справа№380/159/20
11 лютого 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гулкевич І.З., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області ( 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея,10) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить:
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії ОСОБА_1 та невиплати їй підвищення пенсії, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій у розмірі, передбаченому ст. 47, п. “г” ст. 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення” із розрахунку 50% від мінімальної пенсії за віком;
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у проведенні перерахунку стажу роботи ОСОБА_1 , як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій (заслання) у відповідності до ст. 58 закону України “Про пенсійне забезпечення”;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок підвищення пенсії в розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком згідно до ст.47, п. “г” ст. 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення” з 05.05.2018 та перерахунок стажу роботи згідно до ст. 58 Закону України “Про пенсійне забезпечення” зі змінами, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом реабілітованій.
В обґрунтування позову позивачем вказано, що вона перебуває на обліку у Яворівському відділі обслуговування громадян (сервісний центр) ГУ ПФУ України у Львівській області, отримує пенсію за віком та підвищення до пенсії як реабілітована на підставі довідки №4/4-13 від 21 січня 1998 року, виданої МВС України у Львівській області, згідно з якою він 29 серпня 1949 року зі своїми рідними була виселена на спецпоселення з конфіскацією майна, звідки була звільнена 21 травня1956 року.
Будучи пенсіонером за віком, позивач звернулася до Яворівського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) ГУ ПФУ у Львівській області, а також до ГУ ПФУ у Львівській області з письмовою заявою, в якій просила провести перерахування підвищення до пенсії за ст. 47 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” та відповідно до п. “г” ст. 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення” та перерахунку стажу відповідно до статті 58 Закону України “Про пенсійне забезпечення”. 31.10.2019 вона отримала відповідь від Яворівського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) ГУ ПФУ України у Львівській області, в якій відповідач відмовив йому у задоволені заяви, пояснюючи це тим, що позивачу як реабілітованій пенсіонерці виплачується підвищення до пенсії у розмірі 43,52 грн. згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 року №654.
Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернулася з цим позовом до суду.
Ухвалою суду від 10.01.2020 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
06.02.2020 за вх. №6526 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній не погодився з позовними вимогами у повному обсязі. Зазначив, що позивачу призначено підвищення до пенсії, як реабілітованій, з 01.09.2008 року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 року №654, розмір підвищення становить 43,52 грн. Пенсійне забезпечення ОСОБА_1 здійснюється правильно згідно з чинним законодавством. У зв'язку з наведеним, у задоволенні позовних вимог просить відмовити в повному обсязі.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку у органах Пенсійного фонду України, отримує пенсію за віком, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .
Відповідно до довідки №4/4-13 від 21.01.1998, виданої МВС України у Львівській області, ОСОБА_2 разом з рідними 29.08.1949 виселена із села Рогізно Яворівського району Львівської області на спецпоселення з конфіскацією майна в Амурську область, з якого звільнена 21.05.1956 року. На підставі ст. 3 Закону України від 17 квітня 1991 року “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” - реабілітована з поверненням конфіскованого майна або його вартості.
Відповідно до посвідчення серії ВК № 31 від 26.04.2019, виданого виконавчим комітетом Яворівської міської ради Львівської області, ОСОБА_3 має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”.
Позивач 17.10.2019 звернулася із заявою до відповідача, у якій просила провести перерахунок її пенсії відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” та відповідно до п. “г” ст. 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення” та перерахунку стажу відповідно до статті 58 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.
Листом Яворівського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 31.10.2019 року №2088/02.30 позивачу повідомлено про те, що їй, як реабілітованій, виплачується підвищення до пенсії у розмірі 43,52 грн. згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 року №654, що відповідає вимогам чинного законодавства..
Не погоджуючись із позицією відповідача та його відповіддю щодо відмови позивачу у виплаті підвищення до пенсії, як особі, яка зазнала політичних репресій із розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком та відмови у перерахунку пенсії, вважаючи таку протиправною та такою, що порушує її права, ОСОБА_3 звернулася до суду за їх захистом.
Вирішуючи справу, суд керується таким.
Завданням адміністративного судочинства України відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оцінюючи підстави позову та відзиву, з'ясуванню підлягає наявність чи відсутність підстав для виплати позивачу, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом “г” ст. 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, та зарахування часу виселення на спецпоселення у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій відповідно до ст. 58 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Нормою ст. 1 Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі “двійками”, “трійками”, особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР “Про кримінальну відповідальність за державні злочини” від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:
- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР “Про кримінальну відповідальність за державні злочини” від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року “Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року “Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР”;
- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України;
- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (ст. 1 доповнено ч. 3 згідно із Законом №2353-12 від 15.05.1992).
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років” № 2325-VIII від 13.03.2018 року (далі - Закон №2235) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.
Так, серед іншого, була змінена назва закону на: “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, а також викладено в новій редакції преамбулу та ст. ст. 1, 3, 6 Закону №962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність Постанову Верховної Ради України “Про тлумачення Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні” (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 15, ст. 88).
Зміни набули чинності 05.05.2018.
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962-ХІІ.
Відповідно до ст. 12 Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років” від 17.04.1991 №962-XII (далі - Закон №962-XII) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Статтею 4 Закону №962-XII передбачено “поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей”.
Згідно з п. 2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі ст. 3 Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні”, приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
Згідно з п. “г” ч. 1 ст. 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-XII) призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до п. 6 Розділу XV “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України “Про пенсійне забезпечення”. Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Підпунктом 2 п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України “Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян” №654 від 16.07.2008 визначено, що з 1 вересня 2008 року репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Стаття 28 Закону №1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.
Прожитковий мінімум, відповідно до вимог частини першої статті 2 Закону України “Про прожитковий мінімум” від 15.07.1999 №966-XIV, застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими ст. 28 Закону №1058-IV, згідно з якою, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України “Про пенсійне забезпечення”, який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 “Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян”, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом в постановах від 10.10.2018 у справі № 446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі № 446/1515/16-а та від 06.02.2019 у справі № 446/1848/16-а.
Аналізуючи співвідношення підпункту 2 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 № 654 та пункту “г” статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, суд виходить з пріоритетності застосування до спірних правовідносин положень Закону України “Про пенсійне забезпечення”, як нормативно-правового акту вищої юридичної сили.
Суд встановив, що згідно з довідкою №4/4-13 від 21.01.1998, виданої МВС України у Львівській області, позивач визнана реабілітована та відповідно до посвідчення серії ВК №31 від 26.04.2019 року, виданого виконавчим комітетом Яворівської міської ради Львівської області, має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”.
Отже ОСОБА_3 є репресованою особою, яку реабілітовано, що надає йому право на підвищення призначеної пенсії відповідно до вимог п. “г” ст. 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.
Підвищення до пенсії, яке виплачується позивачу в обсягах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654, звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить Закону №1788-XII, який має вищу юридичну силу.
Враховуючи зазначене суд дійшов висновку про наявність у ОСОБА_3 права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому п. “г” ст. 77 Закону №1788-XII, із розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком.
Зі змісту листа №2088/02.30 від 31.10.2019 з'ясовано, що позивач з 01.09.2008 відповідно до підпункту 2 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 отримує розмір підвищення до пенсії 43,52 грн.
Оскільки з 05.05.2018 Законом №962-ХІІ розширено коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962, у тому числі і до позивача, право на перерахунок підвищення до пенсії виникло з 05.05.2018.
З огляду на наведене, вимоги позивача про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії ОСОБА_4 Осипівній та невиплати їй підвищення пенсії, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано у розмірі, передбаченому п. “г” ст. 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення” із розрахунку 50 % мінімальної пенсії за віком та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_4 Осипівній перерахунок підвищення пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком згідно з п. “г” ст. 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, з 05.05.2018, з урахуванням раніше виплачених сум, і проводити відповідні виплати, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, підлягають задоволенню.
Щодо проведення перерахунку стажу роботи відповідно до вимог ст. 58 Закону України “Про пенсійне забезпечення” суд зазначає таке.
Згідно зі ст. 6 Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років” реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Відповідно до ст. 58 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.
Відповідно до визначення, яке міститься у ст. 1 Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років” заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.
Отже, законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована в потрійному розмірі.
Суд встановив, що ОСОБА_3 була примусово виселена на спецпоселення з конфіскацією майна, тобто відповідно до ст. 1 Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років” перебувала у засланні, а відтак має право на зарахування часу її заслання у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у проведенні перерахунку стажу за час перебування у засланні ОСОБА_1 як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано відповідно до вимог ст. 58 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.
Разом з тим, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. За таких обставин, суд вважає, що в даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов'язання відповідача здійснити зарахування часу заслання позивача до стажу у потрійному розмірі відповідно до вимог ст. 58 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач при звернені до суду поніс судові витрати у виді судового збору у сумі 768,40 грн., такі підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 263, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII “Перехідні положення” КАС України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії ОСОБА_5 Осипівній та невиплати їй підвищення пенсії, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано у розмірі, передбаченому пунктом “г” статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення” з 05.05.2018 із розрахунку 50 % мінімальної пенсії за віком.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; ЄДРПОУ: 13814885) здійснити ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) перерахунок підвищення пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом “г” статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення” з 05.05.2018, з урахуванням раніше виплачених сум, і проводити відповідні виплати, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано.
4. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у проведенні перерахунку стажу за час перебування у засланні ОСОБА_1 , як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано відповідно до вимог статті 58 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.
5. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; ЄДРПОУ: 13814885) здійснити зарахування часу заслання ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано до стажу у потрійному розмірі відповідно до вимог статті 58 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.
6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; ЄДРПОУ: 13814885) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 грн. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 11 лютого 2020 року.
Суддя Гулкевич І.З.