Справа № 420/7534/19
11 лютого 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Сидорівського С.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним рішення щодо відмови в задоволенні заяви про внесення змін до наказу від 20.03.2019 року та зобов'язання вчинити певні дії, -
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якій позивач просить:
визнати протиправним рішення головного управління Національної поліції в Одеській області щодо відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 про внесення змін до Наказу начальника головного управління Національної поліції України № 352 о/c від 20.03.2019 року, в частині зміни підстав звільнення зі служби в поліції з п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) на п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну Поліцію» (через хворобу) та відмови у видачі одноразової грошової допомоги у разі втрати працездатності;
зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області внести зміни до Наказу начальника головного управління Національної поліції України № 352 o/c від 20.03.2019 року, в частині зміни підстав звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції з п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» ( за власним бажанням) на п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу) та призначити і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію» в розмірі 250 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб станом на 01.01.2019 р.
Ухвалою від 17.12.2019 року Одеським окружним адміністративним судом провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження.
16.01.2020 року (вх. № 1813/20) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву.
17.01.2020 року (вх. № 2075/20) представником позивача до канцелярії суду подано відповідь на відзив.
30.01.2020 року (вх. № 4218/20) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про перенесення судового засідання.
30.01.2020 року (вх. № 4220/20) позивачем до канцелярії суду подано клопотання про перенесення судового засідання.
06.02.2020 року (вх. № 5375.20) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що наказом начальника головного управління Національної поліції в Одеській області від 20.03.2019 року № 352 о/c, позивача з 22.03.2019 року було звільнено зі служби в поліції з посади заступника начальника відділу поліції - начальника відділу кримінальної поліції Суворовського відділу поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області, за власним бажанням за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» на підставі власного рапорту від 12.03.2019 року, що підтверджується витягом з наказу начальника ГУНП України від 20.03.2019 року. 17.04.2019 року, у зв'язку із отриманою при виконанні службових обов'язків травмою, позивачу була присвоєна ІІІ група інвалідності. За таких обставин, позивач звернувся до відповідача із заявою про внесення змін до наказу № 352 о/c від 20.03.2019 року в частині підстав звільнення вказавши, що його звільнено за п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу). Крім того, позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у разі втрати працездатності. Однак, листом від 22.11.2019 року позивачу було відмовлено у задоволенні вищевказаних заяв, у зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що наказ ГУНП в Одеській області № 352 о/c від 20.03.2019 року прийнято з дотриманням вимог чинного законодавства. Крім того, позивач, звернувшись до ГУНП в Одеській області, не дотримався порядку № 4 та не подав висновок ВЛК, у зв'язку з чим проти задоволення позовних вимог заперечував.
У судове засідання 06.02.2020 року сторони не з'явились, про дату, час та місце судового засідання сповіщені належним чином та завчасно, від позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження, від відповідача жодних клопотань про розгляд справи без участі або перенесення судового засідання на іншу дату до суду не надходило.
Згідно ч.1 ст.205 КАСУ неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно ч.9 ст.205 КАСУ якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку субєктів владних повноважень.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п.1. ч.1).
За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.
Позивачем зазначено, що з 08.08.2002 року по 22.03.2019 рік він проходив службу в органах внутрішніх справ України, а з 16.08.2019 року був прийнятий на службу до поліції на посаду старшого дільничного офіцеру поліції сектору превенції Приморського відділу поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області, що підтверджується копією наказу № 1442 о/c від 25.09.2018 року (а.с. 13).
12.03.2019р. (вх. № 1216 від 15.03.2019 року) позивачем було подано рапорт про звільнення його зі служби в Національній поліції за власним бажанням з 22.03.2019 року, де зазначив, що рішення прийнято остаточно та на звільненні наполягає (а.с.52).
На підставі вищевказаного рапорту, позивача 22.03.2019 року було звільнено зі служби в поліції з посади заступника начальника відділу поліції - начальника відділу кримінальної поліції Суворовського відділу поліції в місті Одесі ГУНП в Одеській області, за власним бажанням за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», що підтверджується витягом із наказу від 20.03.2019 року № 352 о/с (а.с. 14).
В подальшому 17.04.2019 року, у зв'язку із отриманою при виконанні службових обов'язків травмою, ОСОБА_1 була присвоєна ІІІ група інвалідності, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ № 238400 (а.с. 22).
Відповідно до довідки про результати визначення застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 10 ААА №128352 від 22.04.2019 року ступень втрати професійної працездатності ОСОБА_1 склала 40% (а.с. 23).
