Справа № 464/5073/19 Головуючий у 1 інстанції: Бойко О.М.
Провадження № 22-ц/811/3574/19 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я.
Категорія: 44
07 лютого 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого- судді Мельничук О.Я.,
суддів Ванівського О.М., Цяцяк Р.П.
без участі сторін,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Львівської місцевої прокуратури №1 Рапуцького С. поданої в інтересах держави в особі Львівської міської ради на ухвалу Сихівського районного суду міста Львова від 11 жовтня 2019 року у справі за позовом заступника керівника Львівської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Львівської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення витрат на лікування потерпілого від злочину, -
Ухвалою Сихівського районного суду міста Львова від 11 жовтня 2019 року позовну заяву заступника керівника Львівської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Львівської міської ради повернуто позивачу.
Ухвалу суду в апеляційному порядку оскаржив керівник Львівської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Львівської міської ради Рапуцький С.
Вважає ухвалу суду незаконною. Звертає увагу, що згідно ч.ч. 3, 7 ст. 128 КПК України, цивільний позов в інтересах держави пред'являється прокурором. Особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства. Також зазначає, що у п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.07.1995 року №11 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат» передбачено, що позов про стягнення таких витрат може бути пред'явлений закладом охорони здоров'я, органом Державного казначейства України або прокурором.
У відповідь на звернення Львівської місцевої прокуратури №1 від 06.09.2019 року №14.347106-19-322 вих.-19 щодо надання Львівською міською радою інформації про вжиття заходів щодо стягнення витрат на лікування потерпілих від кримінальних правопорушень або повідомлення про причини невжиття таких заходів, листом №2901/вих.-566 від 12.09.2019 року міська рада повідомила, що не будучи стороною кримінальних проваджень, не володіє інформацією про закінчення досудового розслідування, передання матеріалів до суду чи винесення вироків у таких кримінальних провадженнях. Зазначені обставини обмежують можливість самостійно збирати докази та пред'являти позови до винних осіб. У таких випадках позовні заяви про стягнення вартості лікування осіб, які потерпіли від злочину пред'являються органами прокуратури.
Також, у даному листі зазначено, що ні міською радою, ні закладом охорони здоров'я, не вживались заходи цивільно-правового характеру щодо повернення витрат, понесених закладами охорони здоров'я на лікування потерпілих від кримінальних правопорушень.
Відтак, скаржник вважає зазначений лист міської ради, який долучено до позовної заяви - доказом не здійснення захисту інтересів держави органом місцевого самоврядування, що в свою чергу є підставою для представництва прокурором таких інтересів у суді.
Суд не надав належної оцінки вищевказаним обставинам відповідно до вимог ст. ст. 89, 229 ЦПК України.
Керівник Львівської місцевої прокуратури №1 Рапуцький С. в поданій апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу Сихівського районного суду міста Львова від 11 жовтня 2019 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України розгляд справи судом апеляційної інстанції проведено без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали судді в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає до задоволення з наступних підстав.
Повертаючи позовну заяву заступника керівника Львівської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Львівської міської ради, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що у даному випадку прокурор не має цивільної процесуальної дієздатності на звернення до суду із цим позовом.
З таким висновком колегія суддів не погоджується з наступних підстав.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У справі «Bellet у. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Відповідно до положень ст.124 Конституції України, ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, визначеному ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюванних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 5 ст. 175 ЦПК України у разі пред'явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.
Частиною 4 ст. 56 ЦПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень передбачених статтею 185 цього Кодексу.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Так, згідно ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
У рішенні від 08.04.1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію Викладено у Постанові Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі №806/1000/17).
Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.
Як вбачається з позовної заяви, заступником керівника Львівської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Львівської міської ради встановлено факт порушення економічних інтересів держави, що полягає у не надходженні до відповідного бюджету коштів у сумі 3864 грн. 32 коп. - відшкодування матеріальних збитків, завданих кримінальним правопорушенням.
А тому, виходячи з обставин справи, положень ст.ст. 7, 142 Конституції України, ст. ст. 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 89 Бюджетного кодексу України, ст. 18 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», прокурором вірно визначено органи, уповноважені державою на виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах.
