Справа № 679/24/19
Провадження № 22-ц/4820/290/20
06 лютого 2020 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд у складі колегії
суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Грох Л.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С.. Костенка А.М.,
секретар судового засідання Чебан О.М.
з участю апелянта, представників сторін, третіх осіб,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом комунального підприємства Нетішинської міської ради «Житлово-комунальне об'єднання» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_3 , Фонд комунального майна міста Нетішина, про демонтаж самовільно влаштованого санвузла та надання доступу до кімнати, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області в складі судді Гавриленко О.М. від 10 грудня 2019 року.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд
У січні 2019 року позивач, звертаючись із цим позовом до відповідачів, вказував, що на балансі КП НМР «ЖКО» перебуває будинок АДРЕСА_1 , який є гуртожитком.
В кімнаті АДРЕСА_2 вказаного гуртожитку проживає ОСОБА_3 із сім'єю, а в кімнатах № АДРЕСА_3 - ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Відповідачі самовільно встановили двері в секційне відділення гуртожитку, де розташовані кімнати АДРЕСА_3 яких АДРЕСА_4 проживають АДРЕСА_2 , ордер на вселення в яку отримала сім'я ОСОБА_3 і якою останні не можуть користуватись через відсутність до неї доступу.
Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 27 серпня 2010 року, яке 28 жовтня 2010 року залишено без змін судом апеляційної інстанції, відповідачів зобов'язано встановити в секційне відділення в гуртожитку АДРЕСА_5 3 АДРЕСА_1 Нетішина, де розташовані кімнати № АДРЕСА_6 99 вхідні двері із замком, що були до демонтажу їх ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Вказане рішення було виконане, проте сім'я ОСОБА_3 і надалі не має можливості користуватися кімнатою АДРЕСА_2 , оскільки відповідачі замінили замок у вхідних дверях.
Крім того, відповідачі в загальному коридорі гуртожитку біля стіни, яка межує з кімнатою АДРЕСА_5 НОМЕР_1 , де проживає ОСОБА_3 , самовільно, без отримання відповідного дозволу встановили санвузол, в результаті чого в кімнаті мокріють стіни.
Відповідачі неодноразово усно та письмово попереджалися про необхідність демонтажу самовільно влаштованого санвузла в порушення вимог п.п. 1.4.1, 1.4.4, 1.4.6 Правил утримання жилих будинків і прибудинкових територій.
За порушення правил користування жилими будинками і жилими приміщеннями 28 грудня 2017 року адміністративною комісією виконавчого комітету Нетішинської міської ради Руй Т.Д. було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 150 КУпАП.
Тому позивач просив зобов'язати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 демонтувати самовільно влаштований санвузол у місці загального користування - коридорі гуртожитку, що межує з кімнатою АДРЕСА_7 та надати доступ до кімнати № АДРЕСА_2 шляхом передачі ключів від дверей у секційне відділення ОСОБА_3 та членам його сім'ї згідно виданого ордера №27 від 24 грудня 2012 року.
Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 10 грудня 2019 року позов задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 демонтувати самовільно влаштований санвузол у місці загального користування - коридорі гуртожитку, що межує з кімнатою АДРЕСА_7 , надати доступ до кімнати № НОМЕР_2 шляхом передачі ключів від дверей у секційне відділення ОСОБА_3 та членам його сім'ї згідно виданого ордера №27 від 24 грудня 2012 року.
Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь комунального підприємства Нетішинської міської ради «Житлово-комунальне об'єднання» по 1921 гривні судового збору з кожного.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду як незаконне і відмовити у позові. На її думку, суд безпідставно відхилив її клопотання про відкладення розгляду справи, позбавив можливості реалізувати в суді передбачені законом права, розглянувши справу у її відсутності.
Не враховано, що позивач не надав доказів наявності в коридорі гуртожитку санвузла, який встановила відповідач.
Постанова про накладення адміністративного стягнення від 28.12.2017 року, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 150 КУпАП, прийнята з порушенням прав ОСОБА_1 , так як винесена у її відсутності. Посилання суду на те, що ОСОБА_1 не оскаржувала цю постанову є недоречним, оскільки ні протокол про адміністративне правопорушення, ні цю постанову ОСОБА_1 не отримувала і не мала можливості її оскаржити.
Акти, які були надані відповідачем на підтвердження позовних вимог, є неналежними доказами, так як складені в присутності зацікавлених осіб, у відсутності відповідача та не підтверджені прямими доказами.
Позовні вимоги щодо надання доступу до кімнати № 97 є безпідставними, так як до неї ні представники позивача, ні третя особа ОСОБА_3 з вимогою надати ключі від дверей у секційне приміщення не зверталися.
У відзиві на апеляційну скаргу комунальне підприємство Нетішинської міської ради «Житлово-комунальне об'єднання» просить рішення суду залишити без зміни, апеляційну скаргу - без задоволення.
В засіданні апеляційного суду апелянт, представник апелянта підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній мотивів.
Представник позивача, третя особа, представник третьої особи просили відхилити апеляційну скаргу як безпідставну.
Апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Так, судом встановлено, що будинок АДРЕСА_1 є гуртожитком та знаходиться на балансі КП НМР «ЖКО».
ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстровані в кімнатах АДРЕСА_8 .
В кімнаті № 97 зареєстрований ОСОБА_3
ОСОБА_1 та ОСОБА_4 самовільно змінили замок до вхідних дверей у секційне відділення гуртожитку, де розташовані кімнати АДРЕСА_9 , в якій зареєстрований ОСОБА_3 , внаслідок чого останній та члени його сім'ї не мають доступу до свого місця проживання.
