Справа № 462/1228/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Румілова Н.М.
Провадження № 22-ц/811/1034/19 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
Категорія:39
30 січня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючої - судді Копняк С.М.,
суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,
секретар Жукровська Х.І.,
з участю представника апелянта ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 .,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 30 січня 2019 року, постановлене в складі головуючого судді Румілової Н.М., у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення грошових коштів, -
Позивач ОСОБА_3 03.05.2016 року звернувся в суд з позовом, в якому зазначив, що між ним та відповідачем 23.09.2013 року був укладений договір банківського вкладу «Стандарт на 12 місяців». Сума вкладу становила - 2 000,00 доларів США. на строк 266 днів /по 23.09.2014 року/, з процентною ставкою - 8% річних. Кошти внесено на рахунок 23.09.2013 року. Відповідно до п.3 Договору якщо після закінчення строку вкладу Вкладник не повідомив Банк про бажання забрати кошти, вклад автоматично продовжується на ще один строк. Відповідно до п. 5 Договору у Вкладника є право достроково розірвати Договір, повідомивши Банк за два банківських дні. Він звертався до відповідача із заявами від 02.09.2014 року та 16.01.2016 року про повернення коштів у будь-якому відділенні м. Львова, однак відповідач відмовляється повернути йому кошти. Отримавши відмову відповідача, вважає, що його права порушено. Спір у добровільному порядку не вирішено. Зазначає, що діями відповідача йому завдано моральної шкоди, яка полягає в переживаннях та стражданнях.
Заявами неодноразово позовні вимоги уточняв, збільшував, і в кінцевому заявою від 12.09.2018 року представник позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача включно до 12.09.2018 року, за курсом НБУ станом на цей день - суму вкладу в розмірі - 56 191, 20 грн. (2000 дол. США х 28,0956 грн.), проценти в розмірі 22 328, 68 грн. (2000 дол. США х 8% / 365 х 1813 днів), 3% річних - 6 779,89 грн. (2000дол. США / 365 х 1468 днів (з 03.09.2014 року до 12.09.2018 року) = 241, 31 дол. США х 28, 0956), моральну шкоду у розмірі 44 000, 00 грн., витрати на правову допомогу в сумі 2 600, 00 грн., а всього 131 899, 77 грн.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 16 січня 2017 року провадження в частині стягнення з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_3 інфляційних втрат в розмірі 32 453,82 грн. закрито.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 30 січня 2019 року у позові ОСОБА_3 до ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу, трьох відсотків річних, моральної шкоди та витрат на правничу допомогу - відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, таке в апеляційному порядку оскаржив позивач ОСОБА_3 . Вважає, що рішення Залізничного районного суду м. Львова від 30 січня 2019 року суперечить вимогам чинного законодавства. Має місце невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.
В обґрунтування вимог покликається на те, що між ним та відповідачем був укладений договір банківського вкладу шляхом підписання з КБ «Приватбанк», відповідної заяви на оформлення вкладу «Стандарт на 12 міс» та внесення на рахунок відповідача 2 000 дол. США., що стверджується квитанцією, яка містить усі необхідні реквізити та електронний цифровий підпис працівника банку. Вважає висновки суду щодо відсутності доказів укладеного договору такими, що суперечать реальним обставинам справи. Зазначає, що відповідач не заявляв клопотання, а суд з власної ініціативи не витребував оригіналів заяв та квитанції про внесення коштів на рахунок.
Суд безпідставно відмовив у задоволенні вимоги про стягнення моральної шкоди, мотивуючи недоведеністю факту укладення договору. Проте не врахував, що він неодноразово звертався про повернення коштів, однак відповідач під різними приводами не виконав взяті на себе зобов'язання.
Зазначає також, що він є особою похилого віку, потребує періодичного лікування, а внесені кошти були єдиним заощадженням для придбання ліків. Неповернення коштів викликало моральні переживання та страждання, необхідність приймати заспокійливі ліки та невпевненість у завтрашньому дні. Зазначені обставини знайшли своє підтвердження у показах свідка у справі.
Підставною вважає також і вимогу про стягнення з відповідача 3% річних, оскільки відповідно до вимог ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання повинен сплатити 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Просить рішення Залізничного районного суду м. Львова від 30 січня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» зазначив про безпідставність доводів апеляційної скарги. Вважає, що важливим питанням у розгляді даної справи є дослідження наявності саме оригіналу договору та документу, який підтверджує внесення коштів на рахунок, а також їх відповідність нормам ст. 1059 ЦК України, п.1.4 Положення, п. 2.9 2 розділу V Інструкції про ведення касових операцій. Твердження апелянта про те, що ні відповідачем, ні судом не витребувались оригінали документів, не відповідає дійсності, оскільки судом було задоволено клопотання Банку про витребування у позивача оригіналів документів, однак така вимогам позивачем не виконана. Просить апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, рішення Залізничного районного суду м. Львова від 30.01.2019 року залишити без змін.
15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року.
Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до Указу Президента України № 452/2017 від 29.12.2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» створено Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.
04 жовтня 2018 року у газеті «Голос України» опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду.
А відтак, справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явились в судове засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення зазначеним вимогам не відповідає.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.
Суд першої інстанції зазначених вимог закону не дотримався.
За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.
Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як вбачається з позовної заяви позивач вказував, що 23.09.2013 року між ним та відповідачем ПАТ «КБ «Приватбанк», укладено договір депозитного вкладу «Стандарт на 12 місяців» на суму 2 000 доларів США, в підтвердження внесення коштів на рахунок Банку позивач надав копію заяви № SAMDN25000737901739 на оформлення вкладу та копію квитанції про внесення коштів.
Розглядаючи спір та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем на підтвердження укладення договору банківського вкладу надано тільки копію договору (заяву на оформлення вкладу «Стандарт на 12 місяців» ) та ксерокопію квитанції, яка не містить необхідних реквізитів, передбачених Положенням та Інструкцією, зокрема відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ, а також не надано доказів, які підтверджують наявність грошових коштів на рахунку. А тому, враховуючи, що позивачем відповідно до вимог ст. ст. 77, 78 ЦПК не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували внесення позивачем грошових коштів на депозитні рахунки, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає за недоведеністю.Оскільки вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від вимог про стягнення грошових коштів за банківським договором, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди.
Проте з такими висновками колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
Положення статті 1059 ЦК України врегульовують питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору. Так, за змістом цієї статті договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.
Аналіз норми статті 1059 ЦК України, пункту 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516, пунктів 1.8, 1.10 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, пункту 2.9 глави 2 розділу ІV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174, дає підстави для висновку, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом системи автоматизації банку.
Отже, за нормами вказаної Інструкції на квитанції повинні міститися: підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.
Відповідно до пункту 2.1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення № 516), грошові кошти в національній та іноземній валюті або банківські метали, залучені від юридичних і фізичних осіб, обліковуються банками на відповідних рахунках, відкриття яких здійснюється банком на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту) або договору банківського рахунку та інших документів відповідно до законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України з питань відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті.
У пункті 2.9 Положення № 516 передбачено, що укладення договору банківського рахунку та договору банківського вкладу (депозиту) може здійснюватися відокремленим підрозділом банку - юридичної особи за наявності належним чином оформленої уповноваженим особам довіреності на підписання документів.
Відповідно до пункту 2.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого постановою Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 566, будь-яка система обліку повинна забезпечити хронологічне та систематичне відображення всіх операцій банку в регістрах бухгалтерського обліку на підставі первинних документів.
Таким чином, відкриття банківських рахунків та обліковування на них грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб, на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту), є обов'язком банку.
