Дата документу 05.02.2020 Справа № 334/5617/17
Єдиний унікальний № 334/5617/17 Головуючий у 1-й інстанції: Баруліна Т.Є.
Провадження №22-ц/807/640/20 Суддя-доповідач Подліянова Г.С.
05 лютогои 2020 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Остащенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання неповнолітньої дитини,-
У серпні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання неповнолітньої дитини.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтувала тим, що з 15 вересня 2001 року по 10 липня 2009 року вона з відповідачем перебувала у шлюбних відносинах. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 . Дитина, проживає з позивачем та перебуває на її повному утриманні.
Влітку 2015 року дитині ОСОБА_3 було поставлено діагноз рос. мова - Юношеский эпифизиолиз головки правой бедренной кости. Після тривалого лікування у м.Запоріжжі, дитину було направлено до м. Харкова, а саме інститут патології хребта та суглобів ім. Сітенко, для проведення хірургічного втручання.
09.02.2016 року дитині проведено оперативне лікування - рос. мова - фиксация эпифизовобеих головок бедренных костей винтами: деторсионная межвертельная остеотомія правой бедренной кости, МОС пластиной «Интерлок». Відповідно до виписок із історій хвороб, дитина лікується тривалий час, у тому числі і стаціонарно. Таким чином позивач з урахуванням уточнених ним позовних вимог просить стягнути з відповідача половину понесених ним витрат на операцію від 09.02.2016 року та пов'язаних з цим витрат, що складає 77 900,00 грн.
Під час розгляду справи позивачка неодноразово уточнювала свої позовні вимоги, так у заяві від 27.08.2018 просила стягнути з відповідача 51 970,0 грн., у заяві від 28.08.2018 просила стягнути з відповідача 26 970,0 грн., у заяві від 08.04.2019 просила стягнути з відповідача 21 243,82 грн., у заяві від 18.06.2019 просила стягнути з відповідача 21 765,09 грн.
Крім того, 12.10.2018 року позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання неповнолітньої дитини, в якому зазначила, що 11 вересня 2018 року дитині було проведено повторну госпіталізацію, проведено клініко-рентгенологічний огляд та оперативне лікування - видалення металоконструкцій проксимальних відділів правої та лівої стегнової кістки. За час підготовки до оперативного втручання, лікування та післяопераційний період позивачем було витрачено 63 946.48 гривень, а саме: Проходження лікарів у передопераційний період та ліки 5 489,90 гривень; Витрати на паливо для поїздок до м. Харкова 6 947,17 гривень. Витрати на ліки для забезпечення операції та ліки необхідні після операції 8 250,78 гривень. Витрати на харчування дитини за період знаходження у лікарні 1 258,63 гривень. Грошові кошти надані безпосередньо лікарям за проведення оперативного втручання 1500 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ - 42 000,00гривень.Загальна сума понесених позивачем додаткових витрат на оперативне втручання від 11 вересня 2018р. складає - 63 946.48 гривень. Таким чином позивач вважає, що половину цих витрат повинен понести Відповідач, а саме - 31 973.24 гривень. При зверненні до Відповідача за грошовою допомогою на лікування дитини позивачу було відмовлено та рекомендовано звернутись безпосередньо до суду.
Ухвалою суду від 19 березня 2019 р. позови об'єднано в одне провадження.
01.10.2019 року позивачка надала заяву, в якій зазначила, що понесені нею витрати на операцію в 2016 році становлять 20 541,15 грн. та витрати на операцію в 2018 році становлять 22 989,03 грн., тому просила стягнути з відповідача 21 765,09 грн.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, вважаючи його таким, що прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки всім доказам у справі, посилання суду першої інстанції про те, що з наданих нею доказів неможливо встановити, що захворювання дитини тягне за собою лікування певними ліками за рекомендацією лікарів та грошові витрати на їх придбання, є необґрунтованими, оскільки сам факт перебування дитини в лікарні та проведення оперативного втручання є підтвердження того, що окрім витрат на ліки дитина повинна харчуватися більш поживно для покращення загального фізичного стану. Позивачем надано докази на підтвердження оперативного втручання та лікування дитини, однак суд не взяв їх до уваги.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що він бере участь у додаткових витратах на лікування дитини. При проведенні першої операції по встановленню пластин він був присутній в лікарні та купував ліки. Крім того, що він купував ліки ним були надані кошти позивачці в розмірі 40000 грн., тому й вона зменшила позовні вимоги. З тих чеків, які містяться в матеріалах справи взагалі незрозуміло, як вони співвідносяться з другою операцією та лікуванням, оскільки відсутнє призначення ліків лікарем. Чеки на бензин не є витратами позивачки, так як в них в якості платника, зазначена інша особа. Витрати на харчування, одяг, тощо не відносяться до додатковиї витрат, так як аліменнти на дитину відповідач сплачує та має переплату за аліментами, яка станом на травень 2018 року становить 43000 грн.
Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
ОСОБА_2 будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, до апеляційного суду не з'явився. На адресу апеляційного суду направив заяву, в якій просить розглядати справу без його участі.
Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачкою не підтверджено дійсно понесених додаткових витрат на лікування сина ОСОБА_3 на загальну суму 43530.18 грн , суду не надано належних доказів, щодо наявності призначень лікарем відповідних ліків для лікування дитини. З наданих позивачкою чеків неможливо зробити висновок, як вони співвідносяться з другою операцією та лікуванням дитини, будь-яких інших належних доказів на підтвердження реально понесених позивачкою витрат, які підтверджені відповідними висновками лікарів, позивачка суду не надала. Через низьку якість наданих до суду д ксерокопій фіскальних чеків, суду також не вдалося встановити достовірно найменування та вартість вказаних у них медичних препаратів.
При цьому, суд не взяв до уваги надані позивачкою ксерокопії фіскальних чеків, які підтверджують її витрати на покупку їжі, одягу та інших предметів, які безпосередньо не стосуються лікування дитини. Суд вважає, що у силу положень статті 185 СК України вказані витрати не відносяться до додаткових витрат на дитину, викликаних особливими обставинами, а є звичайними витратами на дитину, тому відшкодування цих витрат повинно здійснюватися за рахунок аліментів, які відповідач сплачує згідно з рішенням суду.
З такими висновками суду погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом установлено, що 15 вересня 2001 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, про що зроблено вілповідний запис № 1076 та підтверджено свідоцтвом про укладення шлюбу Серія НОМЕР_1 ( а.с. 12).
ІНФОРМАЦІЯ_1 від шлюбу у них народився син ОСОБА_3 , що підтверджується Свідоцтвом про народження, НОМЕР_2 (а.с. 6).
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23.2012 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі 1500 грн., однак рішенням апеляційного суду Запорізької області від 25.10.2012 року розмір аліментів був змінений з 1500 грн. на 1000 грн.
Відповідно до наданих виписок з історії хвороби, 09.02.2016 року в Інституті патології хребта та суглобів ім. М.І.Сітенко, ОСОБА_3 було проведено оперативне лікування - рос. мова - фиксация эпифизовобеих головок бедренных костей винтами: деторсионная межвертельная остеотомія правой бедренной кости, МОС пластиной «Интерлок».
11 вересня 2018 року ОСОБА_3 було проведено повторну госпіталізацію, проведено клініко-рентгенологічний огляд та оперативне лікування - видалення металоконструкцій проксимальних відділів правої та лівої стегнової кістки.
Положеннями ст. 150 СК України передбачено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до Конвенції ООН про права дітей від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХII), держави-учасники визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, в межах своїх здібностей і фінансових можливостей.
Статтею 180 СК України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно зі ст. 185 СК України, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину у разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватись наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
Отже, СК України розмежовує стягнення аліментів на утримання дитини на загальних підставах, розмір яких визначається з урахуванням матеріального становища сторін, дитини та її здоров'я, та стягнення додаткових витрат на утримання дитини, зумовлених особливими обставинами, зокрема викликаних її хворобою.
Додаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, додаткових витрат, викликаних особливими обставинами, зокрема у зв'язку з хронічною хворобою дитини, лікуванням, каліцтвом тощо. Наявність таких витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про стягнення додаткових витрат. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.
Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо). При стягнення коштів на додаткові витрати, які повинні бути понесені у майбутньому, суду необхідно надати розрахунок або обґрунтування необхідності майбутніх витрат.
У цих випадках ідеться про витрати, яких фактично зазнала сторона, або які є передбачуваними витратами, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.
При цьому, вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов'язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.
Положеннями частини третьої статті 12 та частин першої статті 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Частиною 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Так, позивачкою надані медичні документи, що підтверджують наявність у дитини ОСОБА_3 діагнозу рос.мова - Юношеский эпифизиолиз головки правой бедренной кости. Після лікування у м.Запоріжжі, дитину було направлено до м. Харкова, а саме інститут патології хребта та суглобів ім. Сітенко, для проведення хірургічного втручання.
09.02.2016 року дитині проведено оперативне лікування - рос. мова - фиксация эпифизовобеих головок бедренных костей винтами: деторсионная межвертельная остеотомія правой бедренной кости, МОС пластиной «Интерлок».
