ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
07 лютого 2020 року м. Київ № 640/1146/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «АСТОРГ»
доГоловного управління Державної фіскальної служби в м. Києві
проскасування податкових повідомлень-рішень
представники сторін: позивача - Баранов В.С.;
відповідача - Аблішев В.В.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД «АСТОРГ» (далі - позивач або ТОВ «ТД «АСТОРГ») подало на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві (далі - відповідач або ГУ ДФС в м. Києві), в якому позивач просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.11.2018 №№ 0055911404, 0055901404.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.01.2019 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у даній справі, призначено справу до судового розгляду за правилами загального позовного провадження.
05.03.2019 у справі було оголошено перерву до 09.04.2019.
09.04.2019 та 22.04.2019 у судових засіданнях оголошувалася перерва, розгляд справи призначено на 11.06.2019.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.06.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 11.07.2019.
11.07.2019 розгляд справи відкладено на 07.08.2019.
07.08.2019 у справі оголошено перерву до 26.09.2019.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стало невизнання товарності його операцій з контрагентами ТОВ «АРДО ТРЕЙД» і з ТОВ «Агротрейд Компані». Однак, такі операції, за твердженням позивача, є реальними та підтверджуються всіма необхідними первинними документами, що подавалися під час податкової перевірки, однак безпідставно не були враховані контролюючим органом через окремі недоліки. Також позивач наголошує, що вказані контрагенти на момент виникнення спірних правовідносин були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники ПДВ.
Крім того, позивач наполягає на необґрунтованості висновків податкового органу, викладених в акті перевірки, щодо ймовірності порушення позивачем податкового законодавства за ланцюгом постачання між його контрагентами та іншими суб'єктами господарювання, оскільки він не несе та не може нести відповідальності за порушення податкового законодавства підприємствами по ланцюгу постачання.
При цьому, в обґрунтування своєї правової позиції позивач зазначає, що висновки акта перевірки засновані на припущеннях, що контролюючим органом не було належним чином досліджено сутність та зміст операцій з вищевказаними контрагентами, зокрема порядок доставки товару та подані ним транспортні документи.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, та наполягає на тому, що позивачем було неправомірно занижено податок на додану вартість за період, який перевірявся, та завищено від'ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного періоду.
При цьому, у своєму відзиві відповідач стверджує про безтоварність операцій позивача з ТОВ «АРДО ТРЕЙД» і з ТОВ «Агротрейд Компані», посилаючись на те, що в договорах та в актах надання послуг, складених позивачем і ТОВ «АРДО ТРЕЙД», не зазначено розрахунковий рахунок, на який позивач мав перерахувати кошти за отримані послуги, що договори підписані у грудні 2016 року, а рахунки, на які здійснювалася оплата, у січні 2017 року, що позивачем при проведенні податкової перевірки не було надано всіх необхідних первинних документів, зокрема нарядів-замовлень послуг, заявок замовника, складської документації, а також що товарно-транспортні накладі по операціям позивача з ТОВ «Агротрейд Компані» не містять всіх необхідних реквізитів.
Крім того, відповідач зазначає, що 30.01.2018 контрагенту позивача - ТОВ «АРДО ТРЕЙД» анульовано свідоцтво платника ПДВ через неподання звітності протягом року, а також, що стосовно інших юридичних осіб, з якими контрагент позивача ТОВ «Агротрейд Компані» перебував у правовідносинах, порушені кримінальні провадження.
Позивачем подано відповідь на відзив відповідача, в якій він наполягає на безпідставності та необґрунтованості висновків контролюючого органу та наводить доводи аналогічні тим, що викладені в його позові, а також вказує, що посадові особи його контрагентів, а саме ТОВ «АРДО ТРЕЙД» і ТОВ «Агротрейд Компані», не є фігурантами кримінальних проваджень, на які посилається податковий орган.
10.10.2019 суд, враховуючи клопотання представника позивача, ухвалив перейти до стадії письмового провадження на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ТОВ «ТД «АСТОРГ» (код ЄДРПОУ 36798200) зареєстровано як юридична особа, перебуває на обліку в ГУ ДФС у м. Києві та є платником податку на додану вартість (далі - ПДВ).
Зареєстрованими видами діяльності позивача за КВЕД є: 46.21 оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; 46.32 оптова торгівля м'ясом і м'ясними продуктами (основний); 46.38 оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками; 46.90 неспеціалізована оптова торгівля; 47.22 роздрібна торгівля м'ясом і м'ясними продуктами в спеціалізованих магазинах.
1. Між ТОВ «ТД «АСТОРГ» і ТОВ «Агро Трейд» було укладено договори про надання послуг від 12.12.2016 № 12/12-16, предметом якого є надання послуг з розповсюдження інформації про діяльність позивача; про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку від 19.12.2016 б/н, предметом якого є надання послуг зі складання звітності; про технічне обслуговування та ремонт транспортного засобу від 12.12.2016 № 12, про надання клінінгових послуг від 19.12.2016 № 19/12, договір складського зберігання від 19.12.2016 б/н, договір про вантажно-розвантажувальні роботи від 19.12.2016 б/н.
На підтвердження товарності операцій з вказаним контрагентом за наведеними договорами позивачем суду надано:
1) за договором про надання послуг від 12.12.2016 № 12/12-16: додаток № 1 до вказаного договору, в якому затверджена відповідна специфікація, строки надання послуг та вартість кожної з них, звіт про надання послуг від 30.12.2016, в якому зазначено, які конкретно послуги надані позивачу вказаним контрагентом, акт надання послуг від 30.12.2016 № 3;
2) за договором про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку від 19.12.2016 б/н: акт надання послуг від 30.12.2016 № 5;
3) за договором про технічне обслуговування та ремонт транспортного засобу від 12.12.2016 № 12: акти приймання-передачі транспортного засобу для надання послуг з технічного обслуговування та ремонту від 12.12.2016, в якому міститься інформація про конкретні транспортні засоби, щодо яких надані послуги (виконано ремонтні роботи); наряди-замовлення на надання послуг з технічного обслуговування та ремонту від 12.12.2016 №№ 12/12-1, 12/12-2, 12/12-3, акт надання послуг від 30.12.2016 № 1;
4) за договором про надання клінінгових послуг від 19.12.2016 № 19/12: акт погодження ціни від 19.12.2016, що є додатком № 1 до цього договору та в якому визначені конкретні об'єкти, щодо яких будуть виконуватися клінінгові роботи, їх адреси, види прибирань та строк надання послуг, акт надання послуг від 30.12.2016 № 4;
5) за договором складського зберігання від 19.12.2016 б/н: складська квитанція від 19.12.2016 № 19/12, в якій визначено конкретні товари, що були прийняті контрагентом позивача на збергінання, їх кількість та вартість (крильця курячі, гомілки курячі, крило тощо), акт надання послуг від 30.12.2016 № 2;
6) за договором про вантажно-розвантажувальні роботи від 19.12.2016 б/н: акт надання послуг від 30.12.2016 № 6.
2. Між ТОВ «ТД «АСТОРГ» і ТОВ «Агротрейд Компані» укладено договори поставки від 12.08.2016 №№ 12-08/16-1, 12-08/16-2, предметом яких є поставка рослинної олії та соєвої макухи.
