ЄУН 174/1112/19
н/п 2-а/174/2 /2020
07 лютого 2020 року м.Вільногірськ
Вільногірський міський суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді - Борцової А.А.,
за участю секретаря - Килинчук Л.Л., представника позивача - Григор'єва Д.В., відповідча - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до поліцейського СРПП Вільногірського ВП Жовтоводського ВП ГУНП в Дніпропетровській області старшого сержанта поліції Фургала Ігоря Олександровича, Головного Управління Національної поліції в Дніпропетровській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення в справі про адміністративне правопорушення,-
Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом, згідно вимог якого просить скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ДП 18 № 367295 від 19.12.2019 року про накладення на нього адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, передбаченому ч.1 ст.126 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 425 грн., винесену поліцейським СРПП Вільногірського ВП ГУНП в Дніпропетровській області старшим сержантом поліції Фургалом І.О., мотивуючи тим, що 19 грудня 2019 року, коли він на належному йому автомобілі «ОРЕL», н/з НОМЕР_1 , зупинився біля будинку по вул.Гагаріна,3, в м.Вільногірську Дніпропетровської області, до нього під'їхали на службовому автомобілі працівники поліції, як пізніше стало відомо, один з них відповідач- старший сержант поліції ОСОБА_1 і після того, як він вийшов з автомобіля, між ним та відповідачем виник конфлікт, під час якого відповідач та іншій поліцейський застосували до нього фізичну силу, наділи кайданки, забрали ключі від замка запалення та замків дверей автомобіля, після чого відповідач відвіз його на службовому автомобілі до Вільногірського відділення поліції по вул.Степова, 8, у м.Вільногірську, де відповідачем було складено оскаржуєму постанову. Вважає, що постанова винесена з порушенням норм законодавства, не відповідає дійсним обставинам справи та підлягає скасуванню, оскільки притягуючи його до адміністративної відповідальності, відповідач в постанові не зазначив жодного доказу порушення ним ПДР, а сама по собі оскаржувана постанова доказом правопорушення відповідно до ст.251 КУпАП не може вважатися. Також відповідач не вірно кваліфікував та зазначив в постанові порушення ПДР, тобто неправильно визначив об'єктивну сторону адміністративного правопорушення, не вірно визначив форму його вини як елемент складу правопорушення, за вчинення якого його притягнуто до адміністративної відповідальності, так як зазначив, що він не пред'явив для перевірки посвідчення водія, чим порушив п.2.1 А ПДР, а непред'явлення водієм посвідчення як порушенням вважається невиконання водієм п.п.2.4 п.2 Правил дорожнього руху, згідно яких на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися із дотриманням вимог цих Правил, а також: пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1 (в тому числі посвідчення водія). Крім того, в постанові не зазначений час вчинення адміністративного правопорушення. Також у нього була відсутня можливість надання поліцейському посвідчення водія, оскільки відповідач раптово, без попередження, безпідставно застосував до нього фізичний вплив та відвіз його до відділення поліції, а його посвідчення водія залишилося в «барсетці», яка була в його автомобілі. Просить постанову скасувати.
Позивач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримав, посилаючись на вищевказані обставини та пояснив, що 19.12.2019 р. на належному йому автомобілі, за кермом якого був його знайомий, бо він до цього вживав спиртні напої, під'їхали до будинку, де він проживає. Вийшов з машини і пішов до під'їзду будинку, в цей час його зупинили працівники поліції, але він не хотів зупинятися, тому його взяли за руки, посадили до службового автомобілю та відвезли до відділу поліції, де склали протокол по ст.130 та постанову по ст.126 КУпАП. Надати посвідчення водія працівники поліції на місці події від нього не вимагали. У відділі казав, що документи залишилися у машині, однак це не було прийнято до уваги. Просить позов задовольнити .
Представник позивача Григор'єв Д.В. позов також підтримав, вважає, що притягнення позивача до адміністративної відповідальності здійснено відповідачем ОСОБА_1 з грубими порушеннями норм законодавства, при постановленні рішення просить врахувати правові позиції ВС, які існують на даний час по аналогічним справам та позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що 19.12.2019 р. в нічний час побачили на вулиці міста автомобіль, з якого гучно лунала музика. Поїхали за ним, автомобіль зупинився біля одного з будинків по вул.Гагаріна, з нього вийшов позивач, він був у стані алкогольного сп'яніння, на вимогу надати документи відреагував агресивно, відмовився, був доставлений до відділу де також відмовився надавати будь-які документи, в тому числі і посвідчення водія, тому склав відносно нього постанову по ст.126 КУпАП, яку позивач отримувати та підписувати відмовився. Вважає прийняте ним рішення правомірним, просить у задоволенні позову відмовити.
Представник відповідача - Головного Управління Національної поліції в Дніпропетровській області Грановський М.О. в судове засідання не з'явився, надав відзив на позовну заяву, згідно з яким у задоволенні позову просить відмовити, мотивуючи тим, що постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності є законною і складена працівником поліції Фургалом І.О. з урахуванням норм діючого законодавства.
Вислухавши сторони, дослідивши письмові докази по справі, оглянувши відеозапис фіксації з камер поліцейських, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню по наступним підставам.
Так, в судовому засіданні встановлено, що 19.12.2019 р. відповідач ОСОБА_1 склав відносно позивача ОСОБА_2 постанову в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.126 КУпАП, згідно з якою останнього було притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він 19 грудня 2019 року, в м.Вільногірську по вул.Гагаріна,3, керуючи автомобілем «ОРЕL» н/з НОМЕР_1 , не пред'явив для перевірки посвідчення водія категорії «В», чим порушив вимоги п.п.2.1.А ПДР України та наклав адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 425 гривень.