Відповідно до виписок із історій хвороб, 09.02.2016 року ОСОБА_3 проведено оперативне лікування. 25.02.2016 року хворий виписаний в подальшому рекомендовано спостерігатися у дитячого ортопеда, ендокренолога за місцем проживання. 25.08.2016 року був проведений контрольний огляд ОСОБА_3 та рекомендовано виключити фізичні навантаження та спостерігатися у дитячого ортопеда за місцем проживання. Записи, щодо висновків та рекомендацій лікарської комісії про необхідність відповідних ліків для ОСОБА_3 відсутні. ( а.с. 13-14).
Відповідно до виписки із історії хвороби 11.09.2018 року проведено оперативне лікування ОСОБА_3 - видалення металоконструкцій проксимальних відділів правої та лівої стегневої кістки ( а.с. 13 т. 2 ).
В історії хвороби також відсутні записи щодо висновків та рекомендацій лікарської комісії щодо необхідності відповідних ліків для ОСОБА_3 .
Позивачка неодноразово змінювала розмір позовних вимог. В останній заяві, яка була адресована на адресу суду першої інстанції 08 квітня 2019 року, ОСОБА_1 зазначила, що на оперативне лікування ОСОБА_3 09.02.2016 року нею було витрачено 20541.15 грн., на друге оперативе лікування ОСОБА_3 11.09.2018 року нею було витрачено 20541.15 грн ( а.с. 110).
Водночас, в матеріалах справи відсутні рекомендації лікарів щодо усунення негативних наслідків наявних хвороб шляхом вживання певного переліку медичних препаратів, проведення тих чи інших процедур тощо; документального підтвердження виконання позивачем лікарських рекомендацій, матеріали справи не місятять.
Надані позивачкою ксерокопії чеків не свідчать про те, що медичні припарати, які в них зазначеніі необхідні для лікування ОСОБА_3 . Крім того, з наданих позивачкою ксерокопії чеків взагалі не можливо встановити найменування лікарського препарату.
Отже, з наданих позивачкою доказів не можливо достовірно встановити, що оперативне лікування ОСОБА_2 тягне за собою лікування певними ліками, за рекомендацією лікарів та грошові витрати на їх придбання.
Розрахунку витрат на лікування дитини позивачем не надано, не зазначено, що ці витрати є додатковими у розумінні ст. 185 СК України, та що вони здійснюються позивачем поза межами коштів, які стягнуті як аліменти.
Крім того, позивачкою не надано доказів, який розмір аліментів отримує позивачка щомісяця, які витрати несе на утримання дитини, а які на лікування в зв'язку з хворобою дитини.
В своїх запереченнях на позов відповідач ОСОБА_2 зазначає, що під час проведення першої операції ОСОБА_3 по встановленню пластин він брав активну участь у фінансуванні цієї операції купував ліки та надав 40000 грн.
Зазначені обставини в суді апеляційної інстанції позивачка не заперечувала.
З довідки розрахунку Солом'янського РВ ДВС м. Київ вбачається, що станом на травень 2018 року заборгованість по аліментам у ОСОБА_2 відсутня та мається переплата аліментів ( а.с. 132 -133 т. 2).
Згідно з п. 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
В суді апеляційної інстанції позивачці було запропоновано надати докази (рекомендації та висновки лікарів щодо призначення певних ліків необхідних на лікування ОСОБА_3 , їх вартість, надати відповідний розразунок витрат). Натомість, позивачка відмовилася надавати відповідні докази.
За вказаних обставин відсутні підстави для стягнення додаткових витрат на утримання дитини, в зв'язку їх необґрунтованістю та недоведеністю.
При цьому слід зазначити, що позивачка не позбавлена права звернення до суду з аналогічним позовом за наявності зазначених вище доказів про стягнення конкретних сум вже витрачених на лікування, якщо вони є додатковими.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов правильного висновку про відмову у стягненні додаткових витрат на утримання дитини у зв'язку з недоведеністю позивачем заявлених нею позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги про те, що сам факт перебування дитини в лікарні та проведення оперативного втручання є підтвердження витрат на придбання ліків, а надані позивачкою чеки підтверджують факт придбання ліків, не заслуговують на увагу, оскільки наявність таких обставин підлягає доведенню особою, яка пред'явила такий позов, враховуючи, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Твердження заявника про те, що позивач поніс додаткові витрати на харчування, одяг, поїздки тощо не можуть бути прийняті до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки такі обставини не доведені позивачкою, та судам першої інстанції не встановлені. Такі твердження по своїй суді зводяться до переоцінки доказів, які як і інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої інстанції та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального або процесуального права.
Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Викладене дає підстави для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 375 ЦПК України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2019 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повна постанова складена 10 лютого 2020 року.
Головуючий суддя СуддяСуддя
Подліянова Г.С.Гончар М.С.Маловічко С.В.