Справа № 608/1167/18Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/817/41/20 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - ч.2 ст.286 КК України
06 лютого 2020 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах Тернопільського апеляційного суду в складі:
Головуючого - ОСОБА_2
Суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю - секретаря - ОСОБА_5
прокурора - ОСОБА_6
обвинуваченого - ОСОБА_7
захисника - ОСОБА_8
потерпілого - ОСОБА_9
представника потерпілого - ОСОБА_10
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12017210190000214 від 17 квітня 2017 року, за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні, захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 , представника потерпілого ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_10 на вирок Чортківського районного суду Тернопільської області від 14 листопада 2019 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, не одруженого, з неповною середньою освітою, не працюючого, раніше не судимого
визнано винним за ч.2 ст.286 КК України та призначено йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 (два) роки.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди залишено без розгляду.
Вирішено питання речових доказів та судових витрат.
Згідно вироку суду, 17.04.2017 близько 17 години водій ОСОБА_7 , керував власним технічно справним автомобілем «Volkswagen Golf» р.н. НОМЕР_1 та рухався без пасажирів та без вантажу, автодорогою вул. Мурованка с. Бичківці Чортківського району Тернопільської області виконуючи маневр розвороту у напрямку до с. Скородинці Чортківського району. Перед початком виконання маневру та під час керування автомобілем водій ОСОБА_7 не був достатньо уважним та не стежив належно за дорожньою обстановкою, щоб в разі її зміни своєчасно відреагувати та не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, завдавати шкоди життю та здоров'ю громадян, чим порушив вимоги п. 2.3.(б, д) Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 із змінами та доповненнями (далі - ПДР України).
Внаслідок проявленої неуважності, у місці, де видимість через свою місцевість, обмежена на відстань менше 100 м., в порушенні вимог п. 10.7 (г) ПДР України, згідно якого у вказаному випадку розворот забороняється, водій ОСОБА_7 , розпочав маневр розвороту з узбіччя авто дороги вулиці Мурованка с.Бичківці Чортківського району навпроти приміщення продуктового магазину «ТЕКО-Маркет» та не виконав також вимоги п.п. 10.1, 10.2, ПДР України, оскільки не переконався, що це буде безпечно та не створить перешкоди або небезпеки іншим учасникам руху, і не пропустив транспортний засіб, що рухався проїзною частиною дороги. Зокрема, в цей час, автодорогою по вул. Мурованка с. Бичківці Чортківського району у напрямку до с. Скородинці Чортківського району в межах своєї смуги, із швидкістю 50 км/год., рухався мотоцикл марки «МТ-10», р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_9 , з одним пасажиром, без вантажу.
В результаті виїзду автомобіля «Volkswagen Golf» на проїзну частину дороги, водій ОСОБА_7 своїми діями створив аварійну дорожню ситуацію для інших учасників дорожнього руху, зокрема для водія мотоцикла «МТ-10» ОСОБА_9 , позбавивши його своїми односторонніми діями можливості запобігти настанню дорожньо-транспортної пригоди та допустив тим самим зіткнення вказаних транспортних засобів.
Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій мотоцикла «МТ-10» ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження, а саме: закритий поперечний перелом правої вертлюгової западини асоційований з уламковим переломом задньої стінки вертлюгової впадини та задньоверхнім вивихом головки стегнової кістки та заритий імпресійний перелом голівки правої стегнової кістки, які призвели до стійкої втрати загальної працездатності не менш на одну третину, тобто тяжкі тілесні ушкодження.
Порушення водієм ОСОБА_7 вимог п.п. 10.1., 10.2., 10.7 (г) ПДР України перебуває у прямому причинному зв'язку із настанням даної дорожньо-транспортної пригоди та спричиненням потерпілому ОСОБА_9 тяжких тілесних ушкоджень.
В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні, не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження, які суд визнав доведеними, і кваліфікацію дій обвинуваченого, вважає, що вирок суду підлягає скасуванню через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до призначення йому надто м'якого покарання.