Відповідно до ч.2 ст.19, ст.55 та ч.3 ст.62 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, а обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ч.1 ст.126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно п.2.1 а) Розділу 2 ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Відповідно до п. 2.4. Розділу 2 ПДР України, на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також: а) пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
Виходячи з аналізу вказаних норм, законодавцем передбачена відповідальність осіб, які керують транспортним засобом як за відсутність посвідчення водія під час керування цим засобом ( п. 2.1. а ПДР), так і за не пред'явлення цього посвідчення особі, яка має право вимагати надання такого документу, тобто працівнику поліції (п.2.4 ПДР).
Разом з тим, згідно з оскаржуваною постановою, ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення вимог п.2.1.а ПДР України, що передбачає обов'язок водія мати при собі посвідчення водія, при цьому в описовій частині постанови відповідачем вказано, що позивач не пред'явив вказане посвідчення, однак відповідальність за це передбачена п.2.4 ПДР України, поняття не пред'явлення посвідчення водія та обов'язок мати це посвідчення при собі не є тотожними, порушення цих вимог передбачені різними нормами ПДР України, що не було враховано відповідачем ОСОБА_1 при винесенні вказаної постанови, тому об'єктивна сторона правопорушення у діях позивача відповідачем при складенні постанови належним чином не встановлена.
Крім того, п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У постанові по справі про адміністративне правопорушення, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Суд не приймає у якості допустимого доказу по справі на підтвердження правомірності оскаржуваної постанови, відеозапис з камери поліцейських, витребуваний судом під час розгляду справи за клопотанням відповідача ОСОБА_1 , оскільки хоча даний відеозапис і містить фіксування факту не надання позивачем ОСОБА_2 працівнику поліції ОСОБА_3 на його вимогу будь-яких документів для перевірки, даний доказ в порушення вимог додатку 5 до Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані у не в автоматичному режимі № 1395, не зазначено у оскаржуваній постанові як доказ по справі, хоча у даному документі міститься графа 7 «до постанови додаються», а сам відеозапис складається з декількох файлів, відомості про технічний засіб, яким здійснювалося фіксування та ким саме із присутніх на місці події поліцейських , яких було декілька, у постанові не зазначено, тому даний відеозапис не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Викладене відповідає правовим позиціям, зазначеним у постановах ВС від 24.01.2019 р. у справі № 592/5576/17 та від 23.12.2019 р. у справі № 524/253/17.
Крім того, позивач ОСОБА_2 факт вчинення правопорушення заперечує та не погоджувався з оскаржуваною постановою на час її складення, про що свідчать дані у вказаній постанові про відмову позивача від її отримання та підписання, однак які саме заперечення виказував позивач і будь-які мотиви їх відхилення у оскаржуваній постанові відповідачем ОСОБА_1 не наведено, тобто мотиви прийнятого рішення відповідачем не вказані, що також суперечить вимогам вищевказаної Інструкції.
Крім того, при винесені оскаржуваної постанови, відповідачем також не зазначені обставини, які обтяжують чи пом'якшують відповідальність правопорушника, дані про його майновий стан, що суперечить вимогам ст.ст.34, 35, 283 КУпАП.
Вказані обставини, на думку суду, свідчать про те, що при притягненні відповідачем позивача до адміністративної відповідальності, право на захист останнього зазнало суттєвого обмеження, внаслідок чого весь розгляд справи відносно позивача відповідачем, який є суб'єктом владних повноважень, набув несправедливого характеру, а постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не відповідає вимогам закону у розумінні ст.ст.280, 283-285 КУпАП та суперечить основним завданням та принципам КУпАП, встановленим ст.ст.1,7 КУпАП, оскільки при її винесенні відповідачем не враховано усі обставини, що мали значення для прийняття рішення по справі, а постанова складена з суттєвими порушенням процесуальних норм.
Відповідно до ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що притягнення позивача ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності здійснено відповідачем ОСОБА_1 з порушенням вимог закону, правомірності прийнятого рішення відповідачами в суді не доведено, у зв'язку з чим постанова у справі про адміністративне правопорушення від 19.12.2019 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності є протиправною і підлягає скасуванню.
Разом з тим, відповідно до п.3 ч.3 ст.286 КУпАП, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до відповідальності, місцевий загальний суд як адміністративний, зокрема, має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно заявлених вимог, позивач просить скасувати оскаржувану ним постанову, в цій частині вимоги позивача підлягають задоволенню, однак, з метою більш повного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі заявлених вимог та закрити справу про адміністративне правопорушення відносно останнього, оскільки об'єктивних доказів винуватості позивача в судовому засіданні не встановлено і можливості їх збирання стороною відповідача вичерпані.
На підставі ст.ст.19,55,62 Конституції України та керуючись ст.ст. 7, 245, 247, 251, 283, 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст.ст.2, 77, 242-246, 286 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_2 до поліцейського СРПП Вільногірського ВП Жовтоводського ВП ГУНП в Дніпропетровській області старшого сержанта поліції Фургала Ігоря Олександровича, Головного Управління Національної поліції в Дніпропетровській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення в справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Постанову в справі про адміністративне правопорушення серії ДП 18 № 367295 від 19.12.2019 року, винесену поліцейським СРПП Вільногірського ВП ГУНП в Дніпропетровській області старшим сержантом поліції Фургалом Ігорем Олександровичем, про притягнення ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до адміністративної відповідальності по ч.1 ст.126 КУпАП - скасувати.
Справу про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 126 КУпАП відносно ОСОБА_2 - закрити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Третього апеляційного адміністративного суду через Вільногірський міський суд Дніпропетровської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Головуючий - суддя: А.А.Борцова