Справа № 303/3837/18
Іменем України
28 січня 2020 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),
суддів: Джуги С.Д. і Кожух О.А.,
з участю секретаря Юрочко А.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 23 січня 2019 року (у складі судді Довжанина В.М.) за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про розірвання договорів кредиту та іпотеки, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом у червні 2018 р.
Після збільшення позовних вимог у липні 2018 р. (а.с.21) просила розірвати:
-кредитний договір № CNL-801/048/2007 від 12.07.2007 р., укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк» (надалі - Банк);
-договір іпотеки № РСL-801/122/2007 від 12.07.2007 р., укладений між ОСОБА_2 та Банком;
-кредитний договір № МL-801/001/2005 від 20.10.2005 р., укладений між ОСОБА_2 та Банком;
-договір іпотеки № РСL-801/001/2005 від 20.10.2005 р., укладений між ОСОБА_2 та Банком;
-кредитний договір № МL-801/064/2006 від 01.11.2006 р., укладений між ОСОБА_2 та Банком;
-договір іпотеки № РСL-801/265/2006, від 01.11.2006 р., укладений між ОСОБА_2 та Банком;
-договір іпотеки № РСL-801/266/2006 від 01.11.2006 р., укладений між ОСОБА_2 та Банком.
На обґрунтування позовних вимог указала, що вказані кредитні договори, забезпечені іпотекою, надавалися позичальнику на споживчі цілі.
Однак, відповідач перед укладенням указаних договорів не повідомив позичальнику про наявні форми кредитування із коротким описом відмінностей між ними, тип відсоткової ставки, орієнтовну сукупну вартість кредиту, варіанти повернення кредиту, тобто допустив порушення норм Закону України «Про захист прав споживачів», що призвело до порушення прав позивача як споживача фінансових послуг.
Вважає, що її право підлягає захисту шляхом розірвання укладених договорів.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 23 січня 2019 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.
ОСОБА_1 просить скасувати це рішення і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Доводить про неправильне застосування норм матеріального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:
-при укладенні кредитних договорів Банком не було дотримано вимог Закону України «Про захист прав споживачів»;
-через порушення Банком вимог Закону України «Про захист прав споживачів» позивач уклала договори кредиту на невигідних для себе умовах.
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу Банк просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Узагальнені доводи заперечення зводяться до безпідставності доводів апеляційної скарги та законності рішення суду першої інстанції.
Апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, із таких мотивів.
Суд виходив із недоведеності позовних вимог.
Апеляційний суд погоджується із таким висновком через додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Судом першої інстанції установлено, що12.07.2007 р. між Банком і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № CNL-801/048/2007, згідно з яким Банком було надано ОСОБА_2 кредит у сумі 20 000 доларів США (а.с.3).
У якості забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором 12.07.2007 р. між ОСОБА_2 та Банком було укладено договір іпотеки № РСL-801/122/2007, згідно з яким ОСОБА_2 було передано в іпотеку Банку житловий будинок і земельну ділянку площею 0,0427 га, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.4-6).
20.10.2005 р. між Банком і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № МL-801/001/2005, згідно з яким Банком було надано ОСОБА_2 кредит у сумі 120 000 грн. (а.с.7).
У якості забезпечення виконань зобов'язань за вказаним договором 20.10.2005 р. між ОСОБА_2 та Банком було укладено договір іпотеки № РСL-801/001/2005,згідно з яким ОСОБА_2 було передано в іпотеку Банку житловий будинок і земельну ділянку площею 0,0427 га, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8-10).
01.11.2006 р. між Банком і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № МL-801/064/2006, згідно з яким Банком було надано ОСОБА_2 кредит у сумі 130 000 доларів США (а.с.11).
У якості забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором 01.11.2006 р. між ОСОБА_2 та Банком було укладено договір іпотеки № РСL-801/265/2006, відповідно до якого ОСОБА_2 було передано в іпотеку Банку квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.12-15).
Також у якості забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов'язань за вказаним кредитним договором 01.11.2006 р. між ОСОБА_2 та Банком було укладено договір іпотеки № РСL-801/266/2006, згідно з яким ОСОБА_2 було передано в іпотеку Банку житловий будинок і земельну ділянку площею 0,06 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.22-24).
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 змінила своє прізвище на « ОСОБА_1 », що підтверджується свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_1 від 27.11.2015 р. (а.с.16).
Згідно з положеннями ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання у момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5,6 ст.203 цього Кодексу.
Відповідно до ст.ст. 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Приписами ст.638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно з положеннями ч.ч.1-3 ст. 639 ЦК України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.
Згідно з вимогами ст.ст. 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Пунктом 3.4. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 р. №168 (надалі - Правила), встановлено, що банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити, зокрема, вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов'язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб'єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо); тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням; правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках.
Як видно з матеріалів справи, між позивачем і Банком було укладено низку кредитних договорів, кожен із яких був забезпечений іпотекою, що не оспорюється сторонами.
По своїй суті доводи апеляційної скарги зводяться до умов недійсності правочинів, через те, що при укладенні кредитних договорів Банком не було дотримано вимог Закону України «Про захист прав споживачів», а позивач уклала договори кредиту на невигідних для себе умовах.
Однак, усі ці доводи суперечать фактичним обставинам справи та письмовим доказам.
Під час підписання кредитних договорів, в яких відображено сукупну (загальну) вартість кредиту, розмір відсотків за користування кредитними коштами, мета надання кредитних коштів та інші обов'язкові умови для кредитного договору, у позичальника не виникало жодних заперечень і зауважень щодо підписанихкредитних договорів.
Належить відмітити, що основною підставою для визнання недійсним кредитного договору в порядку, передбаченому Законом України «Про захист прав споживачів», є необізнаність позичальника про умови кредитування, зокрема про орієнтовний розрахунок сукупної вартості кредиту та умов кредитного договору саме перед підписанням такого договору, однак у спірних правовідносинах такого встановлено не було.
Натомість, підтверджено належними та допустимим доказами, зокрема, анкетами-заявами на отримання іпотечного кредиту (а.с.43,44), кредитними договорами, в яких розписані всі істотні умови кредитного договору, про те, що на момент підписання кредитних договір позичальник була належним чином проінформована про всю необхідну та достатню інформацію, яка передує укладенню кредитного договору, у зв'язку з чим вимоги позивача про розірвання кредитних договорівне мають ніякого фактичного та правового підґрунтя. Відтак, і вимоги про розірвання іпотечних договорів (у контексті встановлення правильності укладення кредитних договорів) не заслуговують на увагу.
Отже, як видно з матеріалів справи, укладені кредитні договори повністю відповідають вимогам ч.ч.1,2 ст.ст.11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Позивач була ознайомлена із орієнтовною сукупною вартістю кредитівіз урахуванням процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредитів. Підпис позивача під цими документами свідчить про те, що позичальник як споживач фінансових послуг був належним чином проінформований про всі детальні умови кредитних договорів та їх сукупну вартість із указівкою усіх обов'язкових умов, а відтак Банком під час укладення із позивачем кредитних договорів були дотримані всі норми Закону України «Про захист прав споживачів».
Отже, за наслідками розгляду апеляційної скарги та згідно з положеннями ст. 376 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування оскарженого рішення суду першої інстанції як бездоказові, обґрунтовані припущеннями, суперечні обставинам справи, письмовим доказам і нормам матеріального права, що підлягають застосування до спірних правовідносин.
Керуючисьст.ст. 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 2.Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 23 січня 2019 року залишити без змін. 3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. 4.Повне судове рішення складено 10 лютого 2020 р.
Судді: