ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
07 лютого 2020 року № 826/16346/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні без проведення судового засідання та виклику учасників справи адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до про Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо пільгового обчислення стажу роботи та середньомісячного заробітку позивачу відповідно до вимог частини другої статті 56, частини другої статті 57 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити позивачу з 06.08.2018 перерахунок та виплату пенсії із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний повний рік стажу роботи понад встановлений мінімальний стаж (для чоловіків - 20 років) відповідно до вимог частини 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити позивачу з 06.08.2018 перерахунок та виплату пенсі з визначенням середньомісячного фактичного заробітку для обчислення пенсії за роботу на територіях радіоактивного забруднення за період з 01.10.1991 по 30.09.1992 відповідно до вимог частини другої статті 57 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, розрахункова величина має пільговий характер і визначена в пункті 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як сума заробітку за кожний рік роботи понад установлений цим пунктом стаж роботи. Відтак, вважає, що перерахунок його пенсії має здійснюватися за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років - для жінок і 20 років - для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на 1 відсоток заробітку за рік. Також, звертає увагу, що особам, яким призначена пенсія на підставі Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", повинна визначатись заробітна плати за будь-які 12 місяців підряд роботи на територіях радіоактивного забруднення.
Ухвалою суду від 11.10.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 826/16346/18 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.
Відповідач у встановлений судом строк не подав відзиву на позовну заяву.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
06.08.2018 позивач звернувся до відповідача з заявою, у якій просив обчислювати йому пенсію з визначенням середньомісячного фактичного заробітку для обчислення пенсії за роботу на територіях радіоактивного забруднення за період з 01.10.1991 по 30.09.1992 відповідно до вимог частини другої статті 57 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Також просив виплачувати йому пенсію в повному обсязі як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (категорії 2) із збільшенням пенсії на один відсоток заробітку за кожний повний рік стажу роботи понад встановлений мінімальний стаж (для чоловіків - 20 років) відповідно до вимог частини другої статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Листом від 07.09.2018 № 74646/02 відповідач відмовив у задоволенні заяви позивача, мотивуючи відсутню підстав для застосування статей 56, 57 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки останній отримує пенсію, розмір якої обчислено відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Не погодившись з відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 2), що підтверджується долученою до позовної заяви копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 05.02.2002 та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві, що сторонами не заперечується.
Відповідно до долучених до адміністративного позову довідок від 24.11.2004 № 273 Державної будівельно-промислової компанії «АТОМСПЕЦБУД» за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 09.03.1988 № 122, та довідки про заробітну плату від 24.11.2004 Державної будівельно-промислової компанії «АТОМСПЕЦБУД» ОСОБА_1 у період з 01.01.1988 по 01.09.1996 працював на територіях радіоактивного забруднення та отримував за вказаний період заробітну плату.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно пункту 1 статті 9 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ (далі по тексту - Закон № 796-ХІІ) особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків.
Відповідно до положень статті 49 Закону № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Крім того, частиною другою статті 56 Закону № 796-ХІІ визначено, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорії 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на 1 % заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 % заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 % заробітку у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Таким чином, для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, порядок обчислення стажу роботи має пільговий характер та визначений в пункті 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ.
Суд зазначає, що вищевикладені положення Закону № 796-ХІІ свідчать про те, що ним визначено особливі норми та умови пенсійного забезпечення громадянам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до абзацу другого частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV за кожний повний рік страхового стажу понад 35 років чоловікам і 30 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1 % розміру пенсії, обчисленої відповідно до статті 27 цього Закону, але не більш як на 1 % мінімального розміру пенсії за віком, зазначеного в абзаці першому цієї частини. Наявний в особи понаднормовий страховий стаж не може бути обмежений.
Для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, ця розрахункова величина має пільговий характер і визначена частиною другою статті 56 Закону № 796-XII як сума заробітку за кожний рік роботи понад установлений цим пунктом стаж роботи.
За таких обставин, суд зазначає, що перерахунок пенсії має здійснюватися за кожний повний рік стажу роботи понад установлений мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років для жінок і 20 років для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на 1 % заробітку за рік.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 (справа 560/675/17), від 15.05.2018 (справа № 565/1447/17) та 24.07.2018 (справа № 347/581/17).
Разом з тим, відповідно до частини другої статті 57 Закону № 796-XII у разі обчислення пенсії відповідно до частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за бажанням того, хто звернувся за пенсією, середньомісячний фактичний заробіток для обчислення пенсії може визначатися за будь-які 12 місяців підряд роботи на територіях радіоактивного забруднення.
У зв'язку з цим для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, порядок обчислення заробітку має пільговий характер, який визначено частиною другою статті 57 Закону № 796-XII.
Відповідно до частини першої статті 40 Закону № 1058-ІV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, період, за який враховується заробітна плата для обчислення пенсії, має пільговий характер і визначений частиною другою статті 57 Закону № 796-XII, тому заробіток для обчислення пенсії може визначатися за будь-які 12 місяців підряд роботи на територіях радіоактивного забруднення.
Тобто, особам, яким призначена пенсія на підставі Закону № 796-XII, заробітна плата для обчислення пенсії, формула якої встановлена частиною другою статті 40 Закону № 1058-ІV повинна визначатися за будь-які 12 місяців підряд роботи на територіях радіоактивного забруднення.
Згідно статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 64 Конституції України, право на пенсійне забезпечення відповідних категорій громадян, встановлене законами, є таким, що не підлягає звуженню та обмеженню.
Європейський суд з прав людини, у своєму рішенні «Кечко проти України» висловив правову позицію, яка полягає в тому що, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Крім того, за правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі «Суханов та Ільченко проти України» (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine) за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних Судів, якою підтверджується його існування.
У рішенні від 22.05.2008 № 10-рп/2008 Конституційним Судом України зазначено, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 наведено тлумачення поняття «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, згідно з яким конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всупереч зазначеному обов'язку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не було надано до суду відзиву та доказів, які б підтвердили правомірність його дій.
Разом з тим, позивачем на підтвердження наявності необхідного стажу роботи, визначеного законодавством, також не надано суду документів.
Відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Згідно частини четвертої статті 245 наведеного Кодексу у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 06.08.2018 з урахуванням висновків суду.
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) від 06.08.2018 з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.П. Катющенко