За таких обставин, позивач звернувся до відповідача із заявою про внесення змін до наказу № 352 о/c від 20.03.2019 року в частині підстав звільнення, вказавши, що його звільнено за п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу). Крім того, позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у разі втрати працездатності. Однак, листом від 22.11.2019 року позивачу було відмовлено у задоволенні вищевказаних заяв, у зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з даним позовом (а.с.25-29).
З 07.11.2015р. набрав чинності Закон України «Про Національну поліції» (далі - Закон України №580-VІІІ).
Відповідно до ч.1 ст. 17 Закону України №580-VІІІ поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Згідно з ч.1 ст. 48 Закону України №580-VІІІ призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.
Частинами 1 та 2 статті 77 Закону України №580-VІІІ встановлено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв'язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції;4) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;5) через службову невідповідність;6) у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення; 11) у зв'язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.
Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.
Згідно п.68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВМ України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991р. №114, яке є чинним та діючим станом на 09.07.2018р. передбачено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що поліцейський може бути звільнений зі служби в поліції, зокрема, через хворобу - за умови наявності рішення медичної комісії про непридатність до служби в поліції або за власним бажанням, тобто на основі власного волевиявлення поліцейського, яке оформлюється відповідним рапортом.
Так, як встановлено судом у ході судового розгляду справи, а також підтверджується і наданими сторонами копіями документів, 12.03.2019р. (вх. № 1216 від 15.03.2019 року) позивачем було подано рапорт про звільнення його зі служби в Національній поліції за власним бажанням з 22.03.2019 року, де зазначив, що рішення прийнято остаточно та на звільненні наполягає (а.с.52).
За результатами розгляду вказаних вище рапортів позивача відповідачем було прийнято наказ за №352 о/с від 20.03.2019р. за яким позивача було звільнено зі служби і поліції за п.7 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» ( за власним бажанням), що підтверджується відповідною копією витягу із наведеного наказу (а.с.14).
При цьому, у ході судового розгляду справи, ні позивачем, ні його представником не було надано суду жодних доказів, які б свідчили про те, що позивачем у період з 12.03.2019р. по 20.03.2019р. були подані будь-які рапорти про відкликання рапорту про своє звільнення за власним бажанням від 12.03.2019р., або написання вказаного рапорту під тиском.
Також позивачем не було доведено належними і допустимими доказами того факту, що на момент його звільнення - 22.03.2019р. ним було подано відповідачеві рішення медичної комісії про непридатність його до служби в поліції, що б давало відповідачеві можливість звільнити позивача зі служби в поліції саме з таких підстав як, зокрема, через хворобу - за наявності рішення медичної комісії про непридатність до служби в поліції згідно до п.2 ч.1 ст. 77 Закону України №580-VІІІ.
За викладених обставин та враховуючи, що відповідачем на підставі висловленого власного волевиявлення позивача щодо звільнення його зі служби в поліції за власним бажанням, із погодженням дати свого звільнення - 22.03.2019р. (про що зазначив у відповідному рапорті від 12.03.2019р.) відповідач згідно до наказу №352 о/с від 20.03.2019р. правомірно та з дотриманням вимог вищенаведеного законодавства звільнив позивача зі служби в поліції на підставі п.7 ч.1 ст. 77 Закону України №580-VІІІ (за власним бажанням).
За таких обставин, суд дійшов висновку, що звільнивши позивача зі служби в поліції на підставі п.7 ч.1 ст. 77 Закону України №580-VІІІ (за власним бажанням) згідно до наказу №352 о/с від 20.03.2019р. на підставі рапорту позивача від 12.03.2019р., відповідач не порушив прав та інтересів позивача під час його звільнення.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Також і Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частин другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, винив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у публічно-правових відносинах, які звернулися до суду з позовом за ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення з боку суб'єкта владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Разом з тим, враховуючи, що на підставі власного волевиявлення позивача шляхом подання ним рапорту про звільнення позивача зі служби в поліції за власним бажанням від 12.03.2019р., у якому позивач просив його звільнити саме 22.03.2019р. відповідачем було вказаний рапорт задоволено та прийнято наказ №352 о/с від 20.03.2019р. про звільнення позивача на підставі п.7 ч.1 ст. 77 Закону №58-УІІІ ( за власним бажанням), тобто вказаний наказ було прийнято відповідачем саме з метою задоволення рапорту позивача, що, у даному випадку, не може свідчити про порушення відповідачем його прав та інтересів, оскільки волевиявлення позивача відповідачем було розглянуто та задоволено.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про визнання протиправним рішення головного управління Національної поліції в Одеській області щодо відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 про внесення змін до Наказу начальника головного управління Національної поліції України № 352 о/c від 20.03.2019 року, в частині зміни підстав звільнення зі служби в поліції з п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) на п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну Поліцію» (через хворобу) та зобов'язання Головного управління Національної поліції в Одеській області внести зміни до Наказу начальника головного управління Національної поліції України № 352 o/c від 20.03.2019 року, в частині зміни підстав звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції з п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» ( за власним бажанням) на п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу) з урахуванням проведеного аналізу норм чинного законодавства не підлягають задоволенню.
