07 лютого 2020 року справа № 320/5049/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Пухівської сільської ради Броварського району Київської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Пухівської сільської ради Броварського району Київської області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Пухівської сільської ради Броварського району Київської області щодо ненадання інформації відповідно до запиту на отримання публічної інформації від 26.08.2019, реєстраційний номер Пухівської сільської ради від 27.08.2019 №112;
- зобов'язати Пухівську сільську раду Броварського району Київської області надати ОСОБА_1 запитувану публічну інформацію відповідно до запиту від 26.08.2019, реєстраційний номер Пухівської сільської ради Броварського району Київської області від 27.08.2019 №112;
- стягнути з Пухівської сільської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 5000,00 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.10.2019 відкрито спрощене провадження у справі №320/5049/19 без проведення судового засідання.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що за період з 2015 по 2019 рік Пухівська сільська рада Броварського району Київської області приймала дуже багато незаконних рішень, які в послідуючому скасовувалися судами. При цьому, відповідач сплачував з бюджету кошти на сплату судові збори та органу виконавчій службі України за примусове виконання рішень суду.
Позивач пояснює, що з метою встановлення збитків, нанесених Пухівській сільській раді Броварського району Київської області при винесенні нею незаконних рішень, він звернувся до останньої з інформаційним запитом від 27.08.2019 №112, в якому просив надати: 1) інформацію про те, скільки Пухівська сільська рада Броварського району Київської області витратила коштів на сплату судового збору та органам виконавчої служби України за примусове виконання рішень суду за період з 01.01.2015 по 23.08.2019; 2) належним чином завірені копії платіжних документів про сплату судового збору та органам виконавчої служби України за примусове виконання рішень суду за період з 01.01.2015 по 23.08.2019.
У відповідь ОСОБА_1 отримав від відповідача лист від 30.09.2019 №566/02-13 про відмову у наданні запитуваної інформації.
Позивач зазначає, що відповідач, як розпорядник публічної інформації, відмовляючи йому у наданні такої, порушив вимоги Закону України «Про доступ до публічної інформації». На думку позивача, вказані дії Пухівської сільської ради Броварського району є протиправними та суперечать нормам чинного законодавства.
Відповідач позов не визнав та подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідь позивачу на його запит було надано Пухівською сільською радою Броварського району Київської області за вих. №566/02-13 від 30.08.2019.
Відповідач пояснив, що Пухівською сільською радою Броварського району Київської області в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» може бути надана лише інформація, що була отримана або створена внаслідок та в процесі здійснення нею владних управлінських функцій.
Водночас вказаний закон не поширюється на відносини щодо інформації, яка була отримана або створена суб'єктом владних повноважень при здійсненні ним своїх владних процесуальних функцій, зокрема щодо захисту інтересів територіальної громади села Пухівка в судових інстанціях.
Також відповідач наголошує на тому, що Пухівська сільська рада Броварського району Київської області не є розпорядником документів про сплату судового збору та коштів органам виконавчої влади. Для зарахування коштів судового збору до спеціального фонду державного бюджету Державною казначейською службою України відкриваються спеціальні рахунки в розрізі усіх її територіальних підрозділів.
Отож розпорядником запитуваної позивачем інформації є Державна казначейська служба.
Позивач надав відповідь на відзив, в якій зазначено, що запитувана інформація є публічною, відображена на матеріальному носії, створена розпорядником інформації - Пухівською сільською радою Броварського району Київської області в процесі виконання нею своїх обов'язків та знаходиться у володінні розпорядника.
Позивач наголошує, що відповідач є юридичною особою, яка всі розрахунки проводить через Головне управління Державної казначейської служби України на підставі наданих нею платіжних доручень.
Отже, у відповідача повинен бути екземпляр платіжного доручення про сплату судового збору за подачу до суду позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг.
Окрім цього, списання штрафів та стягнення з відповідача - юридичної особи судового збору оформлюється меморіальним ордером.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
встановив:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 , виданого Броварським МВ ГУ МВС України в Київській області 14.05.1996 (а.с. 8).
Позивач звернувся до Пухівської сільської ради Броварського району Київської області із запитом від 26.08.2019, у якому просив надати наступну інформацію:
1) інформацію про те, скільки Пухівська сільська рада Броварського району Київської області витратила коштів на сплату судового збору та органам виконавчої служби України за виконання рішень суду за період з 01.01.2015 по 23.08.2019;
2) належним чином завірені копії платіжних документів про сплату судового збору та органам виконавчої служби України за виконання рішень суду за період з 01.01.2015 по 23.08.2019.
Зазначений запит на інформацію отриманий відповідачем 27.08.2019 №112, що підтверджується відбитком штампу на запиті (а.с. 5).
З матеріалів справи вбачається, що за результатами розгляду вказаного запиту на поштову адресу позивача надійшла письмова відповідь від 30.08.2019 №566/02-13.
У своїй відповіді відповідач зазначає, що запитувана позивачем інформація, як готовий продукт інформації, який отриманий або створений виключно в процесі виконання суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством і заздалегідь відображений або закументований будь-якими засобами та на будь-яких носіях, а також знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації в Пухівській сільській раді Броварського району Київської області не міститься.
На підставі статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту у випадку, якщо не володіє інформацією і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблена запит (а.с. 6).
Позивач, вважаючи, зазначену бездіяльність протиправною, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.