Отже, під час звернення до суду прокурором у відповідності до вимог законодавства, виконано вимоги ст. 56 та ч. 5 ст. 175 ЦПК України щодо обґрунтування порушень інтересів держави та необхідності їх захисту, визначено передбачені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Так, звертаючись із позовною заявою на захист інтересів держави в особі Львівської міської ради, про що безпосередньо та із зазначенням фактичних обставин вказується у позові, прокурором, як підставу представництва, визначено неналежний захист інтересів держави Львівською міською радою, яка всупереч інтересам територіальної громади міста не вжили заходів позовного характеру, спрямованих на відшкодування до відповідного бюджету коштів у сумі 3864 грн. 32 коп. матеріальних збитків, завданих кримінальним правопорушенням.
Реалізація прокурором представницьких повноважень в інтересах держави у даній справі відповідає висновку Європейського Суду з прав Лодини (далі - ЄСПЛ) викладеному у рішенні від 15.11.1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного королівства», де суд проголосив, що засіб захисту повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Так, ЄСПЛ визнає, що є категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. У справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009 року, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави». Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (рішення у справах «Dombo Beheer B. V. v. The Netherlands» від 27.10.1993 та «Ankeri y. Switzerland» від 23.10.1996).
За сталою практикою ЄСПЛ участь прокурора на боці однієї із сторін («відстоювання однієї точки зору перед судом декількома сторонами»), або навіть та обставина, що порушення справи було ініційовано прокурором, не обов'язково ставить іншу сторону у «завідомо невигідне становище» при Викладенні своєї позиції по справі (справи «Бацаніна проти Росії», No3932/02. 26.05.2009; «Менчинська проти Російської Федерації», No42454/02, 15.01.2009 «Yvon v. France», No44962/98, 2003; «Asito v. Moldova», No40663/98, 08.11.2005).
Європейський суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував на необхідність здійснення індивідуальної перевірки судом дотримання принципу «справедливого балансу» між сторонами внаслідок участі у справі прокурора.
Аналізуючи рішення Європейського суду у справах за участю прокурора, встановлено, що судом порушення принципу «справедливого балансу» констатується у випадках наявності у прокурора виключних перед іншими учасниками справи можливостей, а саме: присутності прокурора в нарадчій кімнаті суду з правом або без права дорадчого (остаточного) голосу: вступу прокурора у справу за умови, що сторони у справі до цього ефективно використовували засоби захисту (шляхом звернення до суду та забезпечення розгляду судом відповідної справи), а позиція прокурора дублює позицію сторони, яку він представляє (авторитетний вплив на суд); звернення внаслідок його виключних повноважень прокурором за переглядом судового рішення через значний проміжок часу після прийняття цього рішення (недотримання принципу «правової визначеності»).
За інших умов ЄСПЛ констатується відсутність порушень вказаного принципу при участі прокурора у справі та підкреслюються дискреційні повноваження прокурора на свій розсуд вирішувати питання про наявність підстав для захисту інтересів, у даному випадку, держави (справа «Ружанський проти Польщі», №55339/00, 18.05.2006).
Таким чином, участь прокурора у суді є виправданою для законного захисту порушених інтересів держави, коли сторони у справі не обмежені у можливості залучати своїх представників (адвокатів), подавати до суду свої письмові та усні пояснення, реалізовувати ефективний захист своїх прав, а прокурор не має переваг перед сторонами справи (рішення у справі «Бацаніна проти Росії» від 26.06.2009).
Законодавцем у ст. ст. 43, 49, 56, 175, 178-180 ЦПК України визначено однакові права та обов'язки для сторін і забезпечено можливість всіх учасників процесу ефективно реалізовувати право на захист своїх прав, як у випадку самостійного здійснення особою процесуальних повноважень, так і при зверненні прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування.
Між тим, на вказані обставини суд першої інстанції не звернув належної уваги та безпідставно повернув заступнику керівника Львівської місцевої прокуратури №1 позовну заяву подану в інтересах держави в особі Львівської міської ради.
Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.6 ч.1 ст. 374, ст.ст. 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу керівника Львівської місцевої прокуратури №1 Рапуцького С. поданої в інтересах держави в особі Львівської міської ради - задовольнити.
Ухвалу Сихівського районного суду міста Львова від 11 жовтня 2019 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її постановлення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 07 лютого 2020 року.
Головуючий: О.Я. Мельничук
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк