Справа № 462/1119/19 Головуючий у 1 інстанції: Пилип"юк Г.М.
Провадження № 22-ц/811/2702/19 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.
Категорія:39
30 січня 2020 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Крайник Н.П., Цяцяка Р.П.
секретаря: Куцика І.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 19 липня 2019 року, -
ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів у розмірі 14 844,79 грн.
В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що рішенням Залізничного районного суду м.Львові від 18.08.2017 року стягнуто солідарно із ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 кошти на відшкодування завданої майнової шкоди у розмірі 9305 грн. та 2500 грн. моральної шкоди, 1459,20 грн. витрат, пов'язаних з проведенням експертного дослідження, а всього - 13264,20 грн. Зазначає, що до сьогоднішнього дня кошти йому не повернуті, а тому змушений звернутися до суду про стягнення коштів за період з 06.11.2014 року до 31.01.2019 року, з яких індекс інфляції 13 339,65 грн. та 3% річних в розмірі 1505,14 грн.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 19 липня 2019 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 2296 грн. 07 коп. інфляції за час прострочення та 708 грн. 30 коп. три проценти річних.
В задоволенні решти позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 4500 грн. витрат на правову допомогу.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 768 грн. 40 коп. сплаченого судового збору.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , вважає рішення суду частково незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального права, без з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Апелянт зазначає, що задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що зобов'язання у боржників виникло 18 серпня 2017 року, тобто, з дня ухвалення Залізничним районним судом м. Львова рішення про відшкодування збитків, проте згідно зі ст. 11 ЦПК України цивільні права та обов'язки між сторонами виникли 05 листопада 2014 року, дня коли відповідачі здійснили реконструкцію горища. На думку апелянта, саме з 06 листопада 2014 року, відповідачі вважаються такими, що прострочили виконання свого зобов'язання. Суд не звернув уваги на те, що цивільні правовідносини можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, проте відсутній такий акт, який передбачає обов'язок відшкодувати збитки з дати ухвалення рішення суду. Просить рішення суду в частині розміру інфляційних втрат та 3% річних скасувати та задовольнити позов повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних мотивів.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Залізничного районного суду м. Львові від 18.08.2017 року, яке набрало законної сили, стягнуто солідарно із ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 кошти на відшкодування завданої майнової шкоди у розмірі 9305 грн. та 2500 грн. моральної шкоди, 1459,20 грн. витрат, пов'язаних з проведенням експертного дослідження, а всього - 13264.20 грн.
Судом першої інстанції також встановлено, що на момент звернення позивача до суду кошти, які відповідачі мали сплатити позивачу на підставі рішення Залізничного районного суду м. Львові від 18.08.2017 року, йому не сплачені.
Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 зазначила, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі мають невиконане ними грошове зобов'язання перед позивачем, що підтверджується рішенням Залізничного районного суду м. Львові від 18.08.2017 року, яке набрало законної сили, про солідарне стягнення з відповідачів на користь позивача коштів на відшкодування завданої майнової шкоди у розмірі 9305 грн. та 2500 грн. моральної шкоди, а всього 11 805 грн.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який з огляду на те, що відповідачі грошове зобов'язання не виконали, дійшов до вірного висновку про те, що позивач вправі вимагати покладення на відповідачів відповідальності за порушення грошового зобов'язання, яка передбачена ст. 625 ЦК України.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції вважав, що оскільки рішення про стягнення майнової та моральної шкоди у розмірі 11805 грн. було постановлено 18.08.2017 року та набрало законної сили, а тому з цього періоду та до 31.01.2019 року (позивач звернувся з позовом в лютому 2019 року) слід нараховувати інфляційні та три проценти річних, сума яких становить: 2296.07 грн. - інфляційні за час прострочення та 708.30 коп. - три проценти річних.
Доводи апеляційної скарги про те, що саме з 06 листопада 2014 року, з дня, коли відповідачі здійснили реконструкцію горища, вони вважаються такими, що прострочили виконання свого зобов'язання, є безпідставними, оскільки правовідносини у зв'язку з невиконанням судового рішення виникли з 18.08.2017 року.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Що стосується стягнення судових витрат, а саме, витрат на професійну правничу допомогу, то такі підлягають стягненню на користь позивача з кожного з відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 в розмірі по 1125.00 грн., та судового збору за подання позовної заяви - в розмірі по 192.10 грн. з кожного.
Вищенаведене є підставою для зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин,що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 381 - 384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 19 липня 2019 року - змінити, виклавши абзаци 4 та 5 резолютивної частини рішення в такій редакції:
Абзац 4 «Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 по 1125.00 грн. з кожного витрат на правову допомогу».
Абзац 5 «Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 по 192.10 грн. з кожного сплаченого судового збору».
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Постанова складена 30.01.2020 року.
Головуючий: Шеремета Н.О.
Судді: Крайник Н.П.
Цяцяк Р.П.