Справа № 201/11382/19
Провадження № 2/201/755/2020
Іменем України
(заочне)
15 січня 2020 року м. Дніпро
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого судді Наумової О.С., за участю секретаря судового засідання Кисельової В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпрі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
09.10.2019р. АТ КБ «Приватбанк» звернулося із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (а.с. 2 - 4).
Ухвалою судді Наумової О.С. від 28.10.2019р. відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с. 31).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 26.03.2007р. ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав анкету-заяву б/н від 26.03.2007р., після чого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 6 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Підписавши анкету-заяву від 26.03.2007р., відповідач погодився із запропонованими йому Умовами і Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, які разом із заявою складають Договір про надання банківських послуг. Зобов'язання за Договором про надання банківських послуг банк виконав у повному обсязі, а саме, надав відповідачеві кошти та можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах та в межах встановленого кредитного ліміту.
Відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, не здійснив в повному обсязі сплату отриманих кредитних коштів, відсотків за користування кредитом, пені та штрафів, передбачених договором, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 31.08.2019р. становить 22 902,44 грн., з яких 4 082,16 грн. - заборгованість за кредитом; 16803,50 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 450,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1066,78 грн. - штраф (процентна складова).
Зазначену суму заборгованості позивач просив суд стягнути з відповідача, а також понесені ним судові витрати у розмірі 1 921,00 грн.
В судові засідання, призначені на 21.11.2019р. і на 15.01.2020р. представник позивача не з'явився. При поданні позову, представник позивача Гребенюк О.С. (діє на підставі довіреності від 31.01.2019р. - а.с. 19) зазначив, що не заперечує проти розгляду справи за відсутності представника позивача, проти заочного розгляду справи не заперечує (а.с. 26 - 27).
Відповідач - ОСОБА_1 в судові засідання, призначені на 21.11.2019р. і на 15.01.2020р. не з'явився, про дату, час та місце слухання повідомлявся шляхом направлення судових повісток за адресою, наданою Відділом обліку та моніторингу інформації ГУДМС України в Дніпропетровській області (а.с. 31). Конверти, якими були направлені судові повістки повернуті до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання»(а.с. 37 - 39).
Отже, належним чином повідомлений про розгляд справи судом, відповідач в судові засідання повторно не з'явився, про причини своєї неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності не надав, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звертався, а також не скористався правом надання заперечень проти позову.
Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи, що відповідач, виходячи з положень ч. 8, ч. 11 ст. 128 ЦПК України, вважається належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, згідно зі ст. 280 ЦПК України, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, розгляд справи здійснюється без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши докази у справі за принципами встановленими ст. 89 ЦПК України, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
26.03.2007р. ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав анкету-заяву б/н від 26.03.2007р. про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.
У анкеті-заяві вказано бажаний кредитний ліміт в розмірі 2 200 грн. З підписанням відповідної анкети-заяви відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним анкета-заява разом з запропонованими йому для ознайомлення «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку», складає між ним і банком Договір про надання банківських послуг (а.с. 10).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
При винесені рішення, надаючи оцінку обґрунтованості та доведеності заявленої позивачем суми заборгованості, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 76, ч. 2 ст. 77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
В позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача суму заборгованості за договором банківського обслуговування б/н від 26.03.2007р. у розмірі 22 902,44 грн., з яких 4 082,16 грн. - заборгованість за кредитом; 16803,50 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 450,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1066,78 грн. - штраф (процентна складова).
Частина 5 ст. 263 ЦПК України визначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Визначаючи розмір заборгованості за договором, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх та оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими обставина справи та наявними у справі доказами.
При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги заборгованості, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 26.03.2007р., посилався на Витяг з Тарифів банку, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, Правила користування платіжною карткою, як невід'ємні частини спірного договору.
Судом встановлено, що анкета-заява, яка підписана відповідачем про ознайомлення його з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, не містить вказаний позивачем кредитний ліміт у розмірі 6 000,00 грн., а в рядку щодо розміру кредитного ліміту вказано 2 200,00 грн., проте в матеріалах справи відсутні відомості про фактичне отримання ОСОБА_1 кредитної картки з відповідним кредитним лімітом (а.с. 10).
Отже, будь-яких доказів щодо отримання відповідачем кредитної картки зі встановленням кредитного ліміту у розмірі 6 000,00 грн., як про це зазначає позивач у позовній заяві, а також доказів, які б містити відомості щодо розміру використаних відповідачем кредитних коштів матеріали справи не містять.