Вказані обставини підтверджуються даними акта від 02 серпня 2017 року, згідно яких комісією було встановлено, що кімната № АДРЕСА_2 , яка була розподілена 24 грудня 2012 року сім'ї ОСОБА_5 ними не заселена за відсутності доступу до неї, який створила мешканка кімнат № АДРЕСА_10 , 99 ОСОБА_1 Фактично ОСОБА_5 з сім'єю проживають в кімнаті АДРЕСА_5 113.
Крім цього, в загальному коридорі гуртожитку біля стіни, яка межує з кімнатою АДРЕСА_11 , де тимчасово проживає ОСОБА_3 , відповідачі самовільно без отримання відповідного дозволу встановили санвузол, в результаті чого в кімнаті №113 мокріють стіни.
Постановою адміністративної комісії при виконавчому комітеті Нетішинської міської ради від 26.12.2017 року ОСОБА_1 визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 150 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу - за здійснення самовільного переобладнання та перепланування місць загального користування, - самовільного встановлення санвузла біля стіни, яка межує з кімнатами №97-113.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідачі самовільно перепланували приміщення, влаштували санвузол у місці загального користування без відповідних дозвільних документів, а також самовільно змінили замок до вхідних дверей у секційне відділення гуртожитку, внаслідок чого ОСОБА_5 та члени його сім'ї не мають доступу до свого місця проживання, відтак їх слід зобов'язати усунути вказані порушення.
Доводи апеляційної скарги про недоведеність вказаних обставин є безпідставними.
Так, відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
За змістом ч.4 ст. 311 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.
Згідно із частиною четвертою статті 9 Житлового кодексу Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Правовідносини щодо користування жилою площею у гуртожитках врегульовані окремою главою 4 розділу ІІІ ЖК Української РСР.
Згідно зі статтею 127 ЖК Української РСР для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 100 Житлового кодексу Української РСР визначено, що виконання наймачем робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребують отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об'єкта в експлуатацію не потребується.
Виконання робіт, визначених частиною першою цієї статті, внаслідок яких змінюється площа, кількість чи склад приміщень у будинках державного чи громадського житлового фонду, допускається за письмовою згодою наймодавця (орендодавця), якщо інше не передбачено договором найму (оренди).
Відповідно до п. 1.4.1. Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів відповідно до законодавства.
Власник, наймач (орендар) жилого будинку, жилого чи нежилого у жилому будинку приміщення, що припустив самовільне переобладнання або перепланування, що призводить до порушення конструктивних елементів або засобів протипожежного захисту, зобов'язаний за свій рахунок привести це приміщення до попереднього стану.
Пунктом 1.4.6 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій визначено, що у разі, якщо самовільне перепланування або переобладнання приводить до погіршення технічного стану жилого будинку в цілому та порушуються права інших споживачів, зазначені роботи виконуються виконавцем послуг, питання відшкодування вартості цих робіт власником, наймачем (орендарем) жилого будинку, жилого чи нежилого у жилому будинку приміщення вирішується у судовому порядку.
Згідно з п. 4 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків і гуртожитків мають право на переобладнання і перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, гуртожитку, з дозволу власника будинку (квартири), власника гуртожитку (житлового приміщення у гуртожитку) та органу місцевого самоврядування, що видається в установленому порядку.
Суд першої інстанції правильно констатував, що ОСОБА_3 та члени його сім'ї мають право на проживання у кімнаті АДРЕСА_12 , оскільки отримали відповідний ордер на вказану жилу площу № 27 від 24 грудня 2012 року, проте вселитися не мають змоги, оскільки відповідачі чинять їм перешкоди.
Твердження апелянта про відсутність до неї звернень з цього приводу спростовується показаннями свідка ОСОБА_6 , третьої особи ОСОБА_3 .
В свою чергу апелянт в суді підтвердила, що змінивши замок до вхідних дверей у секційне відділення гуртожитку, вона не надала ключі до цих дверей представникам позивача, ОСОБА_3 та членам його сім'ї, в тому числі і впродовж розгляду цієї справи судом.
Суд першої інстанції взяв до уваги як достатній та допустимий доказ постанову про накладення адміністративного стягнення від 26.12.2017 року на ОСОБА_1 за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 150 КУпАП - здійснення самовільного переобладнання та перепланування місць загального користування, - самовільного встановлення санвузла біля стіни, яка межує з кімнатами №97-113.
Вказана постанова не буда оскаржена у встановленому порядку і набрала законної сили, що цілком спростовує посилання апелянта на її незаконність.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд позбавив ОСОБА_1 можливості реалізувати в суді процесуальні права також є безпідставними.
Так, суд першої інстанції неодноразово задовольняв клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи, розгляд справи затягнувся майже на рік, в тому числі і з цієї причини.
У судовому засіданні 10.12.2012 року суд обґрунтовано відхилив її чергове клопотання про відкладення розгляду справи, зважаючи на явку в судове засідання її повноважного представника - адвоката Калабського С.В.
Отже, за змістом ч.1 ст. 58 ЦПК України апелянтка брала участь у розгляді справи через свого представника, чим забезпечено реалізацію її процесуальних прав.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Рішення суду ґрунтується на повно, всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 10 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 10 лютого 2020 року.
Судді Л.М. Грох
Р.С.Гринчук
А.М.Костенко