про залишення позовної заяви без руху
11 лютого 2020 року СєвєродонецькСправа № 360/587/20
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Захарова О.В., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністра соціальної політики України Соколовської Юлії Сергіївни про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
06 лютого 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністра соціальної політики України Соколовської Юлії Сергіївни, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Міністра, який не надав позивачу відповідь на його письмове звернення від 17.12.2019;
- зобов'язати Міністра надати на електронну адресу позивача обґрунтовану відповідь на письмове звернення від 17.12.2019 та пояснити, чому підлеглі Міністра відкрито і зухвало не виконують рішення суду від 20.08.2019 і не виплачують позивачу пенсію, ні з 16.10.2018, ні з 20.08.2019; чому Міністр не скасував незаконне Розпорядження Бахмутсько- Лиманського ОУ УПФУ Донецької області від 19.10.2018, згідно з яким позивач був знятий з обліку в Управлінні заднім числом з 01.02.2016.
За приписами пунктів 3 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Перевіривши матеріали адміністративного позову, суд встановив таке.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються:
- повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв'язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти.
Як слідує з позовної заяви, у порушення пункту 2 частини п'ятої статті 160 КАС України, позивачем у позовній заяві зазначені неповні свої ідентифікаційні данні, а саме: не зазначений реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта позивача громадянки України.
Відповідно до положень частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту <...>.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. <...> поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим.
Вказане підтверджується і нормою частини другої статті 124 Конституції України, в якій закріплено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Тобто, обов'язковою умовою для застосування інституту судового захисту має бути наявність юридичного спору між сторонами у справі, тобто порушення однією стороною законних прав та охоронюваних інтересів іншої сторони.
Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають, що начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище. Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.
Таким чином, враховуючи наведене нормативне регулювання, право на оскарження індивідуальних актів (рішень, дій, бездіяльності) мають лише особи, права та інтереси яких порушено такими актами.
Правовий висновок стосовно того, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи у публічно - правових відносинах з відповідачем і саме при здійсненні ним чітко визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, що права та свободи, які не є індивідуально вираженими, не підлягають судовому захисту в порядку адміністративного судочинства, і відсутність порушеного права саме оскаржуваним рішенням суб'єкта владних повноважень є підставою для відмови у відкритті провадження у справі згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України, зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № П/9901/370/18.
В ухвалі від 07.05.2018 у справі № 800/530/17 Верховним Судом України зроблено правовий висновок, що право на судовий захист не є абсолютним, законодавцем встановлені випадки, коли коло таких осіб є обмеженим. Процесуальний закон вимагає, щоб у позовній заяві про оскарження нормативно - правового акта позивач, з-поміж іншого, обґрунтував свою належність до суб'єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт. Таке ж правило має застосовуватись і до оскарження правових актів індивідуальної дії. Звертаючись до суду з позовом щодо законності правового акта суб'єкта владних повноважень індивідуального характеру позивач також повинен пояснити, які правові наслідки безпосередньо для нього породжує оскаржене рішення суб'єкта владних повноважень. Захисту у порядку адміністративного судочинства підлягають порушені права особи у публічно - правових відносинах, у яких відповідач реалізовує владні управлінські функції стосовно заявника.
Також зазначено, що правову позицію аналогічного змісту неодноразово висловлював Верховний Суд України, зокрема, у постановах від 15 липня 2014 року у справі № 21-273а14, від 03 лютого 2015 року у справі № 21-617а14, від 12 квітня 2017 року у справі № П/800/589/16. Крім того, позицію щодо права оскаржувати акт індивідуальної дії також висвітлив Верховний Суд у постановах від 14 березня 2018 року у справах № 9901/22/17, № 9901/153/2851 (9901/153/18).
За результатом аналізу адміністративного позову суд роз'яснює позивачу, що обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, не можуть бути лише самі по собі посилання позивача на неправомірність дій відповідача по відношенню до позивача без зазначення у чому виявилась їх дія чи то вплив на права, свободи чи інтереси позивача. Такими обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Юридичні факти матеріально-правового характеру, які визначені як підстави позову, свідчать про те, що між сторонами існують правовідносини і що внаслідок певних дій (бездіяльності) відповідача ці відносини стали спірними. В свою чергу, від характеру спірних правовідносин залежить правова кваліфікація спору.
Тобто, обов'язковою ознакою дій (бездіяльності) та рішень суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер.
Слід зазначити, що відсутність спірних відносин, в свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
З огляду позовної заяви вбачається, що позивач звертається до суду з проханням визнати протиправною відмову відповідача щодо ненадання відповіді на письмове звернення.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
З викладу обставин не вбачається дати отримання відповідачем звернення позивача, що унеможливлю є встановити термін на надання відповіді.
Тобто з позовної заяви не вбачається наявності відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів позивача на момент його звернення до суду.
Відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльності прав, свобод, інтересів позивача.
Адміністративний позов не містить обґрунтування порушення прав позивача, так і обґрунтування правових наслідків у зв'язку із цим, доказів порушення прав позивача матеріали позовної заяви не містять.
