Дата документу 10.02.2020 Справа № 334/2333/19
-
Єдиний унікальний № 334/2333/19
Провадження №22-ц/807/275/20
Головуючий в 1-й інстанції - Гнатюк О.М.
10 лютого 2020 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,
суддів:Крилової О.В., Полякова О.З.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 жовтня 2019 року, ухвалене в м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 16 жовтня 2019 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» про стягнення моральної шкоди у зв'язку із ушкодженням здоров'я,-
Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти у сумі 30000 грн. у якості відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я в результаті професійного захворювання. В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що з 06.09.1982 року по 17.09.2018 року працював у шкідливих умовах роботи у ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь» за різними професіями. За змістом санітарно-гігієнічних характеристик умов праці від 03.03.2018 року №08/03.2-24/1572 на позивача впливали шкідливі фактори, що значно перевищують гранично допустимі рівні або концентрації, у зв'язку із чим медичним висновком Центральної лікарсько-експертної комісії Державної установи «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва Національної академії медичних наук України» від 07.11.2018 року № 2707 позивачу було встановлені захворювання професійного характеру. Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 08.01.2019 року встановлено, що захворювання виникло внаслідок тривалого стажу роботи в умовах впливу шкідливих виробничих факторів на металургійному комбінаті , на підставі чого ОСОБА_1 встановлена 25% втрати працездатності безстроково, що підтверджується довідкою МСЕК від 11.02.2019 року серії АБ №0035170. У зв'язку із тим, що професійна хвороба розвинулась внаслідок впливу шкідливих та небезпечних факторів виробництва, позивач вважає, що крім фізичного болю він страждає і морально. Його душевні страждання, які виражаються у неспокою, переживаннях за подальшу свою долю та життя родини, відсутністю нормального життя, призводять до погіршених умов життя та фізичних й соціальних обмежень.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , до Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» (ЄДРПОУ 00191230, юридична адреса: 69096, м. Запоріжжя, вул. Ладозька, б. 17, кв. 69) про стягнення моральної шкоди у зв'язку із ушкодженням здоров'я - задоволено.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» (ЄДРПОУ 00191230, юридична адреса: 69096, м. Запоріжжя, вул. Ладозька, б. 17, кв. 69) на користь ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , суму моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров'я у розмірі 30 000 гривень, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» (ЄДРПОУ 00191230, юридична адреса: 69096, м. Запоріжжя, вул. Ладозька, б. 17, кв. 69) судовий збір на користь держави в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду змінити зменшивши розмір стягнутої моральної шкоди до 10000,00 грн.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції не враховано, що професійне захворювання позивача виникло не через порушення відповідачем обов'язків роботодавця з дотримання законодавства про охорону праці, а внаслідок тривалого стажу роботи позивача в умовах впливу шкідливих виробничих факторів на ПАТ «Запоріжсталь» та відсутності правових підстав для переведення на іншу роботу. Тобто ОСОБА_1 усвідомлюючи наявність проблем зі здоров'ям продовжував виконував свої трудові обв'язки у відповідних умовах праці, не звертаючись до відповідача з заявами про їх зміну. При визначені розміру моральної шкоди судом не дотримано принципу розумності, виваженості та справедливості, в зв'язку з чим сума моральної шкоди стягнута за рішенням суду є невиправдано великою.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з'ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв'язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2020 року це 210 200 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» з 1 січня 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2102,00 грн. (2102,00 грн. Х 100 = 210 200 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 06.11.1982 р. по 17.09.2018 р. працював слюсарем-ремонтником на ПАТ «Запоріжсталь», та був звільнений з підстав статті 38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію, що підтверджується наказом (розпорядженням) № 1711 про прийом на роботу від 06.09.1982 року та наказом (розпорядженням) № 898 щодо припинення трудового договору від 17.09.2018 року.
За даними санітарно-гігієнічної характеристики умов праці Головного Управління Держпраці у Запорізькій області № 08/03.2-24/1572 від 03.03.2018 р. підтверджено працю позивача у шкідливих умовах, та визнано, що при виконанні робіт слюсар-ремонтник копрового цеху ПАТ «Запоріжсталь» підпадає впливу факторів промислової середи та трудового процесу, умови та характер праці якого за результатами атестації 2016 року відносяться до 2 ступеня ІІІ класу згідно з ГКП № 4137/86, а робоче місце має 4 фактора 1 ступеня, 2 фактора 2 ступеня, 0 факторів 3 ступеня, що дає підстави вважати робоче місце з шкідливими і важкими умовами праці.
