Дата документу 05.02.2020 Справа № 313/310/18
Єдиний унікальний № 313/310/18 Головуючий у 1-й інстанції: Кравцов С.О.
Провадження №22-ц/807/62/20 Суддя-доповідач Подліянова Г.С.
05 лютого 2020 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Кочеткової І.В., Остащенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 23 липня 2019 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Веселівська районна державна адміністрація Запорізької області про відібрання малолітньої дитини від батька та повернення її матері, про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з матір'ю,-
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа - Веселівська районна державна адміністрація Запорізької області про відібрання малолітньої дитини від батька та повернення її матері, про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з матір'ю.
В обґрунтування позову зазначила, що починаючи з 2005 року по 15 січня 2017 року позивач ОСОБА_1 , разом з відповідачем ОСОБА_2 , та донькою позивачки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживали однією сім'єю, без реєстрації шлюбу.
За час проживання ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася донька - ОСОБА_4 , про що Відділом реєстрації актів цивільного стану Веселівського управління юстиції Запорізької області в Книзі реєстрації народжень 01.04.2010 року зроблено відповідний актовий запис за № 34 та видано Свідоцтво про народження Серії НОМЕР_1 де батьком її молодшої доньки ОСОБА_4 , записаний за їх спільною заявою поданою в порядку ст. 126 Сімейного Кодексу України - ОСОБА_2
Обидві доньки позивача зареєстровані разом з нею за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Довідкою про склад сім'ї за № 3324 від 25.01.2018 року та Довідкою № 748 про реєстрацію місця проживання від 06.02.2018 року., виданих Виконавчим комітетом Веселівської селищної ради Запорізької області.
Зазначає, що Відповідач (батько дитини) в незаконний спосіб, всупереч її волі, та з застосуванням фізичної сили, щодо неї та психологічного тиску на доньку ОСОБА_4 змінив її місце проживання. Відповідач категорично відмовляється повертати матері дитину, забороняє позивачці, спілкуватися з донькою та всіляко обмежує її участь у її вихованні, порушуючи, її батьківські права. Між ними виник спір, який вирішити в позасудовому порядку позивачці не вдалося, а тому, з метою захисту своїх батьківських прав та діючи в інтересах своєї донечки вона вимушена звернутися до суду з позовом про відібрання від батька та повернення їй малолітньої дитини та визначення місця проживання дитини разом з матір'ю.
З огляду на зазначене просила суд: відібрати доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у її батька, - ОСОБА_2 та повернути її за попереднім місцем проживання (яким є місце проживання матері), - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . В цій частині допустити негайне виконання судового рішення; визначити місце проживання доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , - разом з матірю ОСОБА_1 ; стягнути з ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 1409 грн. 60 коп.
Рішенням Веселівського районного суду Запорізької області від 23 липня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення суду прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не надав оцінку всім доказам у справі. Висновок суду першої інстанції суперечить принципу 6 Декларації прав дитини, де вказано, що малолітня дитина не повина, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена з матір'ю. Таких виняткових обставин судом не встановлено.
Відзив у поряду ст. 360 ЦПК України до суду не надходив.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що дитина повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю. При цьому під забороною розлучення дитини зі своєю матір'ю в контексті Декларації прав дитини слід розуміти не обов'язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків. Указав на те, що при розгляді таких категорій справ національні суди повинні досліджувати та враховувати всі обставини, що мають значення у справі та можуть впливати на нормальний розвиток дитини. Одного лише посилання на те, що дитина повинна проживати з матір'ю, - не достатньо для прийняття вмотивованого та обґрунтованого рішення. Суд першої інстанції виходив із того, що батьки повинні мати рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні презумпції, які ґрунтуються на ознаці статі, не повинні братися до уваги. З урахуванням всіх фактичних обставин справи, висновку органу опіки та піклування, висновку психолога, з урахуванням того, що дитина за згодою батьків висловила свою думку в суді першої інстанції та бажає проживати з батьком, також те, що ОСОБА_4 проживає з дня свого народження у будинку за адресою : АДРЕСА_2 , а з листопада 2017 року проживає разом з батьком, беручи до уваги інтереси дитини, суд дійшов висновку про відмову у позові ОСОБА_1 , оскільки зазначені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не враховують інтереси дитини.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом утановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 2005 року по 15.01.2017 року проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася донька ОСОБА_4 , про що відділом реєстрації акитів цивільного стану Веселівського управління юстиції Запорізькій області в книзі реєстрації народжень зроблено актовий запис № 34 та видано Свідоцтво про народження Серія НОМЕР_1 ( а.с. 14).
