
Згідно з п. 11 Порядку № 975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи:
заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;
довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії:
постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;
документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження;
сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації;
документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Як встановлено судом, рішенням МОУ повернуто на доопрацювання документи, подані позивачем для вирішення питання про надання одноразової грошової допомоги, оскільки відсутні документи, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема, про те, що вони не пов'язані із вчиненням позивачем кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до Витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 1716 від 19.04.2016 встановлено та підтверджено медичними документами, що поранення, контузія, захворювання пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. Вказана інформація міститься і у Довідці до акта огляду медико-соціальною експертною комісією № 200860 від 27.04.2016.
Отже, названі документи є тими документами, які свідчать про причини та обставини поранення.
Зважаючи на те, що форма документу про обставини поранення законодавчо не визначена, а тому витяг з протоколу Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 1716 від 19.04.2016 та Довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією № 200860 від 27.04.2016 є тими документами, які свідчать про причини та обставини поранення.
Пунктом 11 Порядку № 975, встановлено перелік документів, які військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу.
Призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів) (п. 12 Порядку №975).
Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови (п.13 Порядку №975).
Судом встановлено, що Міністерством оборони України прийнято рішення про повернення документів позивача без розгляду, що не є рішенням про призначення або відмову у призначенні грошової допомоги, що вказує на неприйняття відповідачем рішення, передбаченого законодавством, та свідчить про протиправність дій Міністерства оборони України.
Твердження Міністерством оборони України про відсутність підстав для призначення одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку № 975 не спростовують того факту, що окреслена аргументація не лягла в основу ухвалення одного із рішень за наслідками розгляду заяви про призначення і виплату одноразової грошової допомоги, а потягла реалізацію іншого рішення, не передбаченого законодавством. Зазначені аргументи за певних обставин могли б бути слушними, якщо б Міністерство оборони України ухвалило за формою і змістом відповідне рішення, що основується на фактичних підставах та нормативно-правовому регулюванні.
Аналогічна позиція щодо оцінки прийнятого відповідачем рішення викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду № 276/322/17 від 20.03.2018, постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 20.12.2019 у справі № 825/554/16.
Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що позивачу вперше встановлено групу інвалідності з 25.04.2016 і відповідно до норм Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" чинні на момент звернення із заявою, ОСОБА_1 набув право на надання одноразової грошової допомоги.
Також судом встановлено, що позивач надав усі необхідні документи, необхідні для вирішення питання про надання одноразової грошової допомоги, а тому рішення відповідача про повернення на доопрацювання документів, поданих позивачем, оскільки відсутні документи, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема, про те, що вони не пов'язані із вчиненням позивачем кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння є протиправним та підлягає скасуванню.
Суд наголошує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, суд повинен відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Отже, суд дійшов висновку, що оскільки позивачем надано усі необхідні документи для вирішення питання про надання одноразової грошової допомоги, то вимога ОСОБА_1 про зобов'язання Міністерства оборони України призначити та виплатити йому одноразову грошову допомогу є правомірним та підлягає задоволенню.
При цьому, з огляду на спірні правовідносини, що склались між позивачем та Міністерством оборони України, беручи до уваги права, обов'язки та повноваження ІНФОРМАЦІЯ_1 у процедурі призначення виплати одноразової грошової допомоги, передбачені Порядком № 975, суд прийшов до висновку про безпідставність та необґрунтованість вимог позивача звернених до останнього та про відмову у їх задоволенні.
В частині вимог про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень суд може під час ухвалення рішення у справі. Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.
Зважаючи, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правом, а не обов'язком суду, з огляду на відсутність достатніх підстав вважати, що виконання цього рішення буде неможливим або утрудненим, суд приходить до висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконання рішення суду у даній справі.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відповідності до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.8 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», відтак, за відсутності інших судових витрат, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо непризначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у зв'язку з настанням інвалідності II групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 та ст.ст. 16, 161, 162, 163 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
3. Скасувати рішення Міністерства оборони України від 11.06.2016 в частині повернення на доопрацювання документів, поданих ОСОБА_1 , у зв'язку з відсутністю документів, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема, про те, що вони не пов'язані із вчиненням ОСОБА_1 кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення останнім дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння.
4. Зобов'язати Міністерство оборони України (адреса: 03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд.6, ідентифікаційний код 00034022) призначити та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу у разі настання інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 та ст.ст. 16, 161, 162, 163 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності.
5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя К.С. Пащенко