Вважає, що при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд не врахував ставлення до вчиненого злочину самого обвинуваченого, який вину у скоєному не визнав та не відшкодував потерпілому збитки, заподіяні злочином.
Просить скасувати вирок Чортківського районного суду Тернопільської області від 14 листопада 2019 року та ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_7 покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
Представник потерпілого ОСОБА_9 адвокат ОСОБА_10 в поданій ним апеляційній скарзі вказує на безпідставність застосування судом ст.69 КК України і призначення покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті.
Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_7 вини своєї у вчиненні злочину не визнав, у скоєному не розкаявся і не прийняв жодних заходів до відшкодування заподіяної матеріальної та моральної шкоди, вважає, що йому повинно бути призначене більш суворе покарання.
Також вказує, що суд безпідставно відмовив у задоволенні цивільного позову, хоча були представлені квитанції та чеки щодо оплати придбаних ліків.
Просить змінити вирок суду першої інстанції та призначити обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки, а також повністю задовольнити цивільний позов.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 вважає вирок Чортківського районного суду Тернопільської області від 14 листопада 2019 року незаконним, необґрунтованим і невмотивованим.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги вказує, що експертні висновки, якими суд обґрунтовував доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 не можуть братися до уваги, оскільки розрахувати допустиму швидкість руху мотоцикла за умовами видимості в напрямку руху мотоцикла з робочого місця водія неможливо, оскільки в матеріалах справи відсутні дані стосовно величини видимості елементів дороги.
Також неможливо встановити в абсолютних величинах місце зіткнення автомобіля з мотоциклом відносно елементів дороги, у зв'язку з відсутністю уточнюючої слідової інформації, зафіксованої під час огляду місця події.
На думку апелянта, суд першої інстанції не дав правову оцінку висновкам експертів № 5-243/17 від 18.07.20117 р., № 26609/18-52/1272/19-52 від 11.01.2019 р., № 679/19-22 від 05.08.2019 р., а також протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди та схемі дорожньо-транспортної пригоди на предмет допустимості як доказів.
Зазначає про порушення права на захист обвинуваченого ОСОБА_7 , оскільки повідомлення про підозру йому було вручено 14 червня 2018 року після проведення усіх слідчих дій, а до того він допитувався у даному кримінальному провадженні як свідок, що є порушенням його прав на досудовому розслідуванні.
Просить скасувати вирок Чортківського районного суду Тернопільської області від 14 листопада 2019 року та закрити провадження у справі.
Заслухавши доповідача - суддю апеляційного суду; обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які підтримали подану апеляційну скаргу та, з наведених у ній мотивів, просять скасувати вирок суду першої інстанції і закрити провадження у справі в зв'язку з відсутністю в діях обвинуваченого ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України; потерплого ОСОБА_9 та його представника адвоката ОСОБА_11 , які просять ухвалити новий вирок, яким обрати обвинуваченому ОСОБА_7 більш суворе покарання та задовольнити цивільний позов потерпілого; міркування прокурора, який підтримав подану ним апеляційну скаргу і просить скасувати вирок Гусятинського районного суду Тернопільської області від 14 листопада 2019 року та призначити обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступних висновків.
Як встановлено перевіркою матеріалів справи, досудове та судове слідство проведено з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону. Таких порушень цього закону, які були б істотними та потягли за собою скасування судового рішення, у справі не допущено, а висновки про доведеність винності ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину суд зробив на підставі ретельно досліджених в судовому засіданні і детально викладених у вироку доказів.
Обґрунтовуючи свої висновки щодо доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_7 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, суд у вироку належним чином проаналізував показання допитаних в судовому засіданні потерпілого та свідків, а також експертні висновки і протоколи слідчих дій які, у своїй сукупності, доводять винність обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, що останній разом із своїм захисником заперечує в апеляційній скарзі і що є предметом апеляційного розгляду.