Таким чином, позивачу для усунення зазначених недоліків слід надати уточнену позовну заяву, оформлену з дотриманням вимог статей 160, 161 КАС України, та її копію для вручення відповідачу, з обґрунтуванням та підтвердженням наявності відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів позивача на момент його звернення до суду з даним позовом, із зазначенням відносно себе всіх відомостей, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 160 КАС України.
Згідно з частиною четвертою статті 161 КАС України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Також суд зазначає, що відповідно до частин першої, другої, четвертої, п'ятої статті 94 КАС України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Відповідно до вимог пунктів 5.26, 5.27 Національного стандарту України Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації «Вимоги до оформлювання документів» (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 7 квітня 2003 року № 55, відмітка про засвідчення копії документа складається зі слів «Згідно з оригіналом», назви, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії. Підпис відповідальної особи на документі засвідчують відбитком печатки організації. Згідно з пунктом 4.5 ДСТУ 4163-2003 у документах, що їх оформлюють на двох і більше сторінках, реквізити 26 - відбиток печатки, 27 - відмітка про засвідчення копії проставляють після тексту (21).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про певні обставини, а саме: про рішення суду від 20.08.2019, яке набрало законної сили, про перебування на обліку в УПФУ в м. Краматорську Донецької області.
Однак в порушення частини четвертої статті 161 КАС України позивачем до матеріалів справи не додано належним чином засвідчених письмових доказів на підтвердження зазначених обставин, а саме: копій рішень судів, довідки про реєстрацію позивача як перемішеної особи.
Крім того, позивач зазначає, що письмове звернення до відповідача направив рекомендованим листом № 9360100553758 17 грудня 2019 року, що на думку позивача, підтверджується фіскальним чеком Укрпошти.
Відповідно до абзацу 27 пункту 2 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, визначено, що документом, який підтверджує надання послуг поштового зв'язку, є розрахунковий документ встановленої відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).
Вміст поштового відправлення містить бланк опису вкладення, який згідно з пунктом 61 Правил надання послуг поштового зв'язку заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові.
При цьому, належним доказом надсилання відповідної кореспонденції є оригінал фіскального чеку та бланк опису вкладення, оформлених відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.
Отже, з урахуванням вищенаведеного, належним доказом направлення відповідачу письмового звернення є документ, який містить інформацію щодо переліку направлених документів, а також щодо адреси, за якою документи були направлені.
Позивачем до матеріалів заяви, на підтвердження направлення на адресу відповідача письмового звернення, не надання відповіді на яке є предметом спору даної справи, надано фіскальний чек від 17.12.2019 про направлення рекомендованого листа.
Проте, з наданого фіскального чеку не вбачається можливим встановити, на яку адресу та які саме документи направлялися, оскільки до позовної заяви не додано бланк опису вкладення до листа.
Також суд зазначає, що відповідно Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, в разі надіслання рекомендованого листа оператор поштового зв'язку доводить до відома відправника чи уповноваженої ним особи інформацію про дату вручення реєстрованого поштового відправлення та прізвище одержувача шляхом повернення на адресу відправника повідомлення про вручення поштового відправлення.
Таким чином, оскільки позивач надсилав письмове звернення до відповідача рекомендованим листом, то у відповідності до Правил надання послуг поштового зв'язку, на адресу позивача повинно було повернутись повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу з відміткою про дату вручення реєстрованого поштового відправлення та прізвище одержувача.
Однак, таких доказів на підтвердження дати отримання відповідачем письмового звернення, яке є предметом оскарження в даній справі, позивачем до матеріалів справі не додане.
Отже, для усунення зазначеного недоліку позивачу необхідно надати до суду належним чином засвідчену копію довідки про реєстрацію позивача як внутрішньо переміщеної особи; рішення суду, на які позивач посилається в позовній заяві; опису вкладення до листа № 9360100553758 від 17 грудня 2019 року, як належний доказ надіслання саме письмового звернення до відповідача, не надання відповіді на яке є предметом спору даної справи; докази на підтвердження вручення письмового звернення відповідача (повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу), для долучення до матеріалів справи, а також їх копії для вручення відповідачу.
Відповідно до частини третьої статті 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Частиною другою статті 132 КАС України встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI).
Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з частиною другою статті 4 Закону № 3674-VI за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; немайнового характеру - у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Станом на 01 січня 2020 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 2102,00 грн.
В прохальній частині позовної позивачем заявлено дві вимоги немайнового характеру при цьому одна вимога має похідний характер. Відтак, позивач за подання даної позовної заяви повинен був сплатити судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Позивачем судовий збір за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру в сумі 840,80 грн не сплачений.
Позивачем заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору, в якому позивач просить суд звільнити від сплати судового збору у зв'язку з тим, що предметом позову і звернення до Міністра є захист соціальних прав - захист права пенсіонерів, із числа внутрішньо переміщених осіб, і позивача в тому числі, на отримання пенсії, яку управління ПФУ м. Краматорськ протизаконно не виплачує з 16.10.2018 згідно з рішенням суду.
Розглянувши заявлене клопотання, суд приходить до такого.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Відповідно до частини першої статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Приймаючи рішення про звільнення від оплати судових витрат, суд оцінює наявність обставин, що зумовлюють винесення відповідної ухвали, з урахуванням доказів, що містяться в матеріалах справи та керуючись законом.