У пункті 3.3 глави 3 Положення № 516 передбачено, що за договором банківського вкладу (депозиту) незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, розміщених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
У разі невиконання (неналежного виконання) банком вимоги фізичної особи про повернення вкладу (депозиту) або його частини (документ на переказ/заява про повернення коштів тощо) (далі - вимога) банк зобов'язаний: прийняти вимогу шляхом проставлення на ній: дати отримання, підпису уповноваженої особи, відбитка штампа банку та видачі фізичній особі письмового повідомлення про невиконання (неналежне виконання) цієї вимоги із зазначенням причини, дати взяття вимоги на облік, дати видачі повідомлення, прізвища, ім'я та по батькові уповноважених осіб і відбитка печатки банку; взяти вимогу на облік за відповідним позабалансовим рахунком. Банк зобов'язаний виконати вимогу відповідно до умов договору банківського вкладу (депозиту). Після виконання вимоги банк списує вимогу з відповідного позабалансового рахунку.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 23 вересня 2013 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «Приватбанк» у Кримському відділенні був укладений депозитний договір № SАМDN25000737901739 «Стандарт на 12 міс.», зі строком на 366 днів по 23 вересня 2014 року включно, з нарахуванням 8 % процентів річних. Сума вкладу позивача становить 2 000 дол. США відповідно до заяви № SАМDN25000737901739 на оформлення вкладу «Стандарт на 12 міс.» (т. 1 а.с. 5).
Відповідно до договору відповідач ПАТ КБ «Приватбанк» відкрив ОСОБА_3 рахунок № НОМЕР_1 та рахунок/карту для зарахування відсотків по вкладу № НОМЕР_2 .
На виконання вказаного договору ОСОБА_3 вніс на рахунок банку 2 000 дол. США, що стверджується квитанцією банку, підписаною електронним цифровим підписом працівника банку.
02.09.2014 року позивач звернувся до банку з заявою про повернення вкладу.
Колегія суддів вважає, що позивач належним чином виконав взяті на себе зобов'язання за договорами банківського вкладу від 23 вересня 2013 року. Факт укладення вказаного договору депозиту та внесення в касу ПАТ КБ «Приватбанк» грошових сум у розмірі 2 000 доларів США підтверджується укладеним між сторонами договором (заява) від 23 вересня 2013 року та квитанцією банку, підписаною електронним цифровим підписом CAGR.AGR000000049492704, який видав відповідач про внесення 23 вересня 2013 року о 10:23 год. готівкових коштів в сумі 2 000 доларів США.
Копії цих документів долучені позивачем до позовної заяви. Оригінали вказаних документів досліджувались судом апеляційної інстанції, їх копії завірені та долучені до матеріалів справи.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач ПАТ КБ "Приватбанк" на виконання вимог законів України "Про банки і банківську діяльність", "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого постановою Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 566, Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174, не надав суду доказів, які б свідчили про те, що між позивачем та відповідачем не укладалися договори банківського вкладу, на які посилався позивач і оригінали яких надав суду, та не надано доказів, що не відкривалися рахунки за цими договором, не надходили грошові кошти до банку, а так само не надано доказів на підтвердження припинення відповідних зобов'язань у зв'язку з їх виконанням тощо. Тобто відповідно до приписів статей 77-78 ЦПК України відповідач не надав суду доказів на спростування факту укладення між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 депозитного договору № SAMDN25000737901739 (вклад «Стандарт,12 мес.») від 23.09.2013 року та доказів на спростування факту внесення ОСОБА_3 грошових коштів на депозитний рахунок саме в тій сумі, яку вказав позивач у позовній заяві.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем доведено факт укладення з ПАТ КБ «Приватбанк» депозитного договору № SAMDN25000737901739 (вклад «Стандарт,12 мес.») від 23.09.2013 року та перерахування грошових коштів у сумі 2 000 дол. США на виконання умов вказаного депозитного договору.
Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем надано належні докази на підтвердження укладеного між ним і банком договору та внесення коштів на депозит. Письмова форма договору банківського вкладу підтверджується договором банківського вкладу, а також документами про внесення коштів, в якому вказано найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції, електронний підпис працівника банку. Вказана форма прийняття коштів, яку надав позивач, визначена самим банком. Позивач не міг вплинути на видання іншої форми письмового документа, ніж ту, яку видав банк.
Відповідно до частини першої статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
Діяльність відокремленого підрозділу відповідача на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя припинено постановою Правління Національного банку України "Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя" від 06 травня 2014 року № 260, оскільки згідно з пунктом 5 цієї постанови банкам, серед яких зазначено й ПАТ КБ "Приватбанк", визначено припинити діяльність відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, про що повідомити Національний банк України.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» територія Автономної Республіки Крим визначена як тимчасово окупована територія України.