Частиною другою та третьою статті 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, врегульовано Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI (далі - Закон №2939-VI).
Відповідно до статті 1 Закону №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 3 Закону №2939-VI визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов'язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначення розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє, максимальне спрощення процедури подання запиту та отримання інформації.
Відповідно до статті 5 Закону №2939-VI одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.
Згідно з статтею 12 Закону №2939-VI суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:
1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;
2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;
3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;
4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Частиною другою статті 13 Закону №2939-VI визначено, що до розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб'єкти господарювання, які володіють:1) інформацією про стан довкілля; 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; 3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян; 4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).
На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами (частина третя статті 13 Закону №2939-VI).
Згідно з частиною першою статті 14 Закону №2939-VI розпорядники інформації зобов'язані, зокрема, надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Частиною першою статті 19 Закону №2939-VI передбачено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Відповідно до частини другої статті 19 Закону №2939-VI запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача (частина третя статті 19 Закону №2939-VI).
Статтею 20 Закону №2939-VI визначено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту.
Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим.
У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Відповідно до частини першої статті 22 Закону №2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Отже, визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях і знаходилась у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль, то така інформація відповідає критеріям «відображеності та задокументованості» і є публічною. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов'язаний нею володіти.
Як вбачається з матеріалів справи, запит позивача стосувався інформації про використання коштів, а саме: скільки Пухівська сільська рада Броварського району Київської області витратила коштів на сплату судового збору та органам виконавчої служби України за виконання рішень суду за період з 01.01.2015 по 23.08.2019; а також надання копій цих документів.
Відповідно до статті 10 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Пунктом 3 частини другої статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників. Якщо згідно із законом місцевою радою не створено виконавчий орган, функції головного розпорядника коштів відповідного місцевого бюджету виконує голова такої місцевої ради.
Головні розпорядники бюджетних коштів - це бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень (пункт 18 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України).
Розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань, довгострокових зобов'язань за енергосервісом та здійснення витрат бюджету (пункт 47 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України).
Відповідно до частини п'ятої статті 6 Закону №2939-VI не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно.
З огляду на вищезазначене, відповідач згідно з частиною першою статті 13 Закону №2939-VI відноситься до розпорядників публічної інформації, оскільки Пухівська сільська рада Броварського району Київської області є головним розпорядником коштів місцевого бюджету і запит позивача стосувався інформації щодо використання саме таких коштів, а тому відмова у її наданні є незаконною.
При цьому, в такому випадку, не може бути обмежено доступ і до копій відповідних документів.
Отже, суд дійшов висновку, що ненадання Пухівською сільською радою Броварського району Київської області інформації на запит позивача від 26.08.2019 (вх. від 27.08.2019 №112) є протиправною бездіяльністю, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Заявлена позивачем позовна вимога про зобов'язання відповідача надати публічну інформацію на вказаний запит є належним способом захисту його порушеного права, та також підлягає задоволенню судом, оскільки для надання запитуваної інформації останнім виконано всі умови, визначені законодавством, і надання інформації не передбачає права розпорядника інформації діяти на власний розсуд.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн., суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону №2939-VI особи, на думку яких їхні права та законні інтереси порушені розпорядниками інформації, мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку, визначеному законом.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК Україна) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 ЦК Україна моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
За приписами пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Як вбачається зі змісту позовної заяви та матеріалів справи, моральну шкоду позивач вимагає у зв'язку з порушенням його прав на доступ до публічної інформації. Незаконні дії відповідача призвели до необхідності вжиття додаткових заходів для отримання потрібної йому інформації, витрачання особистого часу.
Водночас стверджуючи про те, що внаслідок ненадання відповіді на інформаційний запит позивачу було завдано моральну шкоду, останнім не доведено факту наявності будь-яких обставин, що свідчили б про перенесені душевні та/або фізичні страждання та їх природу; приниження честі та гідності позивача або його ділової репутації.
Також позивач не надав жодних доказів в обґрунтування розміру заявленої до відшкодування моральної шкоди.
За наведених обставин, суд приходить до висновку, що вимога позивача про відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн., задоволенню не підлягає.
Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи наведене суд зазначає, що у правовідносинах, які склались між сторонами спору, у яких позивач є запитувачем публічної інформації, а відповідач - розпорядником публічної інформації, Пухівська сільська рада Броварського району Київської області порушила встановлені Законом України «Про доступ до публічної інформації» приписи, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною третьою статті 139 КАС України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Беручи до уваги, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положень пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», судовий збір з відповідача не стягується.
Окрім того, позивач у прохальній частині позову просив суд зобов'язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов'язком суду, та має застосовуватися у виключних випадках.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про можливість ухилення відповідачем від виконання даного судового рішення після набрання ним законної сили, а тому підстави для встановлення судового контролю, - відсутні.
За таких обставин, суд відмовляє позивачу у задоволенні клопотання про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 КАС України, суд
вирішив:
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Пухівської сільської ради Броварського району Київської області щодо ненадання інформації на запит ОСОБА_1 від 26.08.2019 (вх. від 27.08.2019 №112).
3. Зобов'язати Пухівську сільську раду Броварьского району Київської області надати ОСОБА_1 запитувану публічну інформацію на запит від 26.08.2019 (вх. від 27.08.2019 №112).
4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складено 07.02.2020.
Суддя Кушнова А.О.