Позивачем на підтвердження позовних вимог надані лише Умови та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, якими визначені, в тому числі: умови обслуговування, обов'язки банка і клієнта, правила користування платіжною карткою.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання позичальником кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами саме у зазначених в цих документах розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015р. (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність доказів отримання відповідачем кредитних коштів у вигляді кредитного ліміту у розмірі 6 000,00 грн., а не обумовленого в анкеті-заяві 2 200,00 грн., а також відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про розмір відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру заборгованості, оскільки банком не доведено укладання кредитного договору з дотриманням передбаченої законом форми.
Саме таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019р. у справі №342/180/17, які в силу ч. 2 ст. 416 ЦПК України є обов'язковими для застосування судами в аналогічних правовідносинах.
Щодо наданого банком розрахунку заборгованості позивача слід також зауважити, що відповідно до п. 4.10 Положення про організацію операційної діяльності в банках України», що затверджене Постановою НБУ №254 від 18.06.2003р. (яка була чинною на момент підписання заяви-анкети) первинні документи складаються на бланках форм, затверджених відповідно до законодавства України. Документування операцій може здійснюватися з використанням бланків, виготовлених банками самостійно, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити форм, затверджених відповідно до законодавства України.
Відповідно до п. 5.5 Положення № 254 форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов'язкові реквізити: номер особового рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; суму вхідного залишку за рахунком; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку.
Положення № 254 втратило чинність на підставі Постанови Національного банку України № 75 від 04.07.2018р., яким затверджене Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України.
Відповідно до п. 59 Положення № 75 банк обов'язково має складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри як особові рахунки та виписки з них.
Згідно з п.п. 61, 62 Положення № 75 форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов'язкові реквізити: 1) номер особового рахунку; 2) дату здійснення останньої (попередньої) операції; 3) дату здійснення поточної операції; 4) код банку, у якому відкрито рахунок; 5) код валюти; 6) суму вхідного залишку за рахунком; 7) код банку-кореспондента; 8) номер рахунку кореспондента; 9) номер документа; 10) суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); 11) суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; 12) суму вихідного залишку. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Як видно з матеріалів справи, на підтвердження розміру заборгованості відповідача перед банком, останнім представлений суду документ найменований, як «розрахунок заборгованості за договором № б/н від 26.03.2007р. станом на 31.08.2019р.», без підпису уповноваженої особи банку (а.с. 5 - 9), яка в розумінні вищенаведених Положень № 254 та № 75 не є первинним документом (випискою по рахунку) оформленою у відповідності до ст. 9 Закону України від 16.07.1999р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а тому не може вважатися обов'язковим документом - випискою з розрахунку боржника, дослідивши який, суд зможе встановити заборгованість відповідача.
Сама по собі довідка про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», додана представником позивача до матеріалів позовної заяви, не є належним і допустимим доказом заявленої до стягнення суми заборгованості 22 902,44 грн.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факт укладення кредитного договору з відповідачем в порядку, передбаченому законом, погодження всіх істотних умов договору, видачі кредиту саме у сумі 6 000,00 грн. (як вказує позивач у позовній заяві) та обґрунтованості розрахунку заборгованості, оскільки в анкеті-заяві зазначено суму бажаного кредитного ліміту 2 200 грн., а тому позовні вимоги банку є необґрунтованими, недоведеними та не підлягають задоволенню.
Суд звертає увагу на процесуальний обов'язок позивача вчасно надавати до суду першої інстанції належні і допустимі докази, що передбачено ст. 83 ЦПК України. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу, ч. 4 ст. 83 ЦПК України.
Відповідно до змісту ч. 1 ст. 1050 ЦК України з урахуванням ст. 526, 527, 530 ЦК України, банк повинен довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та відповідно, на умовах встановлених договором.
В письмовій заяві про розгляд справи за відсутності позивача (у порядку спрощеного позовного провадження - без виклику сторін), представником зазначено, що всі необхідні докази є в матеріалах справи, клопотання та заяви з боку АТ КБ «Приватбанк» відсутні (а.с. 26 - 27).
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Таким чином, оскільки суд при винесенні рішення, за наявними в справі доказами, не має можливості належним чином встановити та перевірити правильність здійсненого позивачем розрахунку заборгованості, яка заявлена до стягнення з ОСОБА_1 за договором надання банківських послуг від 26.03.2007р., суд приходить до висновку про недоведеність позивачем вимог про стягнення заборгованості у розмірі 22 902,44 грн.
Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 634, 638, 648, 1054 ЦК України, постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019р. у справі №342/180/17, ст. ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 128-131, 141, ч. 4 ст. 223, ч. 2 ст. 247, ст.ст. 259, 263-265, ч. 2, 3 ст. 274, ч. 5 ст. 279, ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд,
В задоволенні позовних вимог Акціонерному товариству комерційному банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, яка виникла на підставі заяви від 26.03.2007р. в сумі 22 902,44 грн. - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 289 ЦПК України, а саме, заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя Наумова О.С.