Право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням. У випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. theUnitedKingdom) від 28 травня 1985 року, п. 57, cерія А, № 93).
Отже, відповідно до частини першої статті 133 КАС України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Тобто, в даному випадку доступ до суду обмежений Законом.
Крім того, підвищення Україною ефективності адміністративного процесу, відповідно до вимог положення підпункту «b» пункту 35 Меморандуму про економічну та фінансову політику (між Україною і міжнародним валютним фондом) згідно з узятими зобов'язаннями, забезпечується подвоєння доходів від судового збору, що підтверджується змінами до Закону України «Про судовий збір», які набули чинності від 1 вересня 2015 року.
Зміни до Закону України «Про судовий збір», які призведуть до зменшення надходження державного бюджету від сплати судового збору, будуть наслідком невиконання Україною узятих на себе зобов'язань перед Міжнародним валютним фондом.
Разом з тим, відповідно до вимог частини третьої статті 9 Закону України «Про судовий збір» кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади. Судовий збір є джерелом фінансового забезпечення судової системи із цільовим його спрямовуванням виключно на потреби судочинства.
Статтею 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
Суд наголошує на важливості судового збору, як елементу забезпечення незалежності судової влади, що складає основу справедливого і неупередженого правосуддя.
Таким чином, стаття 133 КАС України та стаття 8 Закону України «Про судовий збір» визначає можливість, а не обов'язок розстрочення, відстрочення сплати судових витрат або звільнення від їх сплати.
Дослідженням позовної заяви судом встановлено, що позивач дійшов помилкового висновку, що предметом даного спору є захист соціальних прав.
В даному позові позивачем оскаржується не надання відповіді на звернення, тому даний позов пов'язаний з правами позивача в рамках Закону України «Про звернення громадян».
Клопотання позивача не містить обґрунтування щодо незадовільного майнового стану сторони та докази наявності у позивача такого стану суду не надані, не зазначені позивачем і інші підстави для звільнення та не надані докази на підтвердження інших підстав для звільнення (позивач зазначає, що є особою з інвалідністю, однак доказів на підтвердження зазначеної обставини не надає), клопотання лише містить посилання на те, що позов стосується захисту соціальних прав позивача.
У зв'язку з викладеним клопотання про звільнення від сплати судового збору є необґрунтованим, а тому не підлягає задоволенню.
Зазначений недолік позовної заяви може бути усунений шляхом подання доказів в обґрунтування клопотання щодо скрутного майнового стану позивача або оригіналу документа про сплату судового збору у розмірі 840,80 грн, сплаченого за такими реквізитами:
Отримувач коштів - УК у м.Сєвєродон./Луг.окр.адм.суд/22030101;
Код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37944909;
Банк отримувача - Казначейство України (ЕАП);
Код банку отримувача (МФО) - 899998;
Рахунок отримувача - UA218999980313141206084012080;
Код класифікації доходів бюджету - 22030101;
Призначення платежу - *; 101; ____ (реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом ____ (ПІБ позивача), Луганський окружний адміністративний суд.
Крім того, суд зазначає, що з перелічених норм права випливає, що законодавець розрізняє процедури звільнення від сплати судового збору, розстрочення сплати судового збору, відстрочення сплати судового збору.
З огляду на викладене суд зазначає, що процедура відстрочення судового збору може бути застосована до випадків, у яких майновий стан заявника здатний до змін такого рівня, котрий забезпечить виникнення можливості провести грошовий платіж на виконання обов'язку з оплати судового збору.
Таким чином, суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу можливість звернення до суду з клопотанням про відстрочення сплати судового збору.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна заява подана без додержання вимог статей 160, 161 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Оскільки вищевказані обставини перешкоджають відкриттю провадження у справі, позовна заява ОСОБА_1 належить залишенню без руху з встановленням позивачу строку для усунення вказаних недоліків.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністра соціальної політики України Соколовської Юлії Сергіївни про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії залишити без руху.
Запропонувати позивачу протягом 5 (п'яти) календарних днів з дати отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду:
- уточненої позовної заяви, оформленої з дотриманням вимог статей 160, 161 КАС України, та її копію для вручення відповідачу;
- належним чином засвідченої копії довідки про реєстрацію позивача як внутрішньо переміщеної особи; рішення суду, на які позивач посилається в позовній заяві; опису вкладення до листа № 9360100553758 від 17 грудня 2019 року, як належного доказу надіслання саме письмового звернення до відповідача, не надання відповіді на яке є предметом спору даної справи; доказів на підтвердження вручення письмового звернення відповідача (повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу), для долучення до матеріалів справи, а також їх копії для вручення відповідачу;
- обґрунтованого клопотання про звільнення від сплати судового збору із зазначенням інших підстав звільнення, або обґрунтованого клопотання про відстрочення сплати судового збору, або оригіналу документа про сплату судового збору в сумі 840,80 грн
Якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті у строк, встановлений судом, позовна заява буде повернута позивачу та вважатиметься неподаною.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та оскарженню не підлягає.
СуддяО.В. Захарова