Справа № 357/542/20
2/357/1214/20
05.02.2020 cуддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Кошель Б. І. розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-
Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу, який мотивує тим, що між нею та відповідачем 20.11.2011 року було зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб. Від шлюбу мають двох малолітніх синів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначає, що з липня 2019 року не проживають разом як сім'я, оскільки міють різні погляди на життя та несумісні характери. Тривалий час шлюбні стосунки не підтримують, спільне господарство не ведуть, проживають за різними адресами. Тому подальше збереження шлюбу не можливе та суперечить їхнім інтересам.
Дослідивши позовну заяву та додані до неї документи, суд вважає, що заява не відповідає вимогам ст.ст. 175, 177 ЦПК України з наступних підстав.
За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати вимогам, викладеним у ст. 175 ЦПК України, а також вимогам ст. 177 цього Кодексу.
Також, суд звертає увагу позивача, що звернення до суду не є беззаперечним і повинно відбуватись за правилами визначеними процесуальним законом.
Зокрема, згідно ст.177 ЦПК України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Так, порядок розірвання шлюбу, укладеного між громадянином України та іноземцем, має ряд особливостей. Основним у цьому питанні є визначення закону, відповідно до якого буде проводитися розірвання шлюбу.
Статтею 63 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що припинення шлюбу та правові наслідки його припинення визначаються правом, яке діє в даний час щодо правових наслідків шлюбу. Відповідно до ч. 1 ст. 60 вказаного Закону правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а при його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання (за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання в цій державі). При відсутності спільного місця проживання - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.
Таким чином, якщо подружжя є громадянами різних держав, спільно проживали на території України, і на час розірвання шлюбу хоча б один з них продовжує проживати на її території, то розірвання шлюбу провадиться за законодавством України. Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої він є (стаття 16 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Відповідно до ст.110 СК України розірвання шлюбу можливе за заявою одного з подружжя.
Згідно з ч.2 і 3 ст.60 Закону України "Про міжнародне приватне право" подружжя, будучи громадянами різних держав, можуть обрати право, яке буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу. Таке можливо, тільки якщо вони не мають спільного місця проживання або якщо особистий закон кожного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання.
Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11 ВСУ зазначає, що в разі розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем, один з яких проживає на Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами, встановленими статтею 110 Цивільного процесуального кодексу України.
За ч.2 ст.28 ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017 року), позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.
Статтею 80 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що у разі якщо при розгляді справи з іноземним елементом у суду виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд може направити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави в порядку, встановленому процесуальним законом України або міжнародним договором України.
Згідно п.2.3 розділу ІІ Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та ДСА України від 27 червня 2008 року № 1092/5/54, доручення та документи, що до нього додаються, складаються мовою, передбаченою відповідним міжнародним договором України. Якщо доручення чи документи, що до нього додаються, складено українською мовою, слід додавати завірений переклад на мову запитуваної держави або на іншу мову, передбачену міжнародним договором України. Документи, що підлягають врученню згідно з дорученням суду України, складаються мовою запитуваної держави чи іншою мовою, передбаченою міжнародним договором України, або супроводжуються завіреним перекладом на таку мову. У відповідних випадках документи, що підлягають врученню, можуть бути складені або перекладені на ту мову, яку, як є підстави вважати, розуміє особа, якій необхідно вручити документи.
Зазначена позовна заява підлягає залишенню без руху, оскільки подана з порушенням ст.ст. 175, 177 ЦПК України, а саме:
- відсутні докази спільного проживання сторін на території України, наявності (або відсутності) угоди, згідно якої сторони передбачили підсудність такої справи (про розірвання шлюбу) судам України або іноземним судам;
- не надано доказів, станом на день звернення до суду, щодо зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання або зареєстрованого у встановленому законом порядку місця перебування відповідача; домовленості подружжя про розгляд справи за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них;
- відсутній завірений переклад позову з додатками на мову запитуваної сторони.
Крім того, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Дані обставини перешкоджають вирішенню питання про відкриття провадження у справі.
З поданої позовної заяви та доданих до неї документів встановлено, що відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином ОСОБА_5 , та останнє відоме позивачу місце його проживання АДРЕСА_1 , тобто адреса реєстрації позивачки.
Згідно аб.8, 11, ст.3 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» довідка про реєстрацію місця проживання - документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи; реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
На підтвердження наданої позивачем інформації, судом було направлено запит до відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м. Києві та Київської області про місце реєстрації відповідача. Вирішення справи з порушенням правил підсудності може мати наслідком скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд (ст. 378 ЦПК України).
З відповіді відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м. Києві та Київської області від 03.02.2020 вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , по м. Києву та Київській області зареєстрованим не значиться.
Від правильності вирішення даного питання залежить правильність визначення підсудності справи, оскільки згідно з ч.9 ст.28 ЦПК України позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).
Отже, позивачу необхідно надати суду інформацію про місцезнаходження майна відповідача чи постійного його заняття (роботи) та письмові докази підтвердження зазначеного.
Крім того, позивачем не надано суду оригінал свідоцтва про шлюб, яке подається суду відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя».
А тому позивачу необхідно усунути зазначені в ухвалі недоліки у строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
Відповідно до ст.185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом пяти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
А згідно ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначенні статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
На підставі викладеного, керуючись ст. 185 ЦПК України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - залишити без руху.
Повідомити позивача про необхідність виправити зазначені недоліки в строк який не може перевищувати десяти днів з дня отримання копії ухвали, інакше заява буде вважатися неподаною та повернута позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
СуддяБ. І. Кошель