ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"11" лютого 2020 р. справа № 300/2498/19
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Снятинської районної державної адміністрації про визнання дій неправомірними та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до управління соціального захисту населення Снятинської районної державної адміністрації про визнання неправомірними дій щодо відмови у перерахунку та виплаті недоотриманих сум щорічної допомоги на оздоровлення згідно статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за 2017-2018 роки та зобов'язання виплатити недоотримані суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2017-2018 роки в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України" на момент виплати згідно рішення суду.
Згідно ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.12.2019 року дану позовну заяву залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків (а.с.14-15).
13.01.2020 року представником позивача зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліки усунуті (а.с.18).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.01.2020 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.22-23).
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, інвалід ІІІ групи відповідно до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має право на виплату щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, яка у 2017-2018 роках виплачена у меншому, ніж встановлено Законом розмірі.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 27.01.2020 року. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи (а.с.27-28). Просив суд в задоволенні позову відмовити, вказавши, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, оскільки виплата щорічної допомоги на оздоровлення за 2017-2018 роки здійснювалась позивачу у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року за № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Окрім цього, представник відповідача вказав на пропущення ОСОБА_1 шестимісячного строку звернення до суду з цим позовом, оскільки про порушення своїх прав позивач мала дізнатися, коли отримувала щорічну разову грошову допомогу, а саме: за 2017 рік - в травні 2017 року, за 2018 рік - в квітні 2018 року.
04.02.2020 року представником позивача подано відповідь на відзив, згідно якої представником викладено свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх відхилення (а.с.34).
Відповідач правом на подання заперечення, у п'ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив, не скористався.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.
Згідно довідки МСЕК серії ІФ № 226090 від 14.03.2007 року позивачу встановлено третю групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з наслідками Чорнобильської катастрофи, без переогляду (а.с.7).
ОСОБА_1 є потерпілою від Чорнобильської катастрофи (категорія 1), особою з інвалідністю і має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 23.09.2019 року Івано-Франківською обласною державною адміністрацією безстроково (а.с.6).
Позивач перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення Снятинської районної державної адміністрації та отримує, зокрема, щорічну допомогу на оздоровлення у відповідності до набутого статусу особи, яка постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується матеріалами справи.
ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою, в якій просила здійснити виплату недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат за період 2017-2018 роки згідно статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
На вказану заяву, управління соціального захисту населення Снятинської районної державної адміністрації, листом від 19.11.2019 року за № 1121/02-19/27, повідомило позивача про те, що у період 2017-2018 роки виплата щорічної допомоги на оздоровлення, передбачена статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", здійснювалась у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року за № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а саме - щорічно по 90,00 грн. як інваліду ІІІ групи (а.с.8).
Дані обставини щодо розміру нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення в сумі 90,00 грн. за 2017 рік та за 2018 рік відповідно підтверджується також реєстрами виплат за № 399-1217 (а.с.29), за № 283-788 (а.с.30).
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат за 2017-2018 роки згідно статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", позивач звернулась до суду з даним позовом з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 року за №796-XII (далі - Закон № 796-ХІІ).
Правові підстави та порядок компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, сім'ям у зв'язку із втратою годувальника та щорічна допомога на оздоровлення таким особам визначено у статті 48 Закон № 796-ХІІ.
Відповідно до статті 48 Закону № 796-ХІІ в редакції, що існувала після визнання рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 неконституційними змін, внесених підпунктом 11 пункту 28 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 року за № 107-VI, щорічна допомога на оздоровлення інвалідам ІІІ групи, дітям-інвалідам складала чотири мінімальні заробітні плати.
Разом з тим, в подальшому законодавство, яке регулює зазначені правовідносини, змінилось.
Так, відповідно до Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 року № 76-VIII (далі - Закон № 76-VIII) внесені зміни, зокрема, до статті 48 Закону № 796-ХІІ та викладено її у наступній редакції: "Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, дітям-інвалідам, сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, батькам померлого, щорічна допомога на оздоровлення виплачується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України".
Згідно Прикінцевих положень Закону № 76-VIII, цей Закон набирає чинності з 01.01.2015 року, крім пункту 42 розділу I цього Закону (щодо Закону України від 14.10.2014 року "Про прокуратуру"), який набирає чинності з 25.04.2015 року.
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо усунення дискримінаційного ставлення до громадян, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях та військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї" від 21.04.2016 року № 1339-VIII, який набрав чинності з 22.05.2016 року, статтю 48 Закону № 796-ХІІ викладено в новій редакції: "Одноразова компенсація виплачується учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків інших ядерних аварій, особам, які брали участь у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, які стали інвалідами внаслідок відповідних ядерних аварій та випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, дружинам (чоловікам), якщо та (той) не одружилися вдруге, померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, участю у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, сім'ям, які втратили годувальника, та батькам померлого із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, дітям-інвалідам, інвалідність яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою.
Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям-інвалідам, інвалідність яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою.
Компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України".
Таким чином, починаючи з 01 січня 2015 року стаття 48 Закону № 796-ХІІ не містила положень щодо виплати щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення особам у відповідних розмірах кратних до мінімальної заробітної плати.
Крім того, рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частини першої, другої та третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України від 25 січня 2012 року № 3рп/2012 встановлено, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України. Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Відповідно до пункту 10 Порядку виплати одноразової компенсації за шкоду, заподіяну внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та щорічної допомоги на оздоровлення деяким категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 року за № 760 щорічна допомога виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь в ліквідації наслідків інших ядерних аварій, ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь в ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям-інвалідам, інвалідність яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, в розмірах, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року за № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
В свою чергу, згідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року за № 562 розмір щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема інвалідам ІІІ групи та дітям-інвалідам складає 90 гривень.
Судом встановлено, що нарахування та виплата щорічної допомоги на оздоровлення здійснена ОСОБА_1 як інваліду ІІІ групи у розмірі 90,00 грн., передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року за № 562, що підтверджується матеріалами справи. Виплата вищезазначених сум щорічної допомоги на оздоровлення за період 2017-2018 роки позивачем не заперечується.
Враховуючи, що починаючи з 01 січня 2015 року стаття 48 Закону № 796-ХІІ не містить положень щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення, зокрема інвалідам III групи у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, суд дійшов висновку, що виплату ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення здійснено відповідачем на підставі чинного на час здійснення нарахування та виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2017, 2018 роки законодавства, а саме постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року за № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Висновки щодо застосування зазначених норм матеріального права викладені в постановах Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 202/4104/17, від 18.01.2019 року у справі № 554/7879/16-а, від 11.09.2019 року у справі № 674/181/17, від 13.11.2019 року у справі № 193/876/16-а.
Таким чином, суд зазначає про відсутність порушеного права позивача, оскільки у відповідача не було правових підстав для нарахування щорічної допомоги на оздоровлення у розмірах інших, ніж встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року за №562, відповідно до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції чинній на момент спірних правовідносин.
Доводи позивача про наявність права на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат є безпідставними з огляду на посилання позивача на норми законодавства, які втратили чинність на час виникнення спірних правовідносин.
Щодо твердження позивача про те, що встановлені Кабінетом Міністрів України розміри щорічної допомоги на оздоровлення звужують та зменшують обсяг її прав, гарантованих статтею 22 Конституції України, суд зазначає наступне.
Законом України від 28 грудня 2014 року за № 79-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", який набув чинності 01.01.2015 року, розділ VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, статтю 48 Закону № 796-ХІІ викладено у новій редакції, за нормами якої повноваження щодо визначення порядку виплати і розміру щорічної допомоги на оздоровлення були делеговані Кабінету Міністрів України та які неконституційними не визнавались.
У рішенні за № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року Конституційний Суд України зазначив, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано й у практиці Європейського суду з прав людини. У рішенні від 07.07.1989 року у справі "Сорінг проти Сполученого Королівства" Суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року "спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов'язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини".
У рішенні від 17.10.1986 року в справі "Ріс проти Сполученого Королівства" Суд зазначив, що, з'ясовуючи, чи існує позитивне зобов'язання стосовно людини, "належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини".
У рішенні від 09.10.1979 року в справі "Ейрі проти Ірландії" Суд констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового.
Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (рішення Суду від 12.10.2004 у справі "Кйартан Асмудсон проти Ісландії").
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Пічкур проти України" від 07.11.2013 року висловив правову позицію, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу № 1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акту, яким встановлено таке право власності. Суд зауважив, що перша і найважливіша вимога статті 1 Протоколу № 1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. При цьому Суд зазначив, що зменшення розміру пенсії очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою.
Згідно правової позиції Європейського суду з прав людини, яка викладена в рішенні "Великода проти України" від 03.06.2014 року законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Отже, нарахування та виплата позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року за № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", не суперечить положенням Конституції України.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на наведене, суд прийшов до висновку, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Доводи відповідача, в частині пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду, суд вважає помилковими, оскільки предметом судового розгляду в даній адміністративній справі є, в тому числі, відмова відповідача у здійсненні перерахунку і виплаті одноразової грошової допомоги на оздоровлення, оформлена листом від 19.11.2019 року № 1121/02-19/27 та стягнення відповідних сум. Слід зазначити, що строк звернення до суду і строк, впродовж якого, особа має право на перерахунок і виплату соціальної допомоги не є тотожними. Таким чином, на думку суду, позивачем не пропущено строку звернення до суду у зв'язку з тим, що останній дізнався про порушення свого права після 19.11.2019 року.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, а відтак в задоволенні даного позову слід відмовити.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до управління соціального захисту населення Снятинської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 03193365, вул. Шевченка, 4, м. Снятин, Івано-Франківська область, 78300) про визнання дій неправомірними та зобов'язання до вчинення дій - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Матуляк Я.П.