про залишення позовної заяви без руху
10 лютого 2020 року м. Київ № П/320/903/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Віннер Імпортс Україна, Лтд» до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправним та скасування наказу,
до суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Віннер Імпортс Україна, Лтд» з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ відповідача № 3306 від 05.04.2019 про анулювання дозволів ТОВ «Віннер Імпортс Україна, Лтд».
У якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору позивачем визначено Державну регуляторну службу України.
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; подано позов у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Частиною четвертою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
В порушення вищевказаних вимог, позивачем не надано належним чином засвідченої копії оскаржуваного наказу відповідача № 3306 від 05.04.2019 про анулювання дозволів ТОВ «Віннер Імпортс України, Лтд».
Пунктом 2 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в позовній заяві зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв'язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти.
В порушення цих вимог, у позові не зазначено повного найменування позивача згідно з відомостями, які містяться в ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом в ЄДРПОУ 20054535 та адреси його електронної пошти.
Частиною другою статті 94 цього Кодексу передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
При цьому, як зазначив Верховний Суд в ухвалі від 04.01.2018 в адміністративній справі № 9901/28/17, копії документів вважаються засвідченими належним чином за умови, якщо учасник справи підтверджує їх відповідність оригіналу, який у нього знаходиться, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Положеннями пункту 5.27 Вимог до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003 передбачено, що відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів «Згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії. Представлені суду ксерокопії документів не оформлені у відповідності до вимог пункту 5.27 ДСТУ 4163-2003.
Водночас судом встановлено, що позивачем приєднано до позовної заяви ксерокопії документів для відповідача, які належним чином не засвідчені, що є порушенням вимог частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.
Висновок про те, що подання незасвідчених у передбачений законом спосіб ксерокопій документів є порушенням норм процесуального права, узгоджується з позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 11.09.2018 у справі № 826/15414/17 (К/9901/58858/18).
Крім того, відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
У частині другій цієї статті зазначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено іншого, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Зі змісту прохальної частини позову встановлено, що позивач оскаржує наказ відповідача № 3306 від 05.04.2019 про анулювання дозволів ТОВ «Віннер Імпортс Україна, Лтд», що є предметом цього спору. Проте, жодної інформації про те, коли позивачеві стало відомо про спірний наказ позовна заява та додані до неї матеріали не містять.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що починаючи з 06.04.2019 у позивача розпочався шестимісячний строк звернення до суду щодо оскарження наказу відповідача № 3306 від 05.04.2019.
Водночас з цим позовом позивач звернувся лише 31.01.2020, що підтверджується відбитком календарного штемпеля відділу поштового зв'язку на конверті, в якому надійшов позов.
При цьому позивач не повідомив суд про існування обставин, які непереборно перешкоджали йому зверненню до суду, починаючи з квітня 2019 року.
У рішенні Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 зазначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
У зв'язку з наведеним суд зазначає, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Відповідно до правової позиції, що висловлена у постанові Верховного Суду від 31.08.2018 справа № 643/11023/16-а, положення статті 122 КАС України слугують меті забезпечення дотримання принципу правової визначеності, що, зокрема, слід розуміти як спрямованість на створення ситуації упевненості для суб'єкта владних повноважень, як відповідача по справі, стосовно розуміння відсутності у позивача бажання звертатись з відповідним позовом, у тому числі, захищати свої майнові права. Стосовно майнових прав позивача та обов'язку відповідача у зазначеній категорії адміністративних справ забезпечувати їх реалізацію шляхом здійснення відповідних виплат, це означає також відсутність обов'язку резервувати певну частину коштів за період більше 6 місяців, що, в першу чергу, виправдано та зумовлено специфікою формування та використання коштів державних та місцевих бюджетів, а також інших фондів, якими розпоряджається суб'єкт владних повноважень.
Будь-яких доказів та пояснень, які б підтверджували неможливість звернення до суду з цим позовом в межах встановленого законом строку, позивачем суду не надано.
При цьому, жодних посилань на існування істотних та вагомих причин пропуску строку на звернення до суду, які непереборно перешкоджали позивачеві зверненню до суду, позовна заява та додані до неї матеріали не містять.
Суд зазначає, що початок перебігу шестимісячного строку у процесуальному законі визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Тому, при визначенні початку цього строку суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Суд зауважує, що вирішення питання про поновлення строку звернення до суду суд здійснює виключно з ініціативи та у межах наведених доводів заінтересованої особи. Таким чином, позивачеві слід надати пояснення та докази на їх підтвердження, що свідчать про існування обставин, що об'єктивно перешкоджали йому з'ясувати стан справ та звернутись до суду з адміністративним позовом у строки, визначені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального законодавства.
Згідно з частинами першою, другою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Недоліки позовної заяви мають бути усунені позивачем на протязі п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до суду:
- заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин його пропуску;
- позовної заяви, яка відповідає вимогам, встановленим статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (у кількості примірників, відповідно до кількості учасників справи, один з яких до суду), зокрема, із зазначенням повного найменування позивача згідно з відомостями, які містяться в ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом в ЄДРПОУ 20054535 та адреси його електронної пошти.
- належним чином засвідченої копії оскаржуваного наказу відповідача № 3306 від 05.04.2019 про анулювання дозволів ТОВ «Віннер Імпортс України, Лтд» або вказати про причини неможливості його подання, або подати докази, що позивач вжив заходів щодо його отримання і йому було відмовлено;
- усіх належним чином засвідчених копій доданих до позовної заяви документів для відповідача.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Віннер Імпортс Україна, Лтд» до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправним та скасування наказу, - залишити без руху.
2. Протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачеві необхідно усунути недоліки позовної заяви у спосіб, визначений цією ухвалою.
3. Роз'яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
4. Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслати позивачеві за адресою, зазначеною у позовній заяві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Панченко Н.Д.