Так, з показань допитаного у судовому засіданні потерпілого ОСОБА_9 , суд встановив, що потерпілий, керуючи мотоциклом, помітив автомобіль, який почав здійснювати маневр розвороту і виїхав на його смугу руху. Він намагався подати водію автомобіля сигнал, щоб уникнути зіткнення (світлом фар, звуковим сигналом, голосом) і намагався загальмувати, однак, уникнути зіткнення йому не вдалося.
Вказані обставини потерпілий відтворив під час проведення слідчого експерименту, проведеного 26 серпня 2017 року. (а. п.141-154)
За результатами слідчого експерименту, проведеного з потерпілим, було визначено траєкторію руху автомобіля «Volkswagen Golf» р.н. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_7 , від місця, де він виїхав на проїзну частину дороги до місця зіткнення транспортних засобів; траєкторію руху мотоцикла МТ-10, під керуванням ОСОБА_9 , до місця зіткнення, а також визначено час, за який автомобіль подолав відрізок шляху від місця виїзду на проїзну частину дороги до місця зіткнення з мотоциклом і визначено момент виникнення небезпеки для руху як для водія мотоцикла, так і для водія автомобіля.
З протоколу огляду місця події від 17 квітня 2017 року, який проведено безпосередньо після дорожньо-транспортної пригоди, суд встановив технічні параметри ділянки дороги, де мала місце ДТП, місце розташування автомобіля «Volkswagen Golf» р.н. НОМЕР_1 і механічні пошкодження отримані автомобілем, що в подальшому було використано при проведенні експертиз та слідчих експериментів по справі. (а. п.79-85)
Згідно експертного висновку № 5-656/17 від 15.12.2017 р., який було досліджено судом першої інстанції, в даній дорожньо-транспортній ситуації невідповідність дій водія автомобіля «Volkswagen Golf» вимогам п.п.10.1, 10.2 ПДР України, з технічної точки зору знаходиться в причинному зв'язку з настанням даної ДТП. (а. п.135-140)
Вказаний висновок експерта підтверджений результатами проведення судової автотехнічної експертизи № 679/19-22 від 05.08.2019 р., відповідно до якого в даній дорожній обстановці, з урахуванням даних, отриманих під час слідчих експериментів, водій ОСОБА_9 не мав технічної можливості зупинити керований ним мотоцикл до місця зіткнення, шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування і тим самим уникнути ДТП. Невідповідність дій водія ОСОБА_7 вимогам п.п.1.10 ( в частині визначення терміну дати дорогу), 10.1, 10.2 ПДР України перебувають у причинному зв'язку з настанням пригоди та є причиною ДТП. (а. п.242-245)
Допитаний судом першої інстанції експерт ОСОБА_12 підтвердив проведене ним експертне дослідження, що відображено у висновку № 679/19-22 від 05.08.2019 р. та ствердив про достатню кількість вихідних даних для проведення автотехнічної експертизи і надання відповідей на запитання про відповідність дій водіїв вимогам ПДР.
Доводи сторони захисту про неповноту вказаних експертних висновків з мотивів відсутності розрахунку допустимої швидкості руху мотоцикла за умовами видимості в напрямку руху мотоцикла з робочого місця водія, про що він вказує в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки аналіз цих експертних досліджень в сукупності з показаннями експерта наданими в суді першої інстанції, свідчить про наявність достатніх даних, на підставі яких проводились експертизи і дослідження яких давало можливість повно та об'єктивно дати відповіді на поставлені запитання.
Судом також допитувались експерти ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які проводили автотехнічну експертизу № 29609/18-52/1272/19-52 від 11.01.2019 р. і за основу якої було взято вихідні дані, отримані під час слідчого експерименту від 25.06.2018 р., що проводився з участю підозрюваного ОСОБА_7 (а.п.199-206)
Проте, як і у своєму експертному висновку, так і в судовому засіданні вказані експерти не могли дати відповіді на питання щодо швидкості руху мотоцикла МТ-10, під керуванням ОСОБА_9 , часу для зупинки у випадку застосування екстреного гальмування та відповідності його дій Правилам дорожнього руху України по причині відсутності всіх необхідних вихідних даних.