Щодо решти позовних вимог, суд зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст.97 Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі-одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі:
1) загибелі поліцейського, що настала внаслідок протиправних дій третіх осіб, або під час учинення дій, спрямованих на рятування життя людей або усунення загрози їхньому життю, чи в ході участі в антитерористичній операції, під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України або смерті поліцейського внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого за зазначених обставин;
2) смерті поліцейського, що настала під час проходження ним служби в поліції;
3) визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті;
4) визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті;
5) отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних із здійсненням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, наслідком якого є часткова втрата працездатності без визначення йому інвалідності;
6) отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції, наслідком якого є часткова втрата працездатності без визначення йому інвалідності.
Суд зазначає, що з огляду на наведену норму Закону, у відповідності до ч.1 ст.97 Закону України "Про Національну поліцію" визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України (п.3 ч.1 ст. 97 Закону України "Про Національну поліцію")
Разом з тим, суд зауважує, що зазначене положення Закону застосовується виключно за обов'язкової одночасної наявності, щонайменше, трьох умов: причина інвалідності, час настання інвалідності та причина звільнення.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах, зокрема, від 19 вересня 2018 року у справі № 373/1188/16-а, від 20 вересня 2018 року у справі № 296/9456/16-а, від 01 листопада 2018 року у справі № 822/3788/17.
Перевіривши наявність у позивача перелічених умов, що дають право на призначення та виплату ОГД у контексті п.3 ч.1 ст.97 Закону України "Про Національну поліцію", суд зазначає наступне:
1. Інвалідність повинна наступити внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України. Проте, відповідно до п.12 свідоцтва про хворобу №382/СНП від 10.04.2017 року ОСОБА_1 , захворювання, ТАК, пов'язані з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
2. Інвалідність повинна наступити не пізніше, ніж протягом шести місяців після звільнення особи з поліції. Проте, оскільки строк не є спірним питанням при розгляді цієї справи, суд не надає оцінку даній причині.
3. Причиною звільнення такої особи з поліції повинна бути зумовлена пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаним із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.
Таким чином, проаналізувавши приписи законодавства у взаємозв'язку з обставинами даної справи, cуд дійшов висновку, що позивач не має право на отримання, одноразової грошової допомоги у зв'язку із установленням йому інвалідності, по причині поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України (пп.3 п.1 ст.97 Закону України "Про Національну поліцію").
Позивачем не надано суду доказів наявності інвалідності у зв'язку із пораненням, отриманим під час участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в розмірі та порядку, визначеному п.3 ч.1 ст.97 та пп.«в» п.3 ч.1 ст.99 Закону України «Про Національну поліцію».
Крім того, позивачем не було доведено належними і допустимими доказами того факту, що на момент його звільнення - 22.03.2019р. ним було подано відповідачеві рішення медичної комісії про непридатність його до служби в поліції, що б давало відповідачеві можливість звільнити позивача зі служби в поліції саме з таких підстав як, зокрема, через хворобу - за наявності рішення медичної комісії про непридатність до служби в поліції згідно до п.2 ч.1 ст. 77 Закону України №580-VІІІ.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним рішення про відмову у видачі одноразової грошової допомоги у разі втрати працездатності та зобов'язання призначити і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію» в розмірі 250 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб станом на 01.01.2019 р.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (місцезнаходження: 65080, м. Одеса, вул. Ак. Філатова, 15-А; код ЄДРПОУ 40108740) про визнання протиправним рішення щодо відмови в задоволенні заяви про внесення змін до наказу від 20.03.2019 року та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.
Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Повний текст рішення складено та підписано 11.02.2020 р.
Суддя О.М. Тарасишина
.