Згідно медичного висновку Центральної лікарсько-експертної комісії про наявність (відсутність) професійного характеру захворювання від 06.10.2018 року № 42/976, ОСОБА_1 було встановлено вперше професійне захворювання за діагнозами: хронічний бронхіт ІІ с., фаза затихаючого загострення, прикореневий та базальний пневмосклероз, ЛН; хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість, легкий ступінь. Підґрунтям для визначення професійної категорії захворювань є дані клінічного обстеження, а саме: інформація щодо умов праці, надана в санітарно-гігієнічній характеристиці №08/03.2-24/1572 від 03.03.2018 р., згідно якої ОСОБА_1 підлягав впливу пилу, концентрація якого перевищувала граничнодопустимі рівні та шуму; стаж роботи в шкідливих умовах праці - 36 років.
Відповідно до акту розслідування причин виникнення у позивача хронічного професійного захворювання за формою П-4, складеного підприємством 08 січня 2019 р., та затвердженого Головним управлінням Держпраці у Запорізькій області, причиною професійного захворювання ОСОБА_2 є наявність на робочих місцях у доменному та копровому цехах, у центральній лабораторії автоматизації механізації шкідливих виробничих факторів, а саме: пилу з вмістом кремнію діоксину кристалічного від 2 до 10% у концентраціях 8,8-12,0 мг/м3 при ГДК - 4,0 мг/м3 та шуму з еквівалентним рівнем 88,0-91,2 дБ(А) при ГДР - 80 дБ(А) та відсутності правових підстав для переведення на іншу роботу, тобто зазначеним актом встановлено зв'язок зазначеного захворювання із роботою у шкідливих та небезпечних умовах праці на підприємстві ПАТ «Запоріжсталь».
Згідно висновку МСЕК серії АБ № 0035170 від 11.02.2019р. позивача первинно оглянуто та встановлено втрату 25% працездатності без строку переогляду. Також рекомендовано амбулаторне та стаціонарне лікування за рекомендацією лікаря профпатолога, пульмонолога сімейного лікаря, та ЛОРу.
Оцінивши обставини справи та надані учасниками справи докази в їх сукупності, суд першої інстанції вважав встановленим та доведеним, що позивач в період виконання трудових обов'язків на підприємстві відповідача, внаслідок наявності на робочому місці шкідливих та небезпечних факторів, які значно перевищували гранично допустимі норми, отримав професійне захворювання та який зазнав втрату професійної працездатності у 25% безстроково, що на думку суду свідчить про наявність у позивача моральних страждань, що є підставами для відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 237-1 КЗпП України. Визначаючи розмір моральної шкоди, судом враховано тяжкість і характер завданих ушкоджень здоров'ю позивача, ступінь втрати позивачем професійної працездатності, принцип розумності й справедливості, внаслідок чого зроблено висновок висновку, що належним розміром відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 та достатньою сатисфакцією зазначених ним моральних страждань є 30000 гривень.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду виходячи з наступного.
Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.
Статтею 153 Кодексу Законів про працю України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноваженого ним органу.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Згідно ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
В ході розгляду справи встановлено, що у зв'язку з професійним захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність у загальному розмірі 25%. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він періодично проходить лікування, позбавлений в повній мірі реалізувати своє право на працю, повинен докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Втрату працездатності без строку переогляду, свідчить про неможливість відновлення стану його здоров'я повністю.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування.
При цьому, добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці та забезпечення спецодягом і спецзасобами не знімає з відповідача обов'язку виконати вимоги ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» й нести відповідальність за їх невиконання у вставленому законом порядку.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичних та душевних страждань, виникло з вини відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів.
Доводи апеляційної скарги підприємства щодо відсутності причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, колегією суддів відхиляються, оскільки, як вбачається з аналізу норм ч. 2 ст. 153, ст. 173, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України, до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, ступінь вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу, а достатньо того факту, що шкідливі умови праці були наявними у виробничій діяльності позивача.
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, та з урахуванням роз'яснень, наданих в п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманого позивачем професійного захворювання, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 25%, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та взагалі неможливість такого повного відновлення, зважаючи на встановлення ступеню втрати професійної працездатності безстроково.
Суд на підставі медичних документів про лікування позивача у зв'язку з отриманим професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, що підтверджено висновками компетентних медичних установ щодо наявності у позивача складнощів із дихальною системою та слухом.
Тому, виходячи з принципів розумності й справедливості, з врахуванням конституційної значимості здоров'я як невідчужуваного і нерушимого блага, що належить людині від її народження й охороняється державою, беручи до уваги конкретні обставини справи, тяжкість ушкодження здоров'я, ступінь втрати професійної працездатності, пов'язані з цим фізичні і моральні страждання позивача, їх глибину, істотність вимушених змін у життєвих стосунках і наслідків, що настали, суд дійшов правильного висновку, що є достатнім, розумним та справедливим розміром відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 сума у 30 000,00 грн.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 жовтня 2019 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повна постанова складена 10 лютого 2020 року.
Головуючий, суддя-доповідач С.В. Кухар
Судді: О.В. Крилова
О.З. Поляков