Колегія суддів вважає, що місцевий суд обґрунтовано не прийняв до уваги цей висновок експертизи і свідчення судових експертів, що її проводили, оскільки обставини, які не могли дослідити ці експерти, були досліджені сукупністю інших доказів по справі, ретельний аналіз яких наведено в вироку суду. Окрім того, вказана експертиза стосується характеристики дій виключно водія мотоцикла ОСОБА_9 і жодним чином не спростовує інші докази по справі, якими стверджується про невідповідність дій водія автомобіля ОСОБА_7 вимогам Правил дорожнього руху України.
Твердження захисника ОСОБА_8 про відсутність правової оцінки висновкам експертів № 5-243/17 від 18.07.20117 р., № 26609/18-52/1272/19-52 від 11.01.2019 р., 679/19-22 від 05.08.2019 р., а також протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди та схеми дорожньо-транспортної пригоди на предмет допустимості як доказів, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Як слідує із змісту вироку, вищевказані докази були предметом дослідження суду першої інстанції і знайшли своє відображення в загальній оцінці доказів по справі, на підставі яких суд дійшов висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
Підстав сумніватися в допустимості цих доказів колегія суддів не вбачає. Не наводить таких доводів (щодо недопустимості як доказу) і адвокат в апеляційній скарзі.
Одним з доказів, який суд вказав у вироку як на доказ вини обвинуваченого є протокол проведення слідчого експерименту від 22.05.2018 року, під час якого ОСОБА_7 відтворив обставини, за яких, виходячи з його пояснень, відбулася дорожньо-транспортна пригода. (а.п.155-165)
Твердження захисника ОСОБА_8 про недопустимість вказаного протоколу слідчої дії як доказу, з тих мотивів, що на той час ОСОБА_7 перебував у статусі свідка, колегія суддів вважає безпідставним.
Частиною першою статті 87 КПК України передбачено, що ключовою умовою для визнання доказів недопустимими є їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Отримання доказів завжди обумовлено вчиненням стороною кримінального провадження цілеспрямованих дій з метою їх збирання. Аналіз положень частини другої статті 87 КПК України дає підстави зробити висновок, що саме вчинення з цією метою стороною обвинувачення діянь, які істотно порушують права і основоположні свободи людини, має наслідком визнання отриманих у такий неправомірний спосіб доказів недопустимими.
Відповідно до ч.1 ст. 240 КПК України слідчий експеримент проводиться з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.
Як слідує зі змісту протоколу слідчого експерименту від 22.05.2018 року, участь в якому приймав також адвокат ОСОБА_8 , під час проведення даної слідчої дії було визначено місце наїзду водія ОСОБА_7 на потерпілого, а також ряд інших статистичних даних, необхідних для проведення подальших процесуальних дій.
Його проведенню передувало роз'яснення ОСОБА_7 права не свідчити проти себе і відмовитись давати показання, що можуть стати підставою для підозри чи обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення.
Під час проведення вказаного слідчого експерименту ОСОБА_7 жодних викривальних показів відносно себе не надавав і мав можливість висловити свою власну точку зору щодо причин травмування пішохода.
У матеріалах кримінального провадження відсутні дані, які б давали підстави вважати, що при проведенні цього слідчого експерименту слідчим були вчинені діяння, якими були б порушені права чи свободи ОСОБА_7 , або слідчий у будь-які формі примушував би ОСОБА_7 до визнання своєї винуватості у ДТП.
Колегія суддів вважає, що вказаний слідчий експеримент було проведено у порядку визначеному чинним кримінальним процесуальним законодавством, з дотриманням вимог ст.240 КПК України, а участь під час вказаної слідчої дії ОСОБА_7 , який на час проведення слідчого експерименту не мав процесуального статус “підозрюваний”, не є порушенням ст.87 КПК України і не може бути підставою для визнання цього доказу недопустимим.
