11 лютого 2020 року № 320/6752/19
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у м. Києві у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Бородянської районної державної адміністрації про визнання протиправними дій,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Управління соціального захисту населення Бородянської районної державної адміністрації, в якому просить:
- визнати дії Управління соціального захисту населення Бородянської районної державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу та видачі посвідчення інваліда війни протиправними;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Бородянської районної державної адміністрації вирішити питання щодо встановлення ОСОБА_1 статус інваліда війни.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідачем безпідставно відмовлено позивачу у наданні статусу інваліда війни та видачі їй відповідного посвідчення на підставі поданих ним документів, які, на думку позивача, належним чином підтверджують її участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони.
Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд адміністративної справи, із заявою по суті справи до суду не звертався.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
ОСОБА_1 відповідно до довідки МСЕК серії НОМЕР_1 є інвалідом II групи та відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с. 10-12).
Відповідно до копії трудової книжки позивача, у період ліквідації аварії на ЧАЕС остання працювала в Поліській районній лікарні Київської області на посаді заступника головного лікаря по медичній частині.
Згідно маршрутного листа від червня 1995 року № 312, довідки № 311 від 08 червня 1995 року та наказу № 51 від 20 червня 1986 року, позивач виконувала роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а саме працюючі на досаді заступника головного лікаря по медичній частині Поліської центральної районної лікарні у період 07 травня 1986 року приймала участь в евакуації населення (с. Лубянка).
Згідно експертного висновку від 20 червня 1995 року № 16/95, профзахворювання ОСОБА_1 пов'язано з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС.
Як убачається з матеріалів справи, позивач звернулась до Управління праці соціального захисту населення Бородянскої державної адміністрації із заявою щодо отримання статусу інваліда війни відповідна до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Листом від 29 липня 2019 року № 3395/06, відповідач повідомив про відсутність правових підстав для встановлення Позивачу статусу інваліда війни відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії", оскільки відсутні документальне підтвердження факту залучення до формувань Цивільної оборони.
Вважаючи відмову відповідача щодо надання позивачу статусу інваліда війни протиправною, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції, станом на момент звернення позивача до відповідача із заявою) цей Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров'я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.
Стаття 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначає, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Згідно з пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, необхідними умовами для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Стаття 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівників державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302 (далі по тексту - Положення №302, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пунктом 2 Положення №302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.
Пунктом 3 Положення №302 передбачено, що відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Інвалідам війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення інваліда війни» та нагрудний знак «Ветеран війни - інвалід».
Згідно з абзацом другим пункту 7 Положення №302 «Посвідчення інваліда війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім'ї загиблого» видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
З аналізу наведених правових норм убачається, що обов'язковою умовою для видачі посвідчення інваліда війни та відповідного нагрудного знаку є наявність у особи статусу інваліда війни.
Чинне на момент аварії на Чорнобильській АЕС законодавство з питань Цивільної оборони, зокрема Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року №1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ЦО СРСР від 06 червня 1975 року №90, передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Згідно частини 1 статті 9 Закону України «Про Цивільну оборону України» силами цивільної оборони є її війська, спеціалізовані та невоєнізовані формування.
Відповідно до частини 1 статті 11 даного Закону, невоєнізовані формування цивільної оборони створюються в областях, районах, містах Києві та Севастополі, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності і підпорядкування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Вимогами статті 12 Закону України «Про Цивільну оборону України» передбачено, що для забезпечення заходів з цивільної оборони, захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій та проведення спеціальних робіт у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, місцевих державних адміністраціях, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності і підпорядкування створюються спеціалізовані служби цивільної оборони: енергетики, захисту сільськогосподарських тварин і рослин, інженерні, комунально-технічні, матеріального забезпечення, медичні, оповіщення і зв'язку, протипожежні, торгівлі і харчування, технічні, транспортного забезпечення та інші. Для проведення евакуаційних заходів в умовах надзвичайних ситуацій на базі місцевих державних адміністрацій створюються евакуаційні комісії.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР № 1111 від 18 березня 1976 року, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06 червня 1975 року № 90, формування ЦО, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при ліквідації аварій, катастроф, стихійних сил, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. Виконання завдань виробничого характеру на них не покладалось.
Однак, крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно розпорядження керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Отже, обов'язковою передумовою для встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення є, зокрема, встановлення, чи брав позивач участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони, та чи наявне документальне підтвердження участі позивача у таких формуваннях.
Проте судом встановлено, що у матеріалах справи відсутні докази залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони.
Суд звертає увагу, що не усі особи, які виконували роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС підпадають під дію наведеного пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ.
Статус інвалідів війни розповсюджено на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, на підставі Закону України «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
З пояснювальної записки до проекту цього Закону з'ясовується, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб (1300 чоловік), які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.
Наявні у справі докази, у тому числі, посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, якою ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності у зв'язку з захворюванням, пов'язаним із роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС підтверджують факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків.
Наведені обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Водночас, для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», крім факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС законом також передбачено наявність обов'язкової умови, щодо участі такої особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони, оскільки крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Матеріали справи не містять доказів подання позивачем відповідачу до заяви про видачу посвідчення інваліда війни, належного документального підтвердження безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони. Відсутні такі докази і в матеріалах справи.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом, зокрема у постановах від 07 червня 2018 року у справі №377/797/17, від 21 серпня 2018 року у справі №279/2285/16-а.
Суд враховує, що направлення позивача на виконання робіт з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи було оформлене документами, однак у таких документах відсутні посилання на її участь у формуваннях цивільної оборони СРСР.
Суд зазначає, що ця обставина є істотною, оскільки у протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ) поширювався б на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що не відповідає меті Закону № 3551-ХІІ та Закону №1770-IV.
Аналогічна правова позиція викладена в численних постановах Верховного Суду, зокрема, від 10.10.2019 у справі №278/1320/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 84855533),від 07.10.2019 у справі №676/1505/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 84788067),від 03.10.2019 у справі №753/7304/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 84703667),від 07.08.2019 у справі №826/11163/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 83513416), від 15.05.2019 у справі №816/851/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 81759362) та від 10.07.2019 у справі №360/2690/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 82937827) тощо.
Частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до положень першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час розгляду справи позивачем не було доведено його участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони, внаслідок чого суд вважає, що відповідач правомірно відмовив позивачу у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.
Таким чином, оцінивши докази, які є у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Лисенко В.І.