Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
10 лютого 2020 р. № 520/13292/19
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (Департамент фінансів) (03168, м. Київ, пр-т Провітрофлотський,6, код ЄДРПОУ 00034022), Харківського обласного військового комісаріату Міністерства оборони України (вул. Коцарська, 56, м. Харків, 61052, код ЄДРПОУ 08166355) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум в частині відмови в призначенні одноразової грошової допомоги позивачу, оформлене пунктом 14 протоколу № 150 від 08 листопада 2019 року;
- зобов'язати відповідача - Міністерство оборони України вирішити питання про призначення та нарахування одноразової грошової допомоги позивачу відповідно до вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей", в Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року та наказом Міністерства оборони України № 530 від 14.08.2014 року;
- зобов'язати відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно подати висновок та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів, Міністерству оборони України, про виплату позивачу одноразової грошової допомоги відповідно до вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей", в Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року та наказом Міністерства оборони України № 530 від 14.08.2014 року.
В обґрунтування позову зазначив, що вважає неправомірними рішення, дії (бездіяльність) органу Міністерства Оборони України щодо відмови в призначенні одноразової грошової допомоги, виходячи з того, що твердження Міністерства оборони України, визначені у витягу з протоколу, стосовно того, що Міністерство оборони України не є по даним правовідносинам правонаступником Прикордонних військ СРСР, є необґрунтованим та безпідставним. Відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їх сімей. Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач просить задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2019 р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.
Копія ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття спрощеного провадження у справі від 10.12.2019 р. була надіслана позивачу та отримана ним 14.12.2019р.
Копія ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття спрощеного провадження у справі від 10.12.2019 р. була надіслана першому відповідачу та отримана ним 16.12.2019 р.
Копія ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття спрощеного провадження у справі від 10.12.2019 р. була надіслана другому відповідачу та отримана ним 16.12.2019 р.
Міністерство оборони України, користуючись правом наданим адміністративним процесуальним законодавством України, надало відзив на позовну заяву, в якому зазначило, що відповідно до п. 17 Порядку №975, особам, звільненим з військової служби виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби. На виконання постанови Ради Міністрів СРСР №328-159СС від 28.03.1957 року, прикордонні війська були передані до складу Комітету державної безпеки СРСР зі складу Міністерства внутрішніх справ СРСР спільним наказом № 0017/00161 від 02 квітня 1957 року. П.1 ч. 1 Указу Президії Верховної Ради колишнього Союзу РСР від 21 березня 1989 р. №10224-ХІ "Про виведення зі складу Збройних Сил СРСР прикордонних, внутрішніх і залізних військ" прикордонні війська виведені зі складу Збройних Сил колишнього Союзу РСР. Відповідно до ч.1, 3 ст. 9 Закону СРСР від 16.05.1991 р. "Про орган державної безпеки в СРСР", Комітет державної безпеки СРСР (КДБ СРСР) - союзно-республіканський центральний орган державного управління СРСР КДБ СРСР безпосередньо підпорядковані прикордонні війська. Отже, Міністерство оборони СРСР ніколи не було органом управління для прикордонних військ. Таким чином, Міноборони ніколи не було органом управління для прикордонних військ, не здійснював розрахунків при звільненні позивача з військової служби, через що витрати, пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги позивачу, який проходив службу в Прикордонних військах, мають здійснюватися Державною прикордонною службою України. Крім того, допомога, що не була призначена, призначається та виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги. У разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії. Відповідно до приписів чинного законодавства після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає. Щодо документів, які є необхідними для прийняття рішення поро призначення та виплату одноразової грошової допомоги, то відповідач наголошує на тому що позивач не надав жодного документу, що свідчить про причини та обставини поранення, зокрема, те, що воно не пов'язане із вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. На підставі викладеного просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Харківський обласний військовий комісаріат також надав відзив на позовну заяву по справі № 520/13292/19, в якому зазначив, що допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Керуючись приписами ст.ст. 171, 257, 258 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Судом встановлено, що позивач вже звертався з до Харківського окружного адміністративного суду із предметом спору близьким до того, що є в даній адміністративній справі.
Так, рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі № 520/4183/19 адміністративний позов ОСОБА_1 до Харківського обласного військового комісаріату Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) подати розпорядникові бюджетних коштів - Міністерству оборони України, висновок щодо призначення та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ід. код НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві".
У задоволенні решти позову - відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2019 р., апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_3 - залишено без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.06.2019 по справі № 520/4183/19 - залишено без змін.
Згідно із приписами ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Однак, позивач наголошує на тому, що листом № 3740/ВСЗ від 18 листопада 2019 року Харківський обласний військовий надіслав на адресу позивача витяг з протоколу засідання комісії Міністерства Оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 150 від 08 листопада 2019 р, яким зокрема у пункті 14 визначено, що розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку пор відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, з підстав зазначених у витягу з протоколу.
Позивач вважає неправомірними рішення, дії (бездіяльність) органу Міністерства Оборони України щодо відмови в призначенні одноразової грошової допомоги. За захистом порушених прав позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду.
По суті спірних відносин, суд зазначає наступне.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
На час подання позивачем заяви про виплату одноразової грошової допомоги визначено, що моментом виникнення права є дата встановлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності, а саме 1999 р. (довідка МСЕК серія 2-98 ХАР № 021333 від 11.10.1990 р.) Закон України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року №2011-ХІІ, у відповідній редакції, на час виникнення спірних правовідносин.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон України №2011-XII) (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом (ст. 1 Закону України №2011-XII).
Відповідно до п. 6 ст. 16 Закону України №2011-XII, у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках від загальної суми допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої пунктом 5 цієї статті.
Відповідно до ч. 2 ст. 16-Закону України №2011-XII (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
На момент виникнення спірних правовідносин діяв Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. N 499 (далі - Порядок №499).
Відповідно до ч. 2 п. 4 Порядку №499 військовослужбовцям строкової служби у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності, заподіяного їм під час проходження військової служби, чи в разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим із строкової військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, залежно від ступеня втрати працездатності - у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення.
Враховуючи те, що позивача було звільнено з військової служби у 1987 році, а інвалідність ІІІ групи (первинно) встановлено від 11.10.1999 року після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, право на отримання одноразової грошової допомоги у позивача не виникає.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 26.06.2018 року у справі №750/5074/17 та постанові від 12.02.2019 року у справі №816/1458/18, 806/219/18.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Міністерством оборони України було прийнято рішення про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, оформлене протоколом засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 08.11.2019 року № 150 (пункт 14 протоколу).
Враховуючи викладене та у зв'язку з тим, що інвалідність позивачу встановлено понад тримісячний термін після звільнення зі служби, а саме у 1987 році позивача було звільнено зі строкової військової служби, а з 11.10.1999 року під час огляду органами МСЕК визнано інвалідом IIІ групи внаслідок поранення, контузії, захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача щодо визнання протиправним та скасування п. 14 протоколу №150 від 08.11.2019 року рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.
Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 у справі № 1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Міністерство оборони України вирішити питання про призначення та нарахування одноразової грошової допомоги позивачу відповідно до вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей", в Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року та наказом Міністерства оборони України № 530 від 14.08.2014 року, суд зазначає, що зазначена позовна вимога є похідною, відповідно задоволенню не підлягає.
Враховуючи вищевикладене, Міністерство оборони України у спірних правовідносинах діяло правомірно та в межах повноважень визначених законодавством, протилежного судовим розглядом не встановлено, а позивачем не доведено.
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно подати висновок та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів, Міністерству оборони України, про виплату позивачу одноразової грошової допомоги відповідно до вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей", в Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року та наказом Міністерства оборони України № 530 від 14.08.2014 року.
З огляду на те, що суд не вбачає підстав для висновку про невідповідність чинному законодавству дій Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум в частині відмови в призначенні одноразової грошової допомоги позивачу, суд не вбачає наявності підстав для зобов'язання Харківського обласного військового комісаріату повторно подати висновок та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів, Міністерству оборони України, про виплату позивачу одноразової грошової допомоги відповідно до вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей", в Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року та наказом Міністерства оборони України № 530 від 14.08.2014 року. А отже, зазначена вимога також задоволенню не підлягає.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на те, що позивач не довів обставин, які б свідчили про порушення його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, то у суду відсутні підстави для задоволення позову.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (Департамент фінансів) (03168, м. Київ, пр-т Провітрофлотський,6, код ЄДРПОУ 00034022), Харківського обласного військового комісаріату Міністерства оборони України (вул. Коцарська, 56, м. Харків, 61052, код ЄДРПОУ 08166355) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 10 лютого 2020 року.
Суддя Полях Н.А.