Доводи захисника ОСОБА_8 про недопустимість використання показань ОСОБА_7 , який на той час перебував у статусі свідка, при проведенні слідчого експерименту 22.05.2018 року і надання серед інших як вихідних даних для проведення зазначених вище експертиз, з мотивів невідповідності такого доказу вимогам допустимості, на думку колегії суддів є необґрунтованими, виходячи з наступного.
Вказаний слідчий експеримент, проведено з метою встановлення технічних параметрів обставин дорожньо-транспортної пригоди, а не одержання від ОСОБА_7 викривальних показань. З матеріалів справи видно, що свідок ОСОБА_7 допитувався органом досудового розслідування, як і інші свідки у кримінальному провадженні, з дотриманням встановлених КПК гарантій допиту свідка. Сторона захисту жодним чином не була обмежена в реалізації свого права оспорювати докази, отримані в результаті таких дій. Тому, колегія суддів не вбачає підстав вважати недопустимими докази, в яких використані відомості про обставини дорожньо-транспортної пригоди, надані ОСОБА_7 як свідком.
Окрім того, після пред'явлення підозри ОСОБА_7 , за його участю та за участі його захисника - адвоката ОСОБА_8 , 25.06.2018 року було проведено ще один слідчий експеримент, під час якого підозрюваному ОСОБА_7 була надана можливість відтворити обставини дорожньо-транспортної пригоди з метою встановлення місця зіткнення, траєкторії руху та швидкості автомобіля. (а. п.179-186)
Тому, твердження захисника ОСОБА_8 про порушення права на захист обвинуваченого ОСОБА_7 під час досудового слідства є необґрунтованими.
За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що досліджені судом першої інстанції докази, у своїй сукупності, свідчать про те, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_7 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.
Підстав для сумніву в правильності оцінки зібраних досудовим слідством та досліджених судом першої інстанції доказів щодо доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, в колегії суддів немає. Обґрунтованих доводів з цього приводу не наведено як в апеляційній скарзі, так і безпосередньо під час перегляду вироку в апеляційному порядку.
З огляду на ці обставини, колегія суддів не вбачає підстав для скасування вироку та закриття провадження у справі за відсутністю і недоведеністю вини ОСОБА_7 , як про це ставить питання в апеляційній скарзі його захисник адвокат ОСОБА_8 ..
Що стосується покарання, призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 , про посилення якого прокурор та представник потерпілого ставлять питання в апеляційних скаргах, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався вимог закону і, відповідно до положень ст.ст.50, 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, фактичні обставини кримінального провадження, особу винного, а також інші обставини.
Зокрема, судом враховано, що злочин ОСОБА_7 вчинив з необережності, за місцем проживання характеризується позитивно, раніше не судимий.
Колегія суддів вважає, що покарання призначене судом першої інстанції ОСОБА_7 у виді трьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки повністю відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та особі обвинуваченого, узгоджується із санкцією статі обвинувачення, відповідає інтересам суспільства, є обґрунтованим, а також є достатнім та необхідним для його виправлення та запобігання вчинення нових злочинів.
Рішення щодо призначеного ОСОБА_7 покарання належним чином умотивоване і відповідає вимогам кримінального закону, а тому підстав для скасування вироку через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі винної і призначення більш суворого покарання, про що ставить питання в апеляційній скарзі прокурор, колегія суддів не вбачає.
Твердження представника потерпілого ОСОБА_9 про незаконність застосування судом ст.69 КК України, є необґрунтованими, оскільки покарання обвинуваченому ОСОБА_7 призначено в межах санкції ч.2 ст.286 КК України і без застосування правової норми, яка передбачає призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом.
Заслуговують на увагу доводи представника потерпілого адвоката ОСОБА_10 щодо необґрунтованості висновку суду першої інстанції про залишення цивільного позову потерпілого ОСОБА_9 без розгляду.
Як встановлено колегією суддів, місцевий суд, розглядаючи цивільний позов, дав невірну правову оцінку доказам, якими він обґрунтовувався.
Відповідно до ст.129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
За змістом ч.5 ст.128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Виходячи із змісту цивільного позову, заявленого потерпілим ОСОБА_9 , обґрунтовуючи свої вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, потерпілий зазначив про придбані за свої кошти лікарські засоби для лікування від отриманих ним внаслідок злочину тілесних ушкоджень.
Відповідно до ст.1166 ЦК України, яка визначає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно ч.2 ст.22 ЦК України збитками, на відшкодування яких має право особа у разі порушення її цивільного права, є 1) витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
За змістом вказаних правових норм, особа, якій заподіяна матеріальна шкода та яка звернулася з позовом про її відшкодування, повинна навести докази щодо понесених нею витрати, про відшкодування яких вона ставить питання.
Як слідує з матеріалів провадження, ОСОБА_9 внаслідок отриманого тілесного ушкодження, перебував на лікуванні у травматологічному відділенні Чортківської ЦКРЛ та в ортопедичному відділі КЗ ТОР “Тернопільська університетська лікарня, де проводилось оперативне втручання, а також показано оперативне лікування в ургентному порядку, про що свідчать відомості наведені у висновку судово-медичного експерта № 174 від 18.05.2017 року. (а. п.102-106)
До цивільного позову про відшкодування шкоди потерпілий ОСОБА_9 долучив чеки про придбані ним ліки та медичні препарати на загальну суму 54 903 грн. 60 коп..(а.п.31-63)
Період придбання ліків та медичних препаратів, зазначених у фіскальних чеках, співпадають з періодом проходження лікування потерпілим ОСОБА_9 , а виходячи з їх виду та назв, вони могли бути використані для лікування травм, отриманих ним внаслідок злочину.
Тому, висновок місцевого суду про відсутність доказів понесених потерпілим витрат матеріального характеру з мотивів відсутності відомостей щодо проходження ним лікування є необґрунтованим.
Відповідно до положень ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої і така шкода, згідно ст.1167 ЦК України відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, своїми діями обвинувачений ОСОБА_7 заподіяв потерпілому ОСОБА_9 тяжкі тілесні ушкодження.
За змістом ст.ст.23, 1168 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Цих вимог закону, суд першої інстанції не дотримався.
Зважаючи на глибину пережитих страждань потерпілим, пов'язаних із заподіяним йому пошкодженням здоров'я та необхідністю його відновлення, вимушених змін у його житті, спричинених йому злочином тілесних ушкоджень, приймаючи до уваги ступінь вини обвинуваченого ОСОБА_7 , на якого покладається обов'язок відшкодування моральної шкоди заподіяної його злочинними діями, а також з урахуванням вимог розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 , в частині відшкодування моральної шкоди, яку він оцінив у 200 000 грн. підлягає до відшкодування в розмірі 100 000 грн.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.408 КПК України, суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі збільшення сум, які підлягають стягненню, якщо таке збільшення не впливає на обсяг обвинувачення і правову кваліфікацію кримінального правопорушення.
За таких обставин, колегія суддів приходить до переконання, що вирок Чортківського районного суду Тернопільської області від 14 листопада 2019 року слід змінити, частково задовольнивши цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 в частині відшкодування моральної шкоди.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 408, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні, захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_10 - задовольнити частково.
Вирок Чортківського районного суду Тернопільської області від 14 листопада 2019 року відносно ОСОБА_7 - змінити в частині вирішення цивільного позову.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_7 в користь ОСОБА_9 54 903 (п'ятдесят чотири тисячі дев'ятсот три) грн. 60 коп. заподіяної матеріальної шкоди та 100 000 (сто тисяч) грн. моральної шкоди.
В решті вирок Чортківського районного суду Тернопільської області від 14 листопада 2019 року відносно ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення. На неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.