г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області
Справа № 210/6554/19
Номер провадження 2/213/701/20
06 лютого 2020 року Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Нестеренка О.М.
секретар судового засідання - Шрам В.А.,
за участю представника позивача - адвоката Гузєва І.Г.,
представника відповідача - Лутоніної Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення управління фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров'я,
Представник позивача - адвокат Гузєв І.Г. звернувся до суду з вищезазначеним позовом, та просить стягнути з відповідача - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення управління фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 292 110 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження її здоров'я, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.
В обгрунтування позовних вимог зазначив, що позивач протягом 10 років та 4 місяців працювала помічником машиніста конвеєра, машиністом конвеєра рудозбагачувальної фабрики № 2 ПАТ «ІнГЗК», виконувала роботи, пов'язані з нахилами тулуба, а також підійманням і перенесенням вантажів, з показниками, що перевищувалі нормативані, про що було складено Акт форми П-4 «Розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання».
У зв'язку зі шкідливими і тяжкими умовами праці, позивачем отримано хронічне професійне захворювання: радикулопатія попереко-крижова і шійна, стан після лазерної випаризації диску Л-4-Л-5 (26.12.2002), з вираженим порушенням біомеханіки хребта і стійким больовим синдромом, яке було встановлено 27.01.2004 ДУ «Український НДІ промислової медицини».
21.04.2004 позивач пройшла огляд лікарсько-трудовою експертною комісією (ЛТЕК), якою їй було визначено ступень втрати професійної працездатності - 70 % по радикулопатії і встановлено другу групу інвалідності.
При повторних оглядах МСЕК у 2005, 2007 роках 70 % втрати професійної працездатності і друга група інвалідності підтверджувалась, а 01.09.2009 позивачу було визначено ступень втрати професійної працездатності - 40 % по радикулопатії та встановлено третю групу інвалідності - безстроково.
Зазначив, що у зв'язку з отриманим професійним захворюванням змінилися життєві зв'язки позивача, яка позбавлена можливості реалізовувати свої звички та бажання, вона постійно відчуває больові відчуття, зокрема обмеження руху хребта, біль, яка віддає в ноги, больові простріли в попереко-крижовому та грудному відділі хребта, біль між лопатками, з відчуттями в руках, мерзлякуватість рук, періодичний головний біль, порушення сну, підвищений артеріальний тиск тощо.
Тривалий процес лікування позбавляє позивача вести повноцінний спосіб життя, позивач постійно відчуває фізичні страждання, фізичну біль, обгрунтовану важкістю самопочуття га особливостями лікування, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на його душевному та фізичному стані, позивач не має можливості приділяти належної уваги своїй родині. На даний час самопочуття позивача не поліпшується, усвідомлюючи, що зміни у житті є незворотними, позивач ще більше що відчуває моральні страждання, стрес, депресію.
Вважає, що внаслідок професійного захворювання позивачу спричинена моральна шкода, яку має відшкодувати Відповідач, оскільки до даних правовідносин слід застосовувати Закон України № 1105-XIV в редакції, під час дії якої позивачу була заподіяна моральна шкода у зв'язку із настанням страхового випадку, та яка передбачала, що обов'язок відшкодувати таку шкоду покладається на Фонд.
Розмір моральної шкоди розраховано, виходячи із 70 розмірів мінімальної заробітної плати, яка встановлена Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» у сумі 4173 грн. (4173,00 грн. х 70 = 292 110,00 грн.).
Ухвалою від 08.01.2020 відкрито провадження у справі, справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
В установлені судом строки, Відповідач подав відзив на позов, в якому зазначає, що позовні вимоги не визнає, обґрунтовуючи тим, що встановлення розміру відшкодування моральної шкоди можливе лише після встановлення факту заподіяння такої шкоди. Зазначив, що у 2007 році було внесено зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», та виключено всі норми, якими передбачалася виплата моральної шкоди». А з 01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», частиною 7 статті 36 якого визначено складові страхових виплат. За змістом частини восьмої цієї статті, відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків або професійних захворювань і членам їх сімей не є страховою виплатою, та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України. Отже, відповідач, посилаючись на те, що відшкодування моральної шкоди потерпілому на виробництві незалежно від часу настання страхового випадку, не є страховою виплатою, і законодавством України припинено обов'язок Фонду відшкодовувати моральну шкоду потерпілим незалежно від часу настання страхового випадку, Управління Фонду не є належним відповідачем у справі, і підстави покладення на Відповідача обов'язку здійснювати таку виплату відсутні. Крім того, відповідач вважає, що позивачем не доведено факт заподіяння йому моральної шкоди, оскільки надані ним докази свідчать лише про отримання шкоди здоров'ю, і, що крім слів позивача в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що в його житті відбулися які-небудь зміни, які свідчать про заподіяння позивачу моральної шкоди, а тому, з посиланням на те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В судовому засіданні представники сторін підтримали свою позицію, викладену в позовній заяві та відзиві, відповідно.