На підтвердження товарності операцій з вказаним контрагентом за наведеними договорами поставки позивачем надано видаткові накладні від 03.11.2016 №№ 129, 130, 131, від 04.11.2016 №№ 132, 133, 134, від 06.11.2016 №№ 137, 138, 139, 140, від 11.11.2016 №№ 149, 150, від 10.12.2016 № 160, 161, від 11.12.2016 №№ 162, 163, від 14.12.2016 №№ 169, 170, від 17.12.2016 № 172, від 22.12.2016 №№ 178, 179, від 24.12.2016 №№ 182, 183, від 31.12.2016 №№ 192, 193, від 05.11.2016 №№ 136, 135, від 07.11.2016 №№ 143, 141, 142, від 12.11.2016 № 152, від 13.11.2016 № 153, від 12.12.2016 №№ 166, 163, від 15.12.2016 №№ 171, 163, від 16.12.2016 № 173, від 23.12.2016 №№ 180, 181, від 31.12.2016 № 195, від 03.02.2017 №№ 32, 33, від 04.02.2017 №№ 34, 35, рахунки на оплату від 03.11.2016 №№ 122, 123, 124, від 04.11.2016 №№ 125, 126, 127, від 06.11.2016 №№ 130, 131, 133, від 11.11.2016 №№ 144, 145, від 10.12.2016 №№ 155, 156, від 11.12.2016 №№ 157, 158, від 14.12.2016 №№ 164, 165, від 17.12.2016 № 168, від 22.12.2016 №№ 173, 174, від 24.12.2016 №№ 178, 179, від 31.12.2016 №№ 187, 188, від 05.11.2016 № 129, 128, від 07.11.2016 № 137, від 12.11.2016 № 146, від 13.11.2016 № 147, від 12.12.2016 №№ 162, 158, від 15.12.2016 №№ 167, 158, від 16.12.2016 № 169, від 23.12.2016 №№ 176, 177, від 07.11.2016 №№ 134, 135, від 31.12.2016 № 190, від 03.02.2017 №№ 30, 31, від 04.02.2017 №№ 30, 31, а також платіжні доручення (відображені розрахунки між сторонами).
Також позивачем надано товарно-транспортні накладні на підтвердження факту транспортування товару, придбаного ним в ТОВ «Агротрейд Компані» за вищезазначеними договорами поставки, та сертифікати якості придбаного товару.
Товар, придбаний позивачем у вказаного контрагента, був використаний в його господарській діяльності шляхом реалізації філіям «Бориспільський комбікормовий завод» та «Київкомбікорм» ТОВ «Комплекс «Агромарс» за договорами від 18.03.2015 №№ 172/2015/КАМ10, 173/2015/КАМ10, від 20.03.2015 № 187/2015/КАМ10, що підтверджується відповідними первинними документами, а саме: видатковими накладними від 03.11.2016 №№ 4778, 4777, від 04.11.2016 №№ 4825, 4826, від 06.11.2016 №№ 4851, 4852, 4850, 4848, від 11.11.2016 № 4926, від 10.12.2016 № 5432, від 11.12.2016 № 5434, від 14.12.2016 № 5496, від 17.12.2016 № 5580, від 22.12.2016 № 5669, від 24.12.2016 № 5470, від 31.12.2016 № 5846, від 05.11.2016 №№ 4847, 4827, від 07.11.2016 №№ 4854, 4853, від 12.11.2016 № 4934, від 13.11.2016 № 907, від 12.12.2016 № 5454, від 16.12.2016 №№ 5526,5572, від 23.12.2016 № 5732, ВІД 02.11.2016 № 522, ВІД 03.02.2017 № 600, від 04.02.2017 № 601, рахунками на оплату від 03.11.2016 №№ 873, 871, від 04.11.2016 №№ 876, 877, від 06.11.2016 №№ 886, 885, 884, 883, від 11.11.2016 № 902, від 10.12.2016 № 1022, від 11.12.2016 № 1024, від 14.12.2016 № 1039, від 17.12.2016 № 1063, від 22.12.2016 № 1079, від 24.12.2016 № 1096, від 31.12.2016 № 1109, від 05.11.2016 №№ 882, 879, від 07.11.2016 № 888, від 12.11.2016 № 905, від 13.11.2016 № 907, від 12.12.2016 № 1032, ввід 16.12.2016 №№ 1049, 1056, від 23.12.2016 № 1087, від 07.11.2016 № 887, 02.02.2017 № 92, від 03.02.2017 № 106, від 04.02.2017 № 107, а також виписками по особовому рахунку позивача в АТ «Таскомбанк» (відображені розрахунки між сторонами) та довіреностями на отримання товару від позивача.
На момент вчинення позивачем операцій з ТОВ «Агро Трейд» та з ТОВ «Агротрейд Компані» зазначені контрагенти були належним чином зареєстровані як платники ПДВ.
У період з 11.09.2018 по 17.09.2018 відповідачем проведено позапланову документальну виїзну перевірку ТОВ «ТД «АСТОРГ» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Агро Трейд» за грудень 2016 року та з ТОВ «Агротрейд Компані» за листопад-грудень 2016 року та лютий 2017 року, за результатами якої складено акт від 24.09.2018 № 928/26-15-14-04-05/36798200.
У зазначеному акті перевірки контролюючим органом установлено порушення позивачем п. 44.1 ст.44, п. 185.1 ст. 185, п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 ПК України, що призвело до:
- заниження ПДВ, яке підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового) періоду на загальну суму 684 108,00 грн., у т.ч. за листопад 2016 року на 150 941,00 грн., за грудень 2016 року на 533 167,00 грн.;
- завищення від'ємного значення, яке зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 1 695 873,00 грн., у тому числі за грудень 1 486 735,00 грн., за лютий 2017 року у сумі 209 138,00 грн.
Зазначені висновки контролюючого органу обґрунтовані тим, що операції позивача з ТОВ «АРДО ТРЕЙД» і з ТОВ «Агротрейд Компані» є безтоварними та документально оформлені для незаконного отримання податкових вигід, що позивачем не було надано всіх необхідних первинних документів на підтвердження таких операцій, а ті документи, що були подані, містять певні недоліки.
На підставі висновків акта перевірки від 24.09.2018 № 928/26-15-14-04-05/36798200ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 02.11.2018:
1)№ 0055911404, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення ПДВ усього на суму 1 695 873,00 грн., з яких 1 486 735,00 грн. - за грудень 2016 року та 209 138,00 грн. - за лютий 2017 року;
2) № 0055901404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 855 135,00 грн., у тому числі 684 108,00 грн. - за основним зобов'язанням та на 171 027,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Зазначені податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в досудовому порядку до ДФС України.
Рішенням ДФС України від 28.12.2018 № 42235/6/99-99-11.04-01-25 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 02.11.2018 №№ 0055911404, 0055901404 - без змін.
Незгода з таким податковим повідомленням-рішенням обумовила звернення позивача до суду з цим адміністративним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд наголошує на такому.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Згідно з пп. 14.1.27, 14.1.36, 14.1.179, 14.1.181 п. 14.1. ст. 14 ПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.
Податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
У п. 44.1. ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
У п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України закрпілено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Згідно з п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:
а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;
б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу
Відповідно до п.п. 201.8, 201.10 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.
Пунктом 200.1 статті 200 ПК України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
У частинах першій та другій статті 9 Закону № 996-XIV закріплено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що для встановлення правомірності визначення платником податків його податкових зобов'язань з ПДВ, а також правильності обчислення від'ємного значення, належить з'ясувати реальність руху активів і коштів у процесі здійснення відповідних господарських операцій, а також господарську мету укладання відповідних договорів та економічний результат вчинення за ними правочинів.
Перевіряючи доводи сторін та аналізуючи зібрані у справі докази, суд звертає увагу на те, що товарність та економічний результат операцій позивача з ТОВ «АРДО ТРЕЙД» за вищенаведеними договорами підтверджується відповідними первинними документами, в яких конкретизовано інформацію про надані позивачу послуги та виконані на його користь роботи, що відповідають сутності та змісту його господарської діяльності та діловій меті укладання відповідних договорів.
Також позивачем доведено товарність вчинених ним операцій з ТОВ «Агротрейд Компані» за відповідними договорами поставки, зокрема надано суду первинні документи, підтверджено розрахунки між сторонами, перевезення товарів та факт використання придбаного товару в господарській діяльності позивача - шляхом реалізації філіям «Бориспільський комбікормовий завод» та «Київкомбікорм» ТОВ «Комплекс «Агромарс» за договорами від 18.03.2015 №№ 172/2015/КАМ10, 173/2015/КАМ10, від 20.03.2015 № 187/2015/КАМ10.
При цьому, суд зазначає, що види та обсяги товарів, придбаних позивачем у ТОВ «Агротрейд Компані» (соєва макуха та рослинна олія), відповідають видам та обсягам товарів, що були ним реалізований вказаним філіям ТОВ «Комплекс «Агромарс», а також хронології вчинених операцій та логістиці транспортування відповідних товарів.