Відповідно до частини третьої статті 95 ЦК України філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.
Припинення діяльності філії не впливає на обсяг зобов'язань банку відповідно до чинного цивільного законодавства.
Згідно із статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк - це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.
Як встановлено судом першої інстанції, на звернення позивача до ПАТ КБ "Приватбанк" про повернення коштів банк зобов'язання з повернення коштів не виконав, натомість надав відповідь від 08.09.2014 року № 20.1.0.0.0./7-20140902/3494 про намагання банку докласти максимум зусиль для вирішення питань виплати вкладів з карток та від 25.01.2016 року №2 0.1.0.0.0./7-20160119/614 про припинення діяльності банку. Отже, не повертаючи грошові кошти за вимогою вкладника, банк не виконав належним чином покладених на нього зобов'язань та позбавив вкладника права користуватись належним йому майном.
При цьому, апеляційний суд відхиляє доводи банку щодо знаходження відокремленого підрозділу на окупованій території АР Крим та відсутності доступу до первинних банківських документів, оскільки договір укладався не з філією, а безпосередньо з юридичною особою - ПАТ КБ «Приватбанк», про що зазначено як у заяві на оформлення вкладу, так і у квитанції, а банківські розрахунки між відділенням та безпосередньо банком не повинні бути підставою для покладення проблем діяльності відділення банку на вкладника. Ліквідація філій або припинення у будь-який спосіб їх діяльності, не звільняє відповідача від відповідальності за невиконання умов договору банківського вкладу. Оскільки стороною укладеного договору банківського вкладу є ПАТ КБ «Приватбанк», то згідно зі статтями 526, 631, 651, 653, 1058, 1075 ЦК України зобов'язання за договором має виконувати саме ПАТ КБ «Приватбанк» як юридична особа. Ліквідація філій або припинення у будь-який спосіб їх діяльності не звільняє відповідача від виконання обов'язків за укладеними і дійсними договорами.
Згідно із частини 1 статті 1060 ЦК України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
Відповідно до частини 5 статті 1061 ЦК України, проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.
Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові гроші вкладника передаються останнім у власність банку, а безготівкові гроші - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов'язання за договором банківського вкладу, згідно з яким на боці вкладника виникає право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а на стороні банку - відповідний обов'язок. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено передачею коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов'язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника).
Під час прийняття рішення судом також враховані положення Умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк» які розміщені на сайті відповідача.
Ухилення відповідача від повернення вкладів позивачу є неправомірним та безпідставним, оскільки відповідно до вимог статті 1066 ЦК України, банк використовує кошти клієнта, гарантуючи його право безперешкодного розпорядження. Він не має права встановлювати непередбачені договором чи законом обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Оскільки стороною договору банківського вкладу є фізична особа, то відповідач не міг відмовити у видачі вкладів, адже Закон (стаття 1074 ЦК України) не допускає обмежень прав клієнта щодо розпорядження таким вкладом. Такі обмеження можливі лише у випадках, передбачених законом і на підставі судового рішення. Такий закон на час розгляду цієї позовної заяви відсутній.
У рішенні у справі «Zolotas проти Греції (№ 2)» Європейський суд з прав людини вказав наступне: «Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунка може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід'ємні для банківських операцій і пов'язаним з ними правом. Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави».
Мотиви апелянта про те, що відповідач не заявляв клопотання, а суд з власної ініціативи не витребував оригіналів заяв та квитанції про внесення коштів на рахунок, колегія суддів вважає такими, що спростовуються матеріалами справи. Зокрема, судом 23.11.2016 року з метою об'єктивного та всебічного розгляду справи задоволено клопотання позивача про витребування у ПАТ КБ «Приватбанк» виписки по рахунку № НОМЕР_1 , про що винесено ухвалу (а.с. 105 т. 1/, однак така Банком не виконана.
Згідно ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до ч.1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Оскільки між сторонами був укладений договір банківського вкладу в доларах США, факт внесення грошових коштів в доларах США підтверджується квитанцією, позивач звертався до відповідача з вимогою повернути вклад, проте ці вимоги виконані не були, колегія суддів доходить висновку про задоволення позовної вимоги в частині стягнення суми вкладу в розмірі 2000 дол. США.
