04 лютого 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/5211/19
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Клочка К.І.,
за участю:
секретаря судового засідання - Вязун К.Ю.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідачів - Казмерчука М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Полтавській області, Головного управління ДПС у Полтавській області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -
27.12.2019 ОСОБА_1 /надалі - ОСОБА_1 , позивач/ звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Полтавській області /надалі - ГУ ДФС у Полтавській області, відповідча-1/ про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 23.11.2018 №Ф-3622-50-У у сумі 15819,54 грн.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що останній володіє правом на заняття адвокатською діяльністю на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Крім того, позивачем указано, що починаючи з 15.04.2002 працює на підприємстві АТ "ПОЛТАВАОБЛЕНЕРГО". За доводами позивача, роботодавцем сплачено за нього єдиний соціальний внесок за спірний період, тому відсутні підстави для нарахування позивачу ЄСВ.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28.12.2019 заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду задоволено; поновлено позивачу строк звернення до адміністративного суду; прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі 440/5211/19; залучено до участі у справі Головне управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014) /надалі -відповідач-2/ у якості другого відповідача; призначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження; призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 04.02.2020.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28.12.2019 задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та зупинено стягнення за оскаржуваною вимогою.
23.01.2020 до суду відповідачем надано відзив на позов, в якому зазначено, що за позивачем рахувалася заборгованість зі сплати ЄСВ у розмірі 15819,54 грн. За доводами контролюючого органу, єдиний внесок підлягає сплаті навіть у випадку сплати такого внеску роботодавцем, оскільки позивач здійснює адвокатську діяльність /а.с. 44-45/.
03.02.2020 до суду позивачем надано відповідь на відзив в якій вказано, що у даному випадку за спірний період обов'язок сплати ЄСВ у зв'язку з працевлаштуванням позивача покладено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" на роботодавця.
У судовому засіданні 04.02.2020 позивач позов підтримав та просив суд задовольнити вимоги.
У судовому засіданні 04.02.2020 представник відповідача проти задоволення позову заперечував.
Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 15.04.2002 працює на підприємстві АТ "ПОЛТАВАОБЛЕНЕРГО", обіймаючи посади, пов'язані з виконанням правової роботи /а.с. 20-21/.
З 27.06.2006 позивач має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.
ОСОБА_1 перебуває на обліку ГУ ДПС у Полтавській області, ДПІ у м. Полтаві (м. Полтава), як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю - адвокат з 01.11.2007, дата встановлення ознаки незалежної професійної діяльності - 01.11.2017.
Головним управлінням ДПС у Полтавській області у відношенні позивача було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 15819,54 грн від 23.11.2018 №Ф-3622-50-У.
Позивач не погодився із зазначеною вимогою та звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до положень пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.
Згідно підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VІ, згідно частин 2 та 3 статті 9 якого, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до частини 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Відповідно до підпункту 2 пункту 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.11.2019 по справі №160/3114/19 та від 05.12.2019 по справі №260/358/19.
Водночас, перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Згідно пункту 5 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Так, особи, які провадять в тому числі адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, віднесені згідно пункту 5 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» до платників єдиного внеску.
Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності як самозайнята особа та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.
Аналогічний висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 28 березня 2019 року у справі № 820/6324/17 (адміністративне провадження № К/9901/51065/18, № К /9901/50934/18).
Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Згідно положень статті 13 вказаного вище Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
З матеріалів справи, судом встановлено, що заборгованість зі сплати ЄСВ нарахована позивачу за період з 19.04.2018 по 19.10.2018 /а.с. 45/.
Водночас як вже зазначалося судом, позивач з 15.04.2002 перебуває у трудових відносинах з АТ "ПОЛТАВАОБЛЕНЕРГО" на посадах, пов'язаних із юридичною практикою, тобто здійснює діяльність у сфері права в межах трудових відносин з указаним підприємством та не отримує дохід від незалежної професійної діяльності як самозайнята особа.
Наданою позивачем до суду копією виписки з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за формою ОК-7 підтверджено той факт, що єдиний внесок за застраховану особу (позивача) протягом 2012-2019 років сплачено страхувальником - його роботодавцем (00131819).
При цьому, представником відповідача до суду не надано будь - яких пояснень або належних та допустимих доказів того, що позивач здійснює незалежну професійну діяльність поза межами трудових відносин, як самозайнята особа та отримує дохід від такої діяльності.
Крім того, довідкою АТ "ПОЛТАВАОБЛЕНЕРГО" від 31.01.2020 № 32 підтверджено, що за період з 01.01.2014 по теперішній час позивач є застрахованою особою, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і за яку АТ "ПОЛТАВАОБЛЕНЕРГО" сплатило у встановленому законом порядку, єдиний соціальний внесок нарахований на його заробітну плату.
Враховуючи те, що позивач як самозайнята особа (адвокат) поза межами трудової діяльності доходів від незалежної професійної діяльності не отримує, визначена в оскаржуваній вимозі ГУ ДПС у Полтавській області від 23.11.2018 №Ф-3622-50-У сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 15819,54 грн фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивача.
Водночас, суд враховує, що положеннями Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" чітко не врегульовано особливості сплати єдиного соціального внеску найманим працівником в межах незалежної професійної діяльності, норми цього закону та підзаконних правових актів припускають неоднозначне трактування прав та обов'язків платників єдиного внеску, що також констатовано Верховним Судом у рішенні від 02.09.2019 по справі № 520/3939/19.
За приписами частини 1, 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Дотримуючись принципу верховенства права, суд застосовує висновки, висловлені Європейським судом з прав людини у справі "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на викладене, відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, не довів суду правомірності своїх дій щодо нарахування єдиного соціального внеску позивачу.
Таким чином, керуючись положеннями частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України слід з метою захисту прав позивача визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області від 23.11.2018 №Ф-3622-50-У про сплату боргу (недоїмки) на суму 15819,54 грн.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим позов належить задовольнити у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи задоволення позову наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 39461639), Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 43142831) про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 23 листопада 2018 року №Ф-3622-50-У.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 43142831) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 10.02.2020.
Суддя К.І. Клочко