Таким чином, оскільки господарські операції позивача з ТОВ «АРДО ТРЕЙД» та ТОВ «Агротрейд Компані» підтверджуються відповідними первинними документами, відображені у податкових накладних, зареєстрованих належним чином, розрахунки між сторонами доведені, господарська мета їх проведення, доцільність і економічний результат підтверджені, суд вважає, що висновки податкового органу щодо фіктивності таких операцій є безпідставними та необґрунтованими.
При цьому, доводи відповідача про те, що в договорах та в актах надання послуг, складених позивачем і ТОВ «АРДО ТРЕЙД», не зазначено розрахунковий рахунок, на який позивач мав перерахувати кошти за отримані послуги, що договори підписані у грудні 2016 року, а рахунки, на які здійснювалася оплата, відкриті у січні 2017 року, а тому, на переконання контролюючого органу операції фіктивні, є необґрунтованими, оскільки жодною нормою чинного законодавства не заборонено погодження сторонами договору рахунку, на який буде здійснена оплата замовником за надані йому послуги чи виконані роботи.
Визначальним у даному випадку для встановлення правильності формування позивачем його звітності з ПДВ є підтвердження самого факту розрахунків з вказаним контрагентом саме у межах операцій, що перевірялися контролюючим органом. Водночас, як було встановлено вище, розрахунки між сторонами підтверджені і відповідачем цього не спростовано.
Доводи відповідача про те, що надані позивачем первинні документи по спірним господарським операціям, зокрема товарно-транспортні накладні, акти, містять певні недоліки щодо заповнення окремих реквізитів (не вказано особистих даних осіб, якими складено певні документи, допущено помилки у назвах транспортних засобів тощо), також є необґрунтованими, оскільки певні недоліки первинних документів, складених за результатами проведених господарських операцій, не тягнуть за собою втрату ними статусу належних документів та не позбавляють платника права на податкові пільги.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 804/79/15, від 28.02.2018 у справі № 806/1033/17.
Крім того, транспортні документи не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей, а призначені для обліку їх руху, а тому обставини, на які посилається відповідач, не є достатньою та необхідною правовою підставою для невизнання реальності господарських операцій з поставки товару.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 816/166/15-а.
Твердження відповідача про те, що , що позивачем при проведенні податкової перевірки не було надано всіх необхідних первинних документів, зокрема нарядів-замовлень послуг, заявок замовника, складської документації, суд приймає до уваги, але з цього приводу зазначає, що на вимогу податкового органу у ході проведення перевірки позивачем було надано первинні документи на підтвердження його операцій з ТОВ «АРДО ТРЕЙД» і ТОВ «Агротрейд Компані» в обсязі, достатньому для підтвердження товарності відповідних операцій (лист від 13.09.2018 № 13/09), і відповідач не був позбавлений можливості витребувати у позивача додаткові документи.
Посилання відповідача на кримінальні провадження №№ 3201727000000058, 3216100110000162, є безпідставними, оскілки такі кримінальні провадження не стосуються позивача та порушенні не у відношенні посадових осіб його контрагентів, зокрема тих, що підписали первинні документи.
Крім того, відповідачем не надано суду жодного судового вироку, який би був постановлений у відношенні позивача або його контрагентів (їх посадових осіб) та який би встановлював фіктивність діяльності вказаних товариств.
Твердження податкового органу щодо ймовірного порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства в даному випадку засновуються на припущеннях, що у відповідності до вимог ст. 242 КАС України, не можуть бути покладені в основу судового рішення.
Крім того, статтею 61 Конституції України регламентовано принцип індивідуальної відповідальності і жодною нормою чинного законодавства не визначено прямої залежності між правомірністю формування платником податків показників його податкової звітності та діями його контрагента та/або відповідних посадових осіб і для формування показників податкової звітності необхідним є лише встановлення факту здійснення господарської операції та підтвердження її відповідними первинними бухгалтерськими документами.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.03.2018 по справі № 816/809/17, від 13.03.2018 по справі № 814/3520/13-а, а також є сталою у практиці Європейського суду з прав людини.
Так, у рішенні по справі ««Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009 (2009 рік, заява № 3991/03) Європейським судом зазначено, що платник податків не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати.
Також суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладену в п. 50 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України», в якому ЄСПЛ, зокрема зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним
У рішеннях від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України», від 10 березня 2010 року у справі «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» ЄСПЛ наголосив, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.
Відповідно до ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки Європейського суду з прав людини є джерелом права.
Крім того, в обґрунтування своєї правової позиції відповідач також зазначає, що 30.01.2018 контрагенту позивача - ТОВ «АРДО ТРЕЙД» анульовано свідоцтво платника ПДВ через неподання звітності протягом року. Однак, такі доводи до уваги суду не приймаються, оскільки операції між позивачем і ТОВ «АРДО ТРЕЙД», які податковий орган ставить під сумнів, вчинені у 2016-2017 рр., тобто коли вказане товариство було належним чином зареєстровано платником ПДВ.
Доводи відповідача про те, що контрагенти позивача не мали трудових ресурсів та засобів, необхідних для виконання відповідних операцій, також не підтверджуються жодними доказами. Зокрема, відповідачем не виключено можливість залучення відповідними товариствами третіх осіб для виконання взятих на себе зобов'язань за договорами з позивачем.
Разом з тим, постулатом адміністративного процесуального законодавства є презумпція винуватості відповідача у справі - суб'єкта владних повноважень (ч.2 ст.77 КАС України).
У свою чергу податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (ст. 4 ПК України).
Зазначене в сукупності обумовлює покладення обов'язку доказування в податкових спорах на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з'ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для нарахування платнику податків спірних податкових зобов'язань, та правомірність прийняття свого рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 у справі № 817/149/17, від 29.03.2018 у справі № 813/2758/16 та, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов'язковою для суду при вирішенні даної справи.
З огляду на викладене, суд вважає, що висновки податкового органу щодо фіктивності операцій позивача з ТОВ «АРДО ТРЕЙД» і ТОВ «Агротрейд Компані» є необґрунтованими та спростовуються матеріалами цієї справи.
Разом з тим, суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в п.п. 70, 71 рішення у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE («Рисовський проти України») заява № 29979/04 Європейським судом з прав людини підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування», відповідно до якого, в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).
Крім того, в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року Європейський суд з прав людини наголосив, що саме на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій та мінімізують ризик помилок.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення від 02.11.2018 №№ 0055911404, 0055901404 є протиправними, а тому підлягають скасуванню.
Суд також враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 23.07.2002 р. у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції», відповідно до яких адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, має саме податкове управління.
Отже, позовні вимоги ТОВ «ТД «АСТОРГ» підлягають задоволенню.
При цьому, суд зазначає, що у позовній заяві ТОВ «ТД «АСТОРГ», посилаючись на протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, просило лише їх скасувати, але відповідно до вимог частини другої статті 9 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та задовольнити їх у вищезазначений спосіб, передбачений пунктом 2 частини другої статті 245 КАС України.
Відповідно до змісту статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Наразі слід виокремити, що частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у ст. 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.
Таким чином ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
Таким чином, з огляду на викладені приписи КАС України, керуючись наведеними концептуальними позиціями Європейського суду з прав людини, з урахуванням викладених судом висновків, слід акцентувати, що задоволення позовних вимог саме у спосіб, обраний позивачем, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).
Отже, враховуючи вищевикладене, виходячи із системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - відповідача у справі.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 72-77, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «АСТОРГ» - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.11.2018 №№ 0055911404, 0055901404.
3. Cтягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «АСТОРГ» (адреса: 08631, Київська область, Васильківський район, смт. Глеваха, вул. Підприємницька, 8, оф. 305, ідентифікаційний код 36798200) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 39439980) понесені ТОВ «ТД «Асторг» витрати по сплаті судового збору в розмірі 19210,61 грн. (дев'ятнадцять тисяч двісті десять гривень).
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя К.С. Пащенко