При цьому апеляційний суд виходить з того, що договір діяв до 23.09.2014 року, оскільки вкладник 02.09.2014 року звернувся до банку з заявою про повернення вкладу, а отже, відповідно до статті 598 ЦК України, зобов'язання банку в розмірі та на умовах, визначених договором банківського вкладу (депозиту) припинилися у строк, установлений цим договором, тобто 23.09.2014 року.
Оскільки договором не визначено розмір ставки процентів за користування депозитом у разі закінчення терміну його дії та неналежного виконання грошового зобов'язання за ним, тому підлягають стягненню відсотки лише за період дії договору, тобто із 23.09.2013 року по 23.09.2014 року. За таких обставин виходячи з відсоткової ставки 8% річних, до стягнення підлягає 160 дол. США (2000 х 8 % = 160) за період з 23.09.2013 року по 23.09.2014 року.
Так, після закінчення строку дії договору в разі невиконання зобов'язань не припиняє зобов'язальні правовідносини, а трансформує їх в охоронні, що містять обов'язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом. При цьому згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу. Проте такі вимоги позивачем не заявлялися.
Оскільки зобов'язання відповідача стосовно позивача стосується виплати грошових коштів, порушення строків його виконання є простроченням грошового зобов'язання, тобто має юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на які поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Таким чином, оскільки сума вкладів та відсотків на них позивачу повернута не була, колегія суддів вважає, що відповідачем порушено виконання грошового зобов'язання, що є підставою для застосування частини другої статті 625 ЦК України та стягнення з відповідача суми заборгованості з урахуванням трьох відсотків річних від простроченої суми, що становити за період з 24.09.2914 року по 12.09.2018 року 241, 31 дол. США (2000 х 3 % : 364 х 1 444 = 241, 31)
Умовами укладеного договору не передбачено стягнення моральної шкоди за порушення умов його виконання, тому вимоги позивача про відшкодування заподіяної моральної шкоди у розмірі 44 000, 00 грн. задоволенню не підлягають.
Вирішуючи про стягнення витрат на правову допомогу, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частин 1, 2 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Стягнення вказаної суми судових витрат має здійснюватися з урахуванням категорії складності справи, відповідно до положень частин четвертої та п'ятої статті 137 ЦПК України та на підставі документально підтверджених витрат позивача.
На підтвердження вимог, позивач надав квитанції на суму 2 600, 00 грн. про сплату в касу юридичної консультації Залізничного району м. Львова 22.11.2016 року коштів у сумі 2 000, 00 грн., та 30.03.2017 року - в сумі 600, 00 грн. (а.с. 134).
А відтак, колегія суддів приходить до висновку про стягнення із відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в сумі 2 600 грн.00 коп.
Відповідно до приписів частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, що є безумовними підставами для скасування рішення суду.
Згідно положення ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі задоволення позову - на відповідача.
Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовною заявою ОСОБА_3 на виконання вимог ухвали Залізничного районного суду м. Львова від 21 березня 2016 року сплатив судовий збір в розмірі 1 547, 93 грн., за подання апеляційної скарги сплатив судовий збір у розмірі 2 245, 09 грн.
Згідно ч. 5 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат, а тому колегія суддів, виходячи із ставок судового збору, курсу долара та пропорційності задоволених позовних вимог, приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача ОСОБА_3 судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій у розмірі 1755,71 грн.
Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов'язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).
Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 374 ч.1 п.2, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 30 січня 2019 року, скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_3 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_3 кошти за договором банківського вкладу № SAMDN25000737901739 від 23 вересня 2013 року в сумі 2 401, 31 доларів США, з яких: 2000 доларів США - вклад, 160 доларів США - 8 % річних за період з 23 вересня 2013 року по 23 вересня 2014 року включно та 241, 31 доларів США - 3% річних за період з 24 вересня 2014 року по 12 вересня 2018 року.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_3 2 600 грн. 00 коп. витрат та правничу допомогу.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_3 1755 грн.71 коп. судового збору.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 07 лютого 2020 року.
Головуюча Копняк С.М.
Судді: Бойко С.М.
Ніткевич А.В.