про самовідвід судді
10 лютого 2020 року м. Київ № П/320/1015/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши заяву про самовідвід в адміністративній справі за позовом громадянина США ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) до Служби безпеки України та Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» відділу прикордонної служби «Бориспіль-1» Державної прикордонної служби України про визнання протиправним доручення та визнання протиправним і скасування рішення,
до Київського окружного адміністративного суду звернувся громадянин США ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) з позовом до Служби безпеки України та Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» відділу прикордонної служби «Бориспіль-1» Державної прикордонної служби України, в якому просить суд: визнати протиправним доручення Служби безпеки України адресоване Державній прикордонній службі України про заборону громадянину США ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 у перетині державного кордону України; визнати протиправним та скасувати рішення інспектора СЗПН 4-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Бориспіль-1» Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» про відмову громадянину США ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 у перетині державного кордону України.
10 лютого 2020 року суддею Панченко Н.Д. подано заяву про самовідвід. В обґрунтування поданої заяви зазначила, що особа, з якою суддя Панченко Н.Д. спільно проживає, але не перебуває у шлюбі є співробітником Служби безпеки України, яка є відповідачем у цій справі.
За наведених обставин суддя Панченко Н.Д. вважає, що вона не може брати участь у розгляді цієї справи, оскільки вказані обставини в подальшому можуть призвести до ускладнення розгляду справи та вирішення спору по суті, так як повне, всебічне та ґрунтовне з'ясування обставин справи, можливе лише за умови взаємної довіри та поваги при комунікації між судом та учасниками справи.
Згідно пунктом 4 частини 1 статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Відповідно до частини 1 статті 39 Кодексу адміністративного судочинства України, за наявності підстав, зазначених у статтях 36-38 цього Кодексу, суддя зобов'язаний заявити самовідвід.
Частиною 1 статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що питання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.
Станом на 10.02.2020 провадження у справі судом не відкривалося.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює право на справедливий судовий розгляд. Кожна людина при визначенні її громадських прав та обов'язків або при висуненні проти неї будь-якого обвинувачення, має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Щодо безсторонності Європейський суд з прав людини висуває дві вимоги: по-перше, бути суб'єктивно вільним від упередженості чи зацікавленості у результаті розгляду справи, по-друге, бути об'єктивно безстороннім - тобто суд повинен гарантувати виключення будь-якого обґрунтованого сумніву стосовно його безсторонності. Щоб задовольнити ці вимоги, суд повинен відповідати суб'єктивному і об'єктивному тесту: безсторонність для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися суб'єктивним тестом, тобто на підставі особистого переконання окремого судді в даній справі, і за об'єктивним тестом, тобто з'ясування, чи має суддя гарантії, достатні для виключення будь-якого законного сумніву стосовно його безсторонності.
Статтею 2 Закону України 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) є обов'язковими для виконання Україною. Вказаний Закон прямо закріплює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частина 1 статті 6 Конвенції містить вимоги щодо неупередженості суду. Так, ЄСПЛ розрізняє чи в конкретній справі існує яке-небудь переконання або особиста зацікавленість даного судді та вимоги чи суддя забезпечує достатню гарантію, щоб виключити підозру в цьому (рішення у справах «Piersac vs Belgium», «Grieves vs UK»). Крім того, згідно принципу, який є стабільним та викладеним в Рішенні ЄСПЛ у справі «Le Comte, Van Leuveni De Meyere vs Belgium», суд має бути неупередженим і безстороннім.
У справі «П'єрсак проти Бельгії» («Piersac vs Belgium») ЄСПЛ висловив позицію, згідно з якою, незважаючи на той факт, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередженості, її відсутність або, навпаки, наявність може бути перевірено різноманітними способами.
У даному контексті можна провести розмежування між суб'єктивним підходом, який відображає особисте переконання даного судді у конкретній справі, та об'єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-які сумніви з цього приводу. Таким чином, на основі вищезазначеного, слід зробити висновок, що при оцінці безсторонності суду слід розмежовувати суб'єктивний та об'єктивний аспект.
Щодо суб'єктивної складової даного поняття, то у справі «Хаушильд проти Данії» зазначається, що ЄСПЛ потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Причому суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з'являються докази протилежного. Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, а якщо з'являються сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об'єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, певних його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі. При цьому враховується думка сторін, однак вирішальними є результати об'єктивної перевірки.
Стосовно об'єктивної неупередженості у справі «Фей проти Австрії» ЄСПЛ вказав, що вона полягає у відсутності будь-яких законних сумнівів в тому, що її забезпечено та гарантовано судом, а для перевірки на об'єктивну неупередженість слід визначити, чи є факти, які не залежать від поведінки судді, що можуть бути встановлені та можуть змусити сумніватися у його неупередженості. Мова йде про ту довіру, яку суди у демократичному суспільстві, повинні апріорно викликати в учасників процесу.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини при вирішенні того, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» («Wettstein v. Switzerland»), пункт 44; та рішення у справі «Ферантелі та Сантанжело проти Італії» («Ferrantelli and Santangelo v. Italy»), від 07.08.1996, пункт 58).
З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть мати певну важливість або, іншими словами, «правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться» (рішення у справі «Де Куббер проти Бельгії» («De Cubber v. Belgium»), від 26.10.1984, пункт 26).
Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (вищевказане рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» («Wettstein v. Switzerland») та рішення у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії» («Castillo Algar v. Spain»), від 28.10.1998, пункт 45).
Такі саме висновки містяться також в рішенні ЄСПЛ від 09.11.2006 у справі «Білуха проти України» (заява № 33949/02).
В той же час, реалізація принципу верховенства права, передбаченого статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України, є неможливою без забезпеченої можливості доступу особи до незалежного, неупередженого суду, провадження в якому відповідає вимогам справедливого судового розгляду.
Під час розгляду заяви про самовідвід суд бере до уваги, що у головуючого судді Панченко Н.Д. у Службі безпеки України, яка є учасником цієї справи, працює особа, з якою суддя Панченко Н.Д. спільно проживає, але не перебуває у шлюбі.
Таким чином, будь-яке рішення у цій справі, прийняте судом, до складу якого входить суддя Панченко Н.Д., може викликати сумнів в його безсторонності, необ'єктивності або неупередженості.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про наявність обставин, за яких суддя Панченко Н.Д. не може брати участі в розгляді цієї адміністративної справи, а тому, її заява про самовідвід підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог частини 1 статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення відводу (самовідводу) судді, який розглядає справу одноособово, адміністративна справа розглядається в тому самому адміністративному суді іншим суддею, який визначається в порядку, встановленому частиною 1 статті 31 цього Кодексу.
Керуючись статтями 36, 39, 40, 41, 243, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Заяву судді Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д. про самовідвід, - задовольнити.
Матеріали адміністративної справи № 320/1015/20 за позовом громадянина США ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) до Служби безпеки України та Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» відділу прикордонної служби «Бориспіль-1» Державної прикордонної служби України про визнання протиправним доручення та визнання протиправним і скасування рішення - передати до відділу документального забезпечення і контролю (канцелярії) Київського окружного адміністративного суду для визначення складу суду у відповідності до вимог частини 1 статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Панченко Н.Д.