Вислухавши думку учасників справи, дослідивши і оцінивши у сукупності письмові матеріали, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Так встановлено, що позивач ОСОБА_1 в період з 15.06.1992 по 11.05.1997, та з 20.10.1997 по 19.03.2003, працювала помічником машиніста конвеєра, машиністом конвеєра рудозбагачувальної фабрики № 2 ПАТ «ІнГЗК», що підтверджується записом в її трудовій книжці /а.с.35-38/.
Відповідно до п.15 Акту розслідування професійного захворювання від 13.02.2004, професійне захворювання виникло внаслідок тривалої роботи в РЗФ № 2 ВАТ «Інгулецький ГЗК», пов'язаної з нахилами тулуба (робоча поза до 30 градусів - 27,3 % зміни, більше 30 градусів - 15,3 % зміни, підійманням і перенесенням вантажів до 16 кг, клас важкості умов праці - 3,2, труд важкий II ступеня /а.с.11-14/.
Згідно з виписками з Актів огляду ЛТЕК від 21.04.2004 (первинно), МСЕК від 11.04.2005 (повторно), МСЕК від 03.03.2007 (повторно), позивачу було визначено ступень втрати професійної працездатності - 70 % по радикулопатії та другу групу інвалідності, а при черговому огляді МСЕК 01.09.2009 - встановлено безстроково ступень втрати професійної працездатності - 40 % і третю групу інвалідності /а.с.9-12/.
З виписок з історії хвороби стаціонарного хворого, наданих суду епікризів, встановлено, що позивач має захворювання, яке за визначенням є професійним, неодноразово протягом 2004-2019 років перебувала на стаціонарному лікуванні клініці ДУ «Український НДІ промислової медицини», в КЗ «Криворізька міська лікарня №17», в ЦПМСД № 7 м. Кривого Рогу. Відповідно до медичних документів лікарями встановлено рекомендації: спостереження у лікарів ортопеда-травматолога, невропатолога, гастроентеролога, прийом медикаментів, уникнення переохолоджень, оздоровлення в профілакторіях, санаторне-курортне лікування /а.с.15-34/.
Вивчивши докази, суд вважає доведеним, що позивач працював в тяжких умовах праці, де показники нахилів тулубу, підіймання та перенесення вантажів, перевищували допустимі, що свідчить про часткову втрату працездатності позивачем з вини підприємства, на якому він працював тривалий час, у зв'язку з чим йому спричинено моральну шкоду.
Вирішуючи питання щодо відповідальності відповідача за виплату заподіяної позивачу моральної шкоди, суд керується наступним.
Підпунктом «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 1105-XIV, в редакції, чинній станом на час настання страхового випадку та встановлення позивачеві втрати професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням та отриманням групи інвалідності, передбачено, що у разі настання вказаного випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.
Згідно з положеннями ч.2 ст.13 цього Закону, страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Професійне захворювання встановлено позивачу у цій справі 13 лютого 2004 року.
Отже, право позивача на відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я в зв'язку з професійним захворюванням, Закон № 1105-XIV пов'язував з настанням страхового випадку.
Законом України від 23.02 2007 № 717-V, який набрав чинності 20 березня 2007 року, були внесено зміни до Закону № 1105-XIV, якими був виключений підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21 зазначеного Закону, а також інші приписи, які кваліфікували відшкодування моральної шкоди, як страхові виплати.
Водночас, суд враховує, що Конституційний Суд України в своєму рішенні № 20-рп/2008 від 08.10.2008 визнав, що положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону № 717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV. Проте зазначив, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Доводи представника відповідача про те, що Конституційним Судом України не визнавалися неконституційними положення Закону, яким фактично припинено обов'язок Фонду соцстрахування відшкодовувати моральну (немайнову) шкоду застрахованим особам и членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку, судом не приймаються до уваги, оскільки Закон № 717-V, що встановлює цивільно-правову відповідальність роботодавця за нещасні випадки, які трапилися до набрання ним чинності, не має зворотної дії в часі.
Так, відповідно до ч.2 та ч.3 ст.5 ЦК України, акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
З огляду на вказане, Закон № 717-V не міг встановити обов'язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки до цивільно-правової відповідальності новий закон застосовується лише тоді, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.
За таких обставин суд вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 1105-XIV в редакції, яка діяла на час заподіяння позивачеві моральної шкоди у зв'язку з настанням страхового випадку, і яка передбачала, що обов'язок відшкодувати таку шкоду покладається на Фонд. А відтак, суд вважає, що твердження відповідача про те, що Фонд не є належним відповідачем у справі, є необґрунтованими.
При цьому суд керується аналогічними висновками, викладеними в Постанові Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі № 61-10990св18, оскільки вважає, що єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя. Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
Згідно з п.9 ч.2 ст.16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
За приписами ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Доводи відповідача про те, що позивач не довів моральні страждання наданими доказами, суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.
Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Частина 1 ст.237-1 цього Кодексу передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
До того ж, відповідно до п.п. «д» п.1.1 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22.11.1995 № 212, який був чинним до 28.09.2012, МСЕК мала, серед іншого, обов'язок встановлювати факт спричинення моральної шкоди.
Рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2004 № 1-рп/2004р. встановлено, що ушкодження здоров'я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності заподіюють йому моральні й фізичні страждання (п.4.1).
Щодо посилань відповідача на пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду, передбаченого ст.233 КЗпП України, суд керується положеннями п.3 ч.1 ст.268 ЦК України, згідно з якою позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна,включаючи електроенергію, і вважає, що на вимогу позивача про відшкодування моральної шкоди спеціальна позовна давність, передбачена ч.1 ст.233 КЗпП України, не поширюється.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц (касаційне провадження 14-463цс18). З прийняттям указаної постанови внесена визначеність, зокрема, щодо застосування положень законодавства у відповідній редакції при відшкодуванні моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров'я при виконання трудових обов'язків, у подібних правовідносинах.
Отже, суд вважає, що позивачем доведено, що внаслідок професійного захворювання на виробництві йому заподіяні фізичні і моральні страждання, що спричинили погіршення реалізації його фізичних і професійних можливостей, призвели до зміни звичайного способу життя, спричинили й інші негативні наслідки морального характеру, що вимагає додаткових зусиль для його організації. Переживання через погіршення стану здоров'я, постійні болі, прийом ліків, тривале перебування у лікарнях змусили позивача терпіти через це моральні страждання. Через зміну рухливості хребта, біль у кінцівках, що збільшується під час руху та фізичному навантаженні, позивач не має можливості вести активне життя, приділяти належну увагу родині, відчуває страх за своє здоров'я, постійний дискомфорт.
При цьому суд враховує практику Європейського суду з прав людини, яким визнана презумпція моральної шкоди, тобто відповідно до позиції ЄСПЛ, в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).
Так, рішенням від 27.07.2004 по справі "Ромашов проти України" Європейський суд з прав людини присудив заявнику у відшкодуванні моральної шкоди 3000 євро, хоча заявник не представив жодного документа на підтвердження своїх вимог про відшкодування моральної шкоди. У процесі розгляду заяви Суд звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції має містити перелік претензій і може бути представлено письмово разом з відповідними підтверджуючими документами або свідченнями, «без наявності яких (Суд) може відхилити вимогу повністю або частково». Проте суд врахував той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, який не може бути відшкодована шляхом лише констатації судом факту порушення.
При вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, ступінь втрати професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням, характер, обсяг, тривалість та наслідки заподіяних позивачу моральних страждань, стан його здоров'я, тривалість роботи позивача в умовах з перевищенням нормативних показників - 10 років та 4 місяці, істотність вимушених змін в життєвих стосунках.
При цьому суд керується роз'ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до п.3 якої під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати зокрема: в моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
В п.5 цієї постанови визначено, що обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справи про відшкодування моральної шкоди підлягають наступні обставини: чи підтверджується факт заподіяння моральної шкоди чи фізичних страждань немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в який матеріальній формі оцінюється заподіяна моральна шкода.
Згідно з п.9 цієї Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Таким чином, установивши, що позивачу первинно було встановлено втрату професійної працездатності 21.01.2004, та безстроково - 01.09.2009, суд вважає, що останній на підставі ст.ст.21, 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на момент встановлення стійкої втрати працездатності, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої йому в результаті втрати професійної працездатності, саме за рахунок відповідача - Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області.
Враховуючи вищезазначені обставини, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, суд вважає співмірною моральним стражданням позивача суму в розмірі 50 000 грн.
З огляду на вищенаведене позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст.141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача судовий збір на користь держави, від сплати яких згідно з законом позивач звільнений.
Керуючись ст.ст.3,43,46 Конституції України, ст.ст.21, 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ст.ст.153, 173, 237-1 КЗпП України, ст.ст.23, 1167, 1172 ЦК України, ст.ст. 81, 141, 228-229, 265, 274, 277, 279 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров'я, задовольнити частково.
Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, ЄДРПОУ 41323962, в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, ЄДРПОУ 41418493, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на відшкодування моральної шкоди 50 000 (п'ятдесят тисяч) гривень, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, ЄДРПОУ 41323962, в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, ЄДРПОУ 41418493, судовий збір на користь держави у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано, або якщо апеляційну скаргу подано, то після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду через Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня його проголошення.
Інформація щодо учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 ;
Представник позивача: адвокат Гузєв Ігор Григорович - 50000, м.Кривий Ріг, вул. В.Бизова, 5-Б;
Відповідач: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області (49020, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 93) в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області - 50074, м. Кривий Ріг, пр. Миру, 30А.
Вступну та резолютивну частину рішення проголошено в судовому засіданні 06.02.2020.
Повний текст складено 10.02.2020.
Суддя О.М. Нестеренко