11 лютого 2020 р. Справа № 400/4096/19
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача:Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2
про:визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо відмови провести ОСОБА_1 нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій тривалістю 14 календарних днів за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій тривалістю 14 календарних днів за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки, виходячи з місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 21.09.2018 року.
Ухвалою від 25.11.2019 рок суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Свої вимоги позивач обґрунтовано тим, що станом на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки як учасника бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому в задоволенні позову просив відмовити. В своєму відзиві відповідач зазначив, що при в період дії особливого періоду надання відпустки учасникам бойових дій припиняється. Виплата грошової компенсації за всі невикористані дні такої додаткової відпустки законодавством не передбачено.
Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
Позивач у період з 01.08.1990 року по 21.09.2019 року проходив військову службу у Збройних Силах України.
Статус «учасника бойових дій» позивача підтверджений посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 05.11.2015 року.
Наказом командира Повітряних Сил Збройних сил України від 11.09.2018 року № 500 позивача звільнено у запас за п. «к» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.09.2018 № 215 позивача з 21.09.2018 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
12.07.2019 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою про здійснення нарахування та виплати йому грошової компенсації за не використані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік.
Листом від 24.07.2019 року № 350/174/308/777/ПС відповідач надав відповідь на заяву позивача, в якій зазначив, що вказана відпустка не може бути перенесена на інший період, оскільки вона не належить до виду щорічних відпусток, та не визначена ст. 24 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та є пільгою, гарантованою державою.
Не погоджуючись з вищезазначеним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:
Пунктами 1 т. 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон України № 504/96) установлено такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст. 16-2 Закону України № 504/96 учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон України № 3551) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
У відповідності до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України № 3551 учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Частиною 8 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон України № 2011) передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Згідно ч. 14 ст. 10-1 Закону України № 2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
За приписами п. 17 - 18 ст. 10-1 Закону України № 2011 в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється (ч. 19 ст. 10-1 Закону України № 2011).
Згідно п. 21 ст. 10-1 Закону України № 2011 у разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року № 3543-ХІІ (далі - Закон України № 3543) визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки
Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17.03.2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17.03.2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України № 3551, припиняється.
Як вже зазначалось вище, відповідно до ч. 8 ст. 10-1 Закону України № 2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України № 2011. Так, відповідно до ч. 14 ст. 10-1 Закону України № 2011 у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям жінкам, які мають дітей.
Тому, суд зазначає, що норми Закону України № 3551 не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України № 3551 за період з 2015 року по 2018 рік.
Зважаючи на викладений аналіз, суд критично оцінку та не приймає доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки.
Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 року за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.
Дана справа є типовою, оскільки відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 року за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Суд зазначає, що бездіяльністю в даному випадку є саме ненарахування та невиплата позивачу грошової компенсації, а не відмова у нарахування та виплаті, як зазначено у позовних вимогах.
У відповідності до п. з та 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Враховуючи викладене, суд визнає протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації та зобов'язує відповідача провести відповідні нарахування та виплати.
При цьому, суд не вбачає достатніх підстав для задоволення вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати в установлений судом термін звіт про виконання судового рішення.
Так, ч. 1 ст. 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Таким чином, вказаною статтею передбачено право, а не обов'язок суду зобов'язати суб'єкт владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення.
Стосовно заяви, щодо звернення рішення до негайного виконання суд зазначає таке.
Відповідно до п. 1 ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.
Враховуючи, що рішення в даній справі є рішенням зобов'язального характеру та конкретна сума стягнення в ньому не визначена, у суду відсутні підстави звертати дане рішення до негайного виконання.
На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати по справі відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 19, 77, 241 - 246, 260, 291, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій тривалістю 14 календарних днів за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) провести ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій тривалістю 14 календарних днів за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 21.09.2018 року.
4. В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 11.02.2020 року.
Суддя О.В. Малих