Постанова
Іменем України
23 січня 2020 року
м. Київ
справа № 641/5812/16-ц
провадження № 61-4817св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на заочне рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2016 року в складі судді Богдан М. В.та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 14 грудня 2017 року в складі колегії суддів: Карімової Л. В., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у праві користування та розпорядження майном.
Позовна заява мотивована тим, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ним 15 вересня 2014 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Право набуття права власності на указану квартиру виникло у нього в порядку застосування статті 37 Закону України «Про іпотеку» на підставі договору іпотеки № 11. Проте, на його неодноразові вимоги відповідачі відмовляються звільнити квартиру та добровільно знятися з реєстраційного обліку, до цього часу проживаючи в квартирі та безпідставно користуючись майном, яке їм не належить.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив суд усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні належним йому на праві власності майном шляхом виселення відповідачів з вказаної квартири та зняття їх з реєстраційного обліку.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 14 грудня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Вирішено усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 .
У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що відповідачі як колишні власники, втративши право власності на квартиру, втратили і право користування нею, тому на вимогу нового власника повинні звільнити її.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позову, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Рішення судів у іншій частині не оскаржуються, а тому у касаційному порядку не переглядаються (частина перша статті 400 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи та прийнято рішення, які не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу
У квітні 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 ,подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для їх скасування немає.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на підставі договору іпотеки від 13 січня 2011 року
№ 11. Право власності на вищезазначену квартиру зареєстровано за
ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно
15 вересня 2014 року.
Відповідно до пункту 1.3 договору іпотеки від 13 січня 2011 року указана квартира належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 04 листопада 2009 року Сьомою харківською державною нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі за № 1-2836 Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 10 листопада 2009 року, номер витягу: 24408369, реєстраційний номер: 20090582, номер запису: В-51350, в книзі: 1.
Вищевказані документи та технічний паспорт на квартиру передаються іпотекодержателю та повинні бути повернуті іпотекодавцю в разі належного виконання у повному обсязі зобов'язання за основним договором.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України, 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень.
Аналогічні норми закріпленні у статті 81 чинного ЦПК України.
Верховний Суд України у постанові від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 зробив правовий висновок, згідно з яким за змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» № 898-IV (далі - Закон № 898-IV) та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону № 898-IV, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.
Аналогічну позицію висловлено в постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
У справі, що розглядається, новий власник, який набув право власності на підставі договору іпотеки, позбавлений можливості одноособово користуватися своєю власністю, оскільки зареєстровані особи, які проживають у спірному житлі за згоди попереднього власника, відмовляються виселятися з нього.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди виходили із того, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 391 ЦК України.
Разом з тим усталена практика Верховного Суду України та Верховного Суду засвідчує, що вирішення питання про виселення особи з житла у зв'язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки має відбуватись із дотриманням гарантій, передбачених положеннями статті 109 ЖК Української РСР.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України).
Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК УРСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Судами встановлено, що спірне житлове приміщення позивачем (новим власником) набуто шляхом звернення у позасудовому порядку стягнення на предмет іпотеки у зв'язку із невиконанням ОСОБА_2 своїх зобов'язань за договором позики від 13 січня 2011 року, зі змінами і доповненнями до нього. 15 вересня 2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції у Харківській області Корнєєвою Н. С. було посвідчено право власності ОСОБА_1 на квартиру, що заходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Іпотекодавець набула право власності на спірну квартиру на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, тобто не за рахунок позики.
Наявність права осіб, місце проживання яких зареєстровано у набутій позивачем на підставі іпотечного договору квартирі, обмежує право останнього на користування майном. Частина друга статті 109 ЖК Української РСР на час реалізації прав іпотекодержателя діяла у зміненій редакції, що містила заборону виселення осіб без надання іншого житлового приміщення у випадку, якщо квартира придбана не за рахунок коштів, отриманих у позику.
Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) та від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19).
Враховуючи вимоги як міжнародних актів, так і національного законодавства, поведінку учасників правовідносин, позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду, дотримуючись балансу прав та інтересів сторін спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку про те, що у задоволенні позовних вимог, із урахуванням гарантій, передбачених частини другої статті 109 ЖК Української РСР, за відсутності відомостей про інше постійне жиле приміщення, яке підлягає наданню відповідачам у зв'язку із припиненням їх права користування спірною квартирою, належить відмовити.
Враховуючи те, що норми матеріального права застосовано неправильно судами першої та апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову на підставі статті 412 ЦПК України.
Щодо судових витрат
Згідно із частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , підлягає стягненню судовий збір за подання заяви про перегляд заочного рішення - 320,00 грн, за подання апеляційної скарги - 606,32 грн та касаційної скарги - 2204,80 грн, а усього 3131,12 грн.
Керуючись частиною 13 статті 141, статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задовольнити.
Заочне рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 14 грудня 2017 року в частині позову про усунення перешкод у праві користування майном шляхом виселення скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 про усунення перешкод у праві користування майном шляхом виселення відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 сплачений судовий збір у розмірі 3131,12 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнанні нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та у подальшому виконанню не підлягають.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: Н. О. Антоненко
В. І. Журавель
В. М. Коротун
В. П. Курило