Справа №766/75/19
н/п 2/766/218/20
про закриття провадження у справі
11 лютого 2020 року м. Херсон
Херсонський міський суд Херсонської області у складі: головуючого - судді Ус О.В., секретар судового засідання Неменко Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань міського суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Головного управління державної казначейської служби у Херсонській області, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про стягнення шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним, -
У провадженні суду знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Головного управління державної казначейської служби у Херсонській області, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про стягнення шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.
Від представників відповідача та третьої особи надійшли заяви про закриття провадження у справі та про розгляд справи у їх відсутність.
Позивач в судове засідання не прибув - про час, дату та місце повідомлений належним чином 24.01.2020 року, про що свідчить поштове повідомлення 7300306254137.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає необхідним закрити провадження у справі, оскільки спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, виходячи з такого.
З матеріалів справи вбачається, що предметом спору є стягнення коштів у розмірі 18794,73 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, завданої актом, що визнаний неконституційним.
Підставою звернення ОСОБА_1 з позовом слугувало те, що він перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України Херсонській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до ст. ст. 12, 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» (арк. справи 30-31 пояснення пенсійного органу). Проте, внаслідок прийняття Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 р. внесено доповнення до Податкового кодексу, якими звужено зміст та обсяг його прав на пенсійні виплати, з його пенсії відраховувалися ПДФО, військовий збір. Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту164.2 статті164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, а тому вважає, що має право на відшкодування шкоди.
Статтею 152 Конституції України встановлено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України. Закони та інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Відповідно до статті 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Згідно вимог частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрійі статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної, чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства: цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
Зі змісту частини першої статті 19 КАС України вбачається, що фактично юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, виниклих із здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Згідно пункту сьомого частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу. Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Одним із критеріїв розмежування справ цивільної й адміністративної юрисдикції є суб'єктний критерій.
Відповідно до пункту другого частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. У пункті сімнадцятому частини першої статті 4 КАС України визначено, що публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Законодавець урегулював питання, пов'язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами.
У справі, що розглядається, таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», яким визначається матеріальне та соціальне забезпечення працівників органів внутрішніх справ. Цим Законом передбачене право працівника ОВС на пенсійне забезпечення розмірах, передбачених цим Законом.
Із матеріалів цієї цивільної справи вбачається, що на підставі підпункту 164.2. 9 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України Головним управлінням Пенсійного фонду України Херсоснькій області здійснювалося оподаткування пенсійних виплат позивача. Однак, рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 (справа № 1-6-2018) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України визнане неконституційним.
Предметом судового розгляду у даній справі є вимога ОСОБА_1 щодо стягнення майнової шкоди у вигляді утриманого податку з доходу фізичних осіб, військового збору, завданої позивачу внаслідок прийняття неконституційного закону щодо оподаткування пенсії за вислугу років. Отже у даному випадку має місце спір між сторонами у справі, що стосується виплати пенсійного забезпечення за вислугою років, право на яке у позивача виникло у зв'язку з виконанням ним професійних обов'язків в органах внутрішніх справ та припиненням виконання цих обов'язків. Спір виник після звільнення публічного службовця з посади, однак пов'язаний з вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі, тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби.
Такого висновку суд дійшов з урахуванням позиції у подібних правовідносинах Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 14 листопада 2018 року у справі №757/70264/17-ц (провадження № 14-360цс18), та у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17 (провадження № 14-162цс19), постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 686/6775/18. Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що провадження у справі підлягає закриттю.
Судовий збір позивачем не сплачувався.
За приписами ч.1 ст. 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
Суд повідомляє, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.
Запобіжні заходи не застосовувалися.
Ухвала в повному обсязі складена в нарадчій кімнаті 11 лютого 2020 року.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 255, 256, 258-261, 263, 353, 354 ЦПК України, суд
Провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Головного управління державної казначейської служби у Херсонській області, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про стягнення шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним - закрити.
Повідомити позивачеві ОСОБА_1 що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
Ухвала може бути оскаржена до Херсонського апеляційного суду протягом 15 днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
У відповідності до п.п.15.5 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяО. В. Ус