У позивачки також є донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка також проживала із сторонами у справі.
В січні 2017 році сімейні стосунки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 погіршилися, діти разом з позивачкою проживали за адресою: АДРЕСА_1 .
Періодично ОСОБА_4 за домовленістю з позивачкою забирав доньку до свого помешкання і вона проживала разом з ним.
В грудні 2017 року позивачка забрала документи з гімназії де навчалася ОСОБА_4 , забрала дітей та переїхала проживати в м. Запоріжжя, де зупинилася в однокімнатній квартирі, яку винаймав її брат з дружиною.
Відповідач ОСОБА_2 звернувся з заявою до Веселівського ВП МВП ГУНП в Запорізькій області з заявою по викрадення дитини ( а.с. 147-151).
22.12.2017 року відповідач ОСОБА_2 приїхав в м. Запоріжжя і забрав ОСОБА_4 в смт. Веселе і з цього часу ОСОБА_2 проживає разом з батьком за адресою: АДРЕСА_2 .
Спеціалістами служби у справах дітей Веселівської райадміністрації було проведено обстеження умов проживання за адресами: АДРЕСА_1 - місця реєстрації ОСОБА_1 та її дочок та будинку ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 .
За результатами обстеження обидва будинки мають гарні умови для виховання та розвитку дитини ( а.с. 27, а.с. 102).
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 навчається та працевлаштована, працює вихователем в Веселівському комунальному дошкільному навчальному закладі ясла-садок «Оленка» та має стабільний дохід, характеризується позитивно.
Відповідач ОСОБА_2 є офіцером поліції, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, має стабільний дохід.
Щодо психоемоційного стану ОСОБА_4 є два результати обстеження. Практичним психологом школи ( Веселівської ЗОШ 1-111 ст. № 2) було проведено прихологічне обстеження дитини з метою визначення психоемоційного стану за результатами якого було складено висновок, в якому зазначено, що дівчинка задоволена своїм положенням в родині батька, відчуває безпеку та спокій в домашній обстановці (а.с. 116).
Згідно іншого обстеження, яке проводилось на базі навчальної лабораторії факультету соціальної педагогіки та психології Запорізького національного університету, вбачається, що ОСОБА_4 емоційно позитивно ставиться до батька ОСОБА_2 та його дружини ОСОБА_7 любить їх, цінує, дорожить тими взаємовідносинами, які склалися з ними, і відчуває емоційну близкість до них. Матір ОСОБА_1 сприймає нейтрально, емоційно холодно, аргументуючи це тим, що мати пішла залишивши проживати з татом і не прявляє до неї почуття любові, турботи. У процесі спілкування з ОСОБА_4 , були виявлені теплі емоційні взаємовідносини з батьком - ОСОБА_2 , якого вона любить та хоче з ним жити. Своє бажання проживати з батьком дитина обгрунтовує як єдине можливе рішення для свого психологічного благополуччя, при цьому зазначає, що вона любить і жаліє маму ОСОБА_1 , але боїться того, що вона силою забере її від тата, тому згодна з нею зустрічатися там де є люди, які захистять в школі або в присутності бабусі, або ОСОБА_7 , яким вона довіряє ( а.с. 105-107).
На засідання комісії з питань захисту прав дитини батьки малолітньої ОСОБА_4 не заперечували щоб вона висловила свою думку в судовому засіданні. Дитина ОСОБА_4 розповіла, що не має бажання проживати з матір'ю та старшою сестрою, вона нервує та боїться, що її заберуть від батька. Висловила бажання проживати разом з батьком.
Відповідно до висновку комісії з питань захисту прав дитини при Веселівській райдержадміністрації комісією не було прийнято рекомендаційного остаточного рішення про можливість постійного місця проживання одним з батьків, оскільки в довідках та наданих документах є факти, які суперечать один одному, тому прийняття остаточного рішення з даного питтання залишено за судом ( а.с. 250-252).
Аналізуючи підстави звернення до суду з указаним позовом, норми сімейного законодавства України та міжнародних нормативно-правових актів, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а також рішення суду першої інстації, колегія суддів дійшла таких висновків.
Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Відповідно до статей 3, 18 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Статтями 12 - 15 Конвенції визначено право дитини висловлювати свою думку (право бути почутою).
На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладно у пункті 8 статті 7 СК України та у статті 11 Закону України "Про охорону дитинства", згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів дитини.
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
За положеннями частин першої, другої статті 161 цього Кодексу, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що сторони спору мають однакові матеріальні можливості для виховання дитини, обоє з них позитивно характеризуються за місцем проживання і місцем роботи, не зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами.
Встановлено, що з народження, ОСОБА_4 весь час проживала разом з батьками в квартирі, за адресою: АДРЕСА_3 а потім з 2011 року в будинку, який належить на праві власності відповідачу за адресою: АДРЕСА_2 . Після припинення сімейних стосунків донька з грудня 2017 року продовжує проживати разом з батьком в будинку за вищезазначеною адресою, що підтверджується довідкою про склад сім'ї ( а.с. 103).
Висновком органу опіки та піклування встановлено, що малолітня ОСОБА_4 проживає з батьком, у якого наявні всі умови для проживання доньки та її гармонійного розвитку. Дитина, як у розмові з психологом, так і в судовому засіданні повідомила, що рівнозначно любить як батька, так і матір, але проживати хоче з батьком та більш прихильно ставиться до батька.
Враховуючи положення статей 7, 13 СК України, частини четвертої статті 10 ЦПК України і Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" 2006 року, при розгляді цієї категорії справ суди обов'язково застосовують Конвенцію про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція), ратифіковану Україною 27 лютого 1991 року, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Щодо Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, то вона є актом м'якого права, не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону України "Про міжнародні договори України", а також не містить положень щодо набрання нею чинності, на що наголошено, зокрема, у постанові Великої Палата Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14?327цс18).
ЄСПЛ у справі "Мамчур проти України" вкотре указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки із сім'єю, крім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 Рішення від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України", заява № 10383/09).
Висновок про те, які обставини підлягають обов'язковому дослідженню та правовій оцінці, має бути зроблено з урахуванням Рішення ЄСПЛ у справі у справі "М. С. проти України" від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13): необхідність дослідження того, як національні суди вирішили питання захисту і безпеки дитини (пункт 79); ретельне вивчення того, чи існували підвищені ризики захисту і безпеки дитини під час проживання з матір'ю (пункт 82); дослідження стабільності середовища дитини для забезпечення її найкращих інтересів (пункти 83-84).
Суд першої інстанції, оцінивши належним чином надані учасниками спору докази, їх аргументи та заперечення, застосував положення норм сімейного законодавства України та міжнародного права, дослідив питання захисту і безпеки малолітньої ОСОБА_4 з точки зору її здорового розвитку, питання стабільності середовища її існування, врахував вік дитини і те, скільки часу і за яких обставин вона проживала окремо з кожним із батьків, з грудня 2017 року проживає з батьком, якою також опікується дружина відповідача, повністю забезпечена всім необхіденим, батько ОСОБА_2 працює, матеріально забезпечений, характеризується позитивно, до виховання та утримання дитини ставиться відповідально, визначення місця проживання дитини з матір'ю зруйнує безпечне, спокійне та стійке середовище в якому розвивається дитина, буде тим тягарем, який завдасть шкоди інтересам дитини та не може бути виправданим. Розлучення малолітньої дитини з батьком призведе докорінної зміни сталого життєвого устрою дитини: зміну місця проживання, побутових умов, оточення. Такі наслідки негативно вплинуть на психічний стан малолітньої дитини, яка потребує знаходження у звичному для себе оточенні рідних, яким вона довіряє та до яких відчуває особливу прив'язаність.
Належних та беззаперечних доказів, які б свідчили про те, що відповідач ОСОБА_2 перешкоджає позивачці спілкуватися з ОСОБА_4 , матеріали справи не містять.
Таким чином, суд першої інстанції встановивши всі фактичні обставини справи прийшов до обґрунтованого висновку щодо доцільності проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , разом разом із батьком, тому обгрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 про відібрання дитини та визначення місця проживання разом з матір'ю.
Судом першої інстанції у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, справа розглянута у рамках позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом, а також пов'язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявника, встановлені судом неповно і неправильно.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 23 липня 2019 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повна постанова складена 10 лютого 2020 року.
Головуючий суддяСуддяСуддя
Подліянова Г.С.Гончар М.С.Кочеткова І.В.