61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)
09 грудня 2009 р.Справа № 2-а-275/09/2070
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді:
Суддів: Зеленського В.В. , Катунова В.В.
за участю секретаря судового засідання Житєньової Н. М.
представника позивача - Ткаченко С.В.
представника відповідача - Пазюра О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області на постанову Харківський окружний адміністративний суд від 02.06.2009р. по справі № 2-а-275/09/2070
за позовом Приватного підприємства "Неофіт"
до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області
про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним,
Приватне підприємство "Неофіт" звернулося до суду з адміністративним позовом до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області, в якому просив скасувати податкові повідомлення рішення Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області від 19.01.2005р. № 0000152310/3 по податку на прибуток в сумі 604334 грн., № 0000152310/3 про застосування штрафу по податку на прибуток в сумі 201445 грн., № 0000162310/3 - штрафна санкція за не оприбуткування готівкових коштів в сумі 7500 грн.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2009 року зазначений позов задоволено.
Скасовано податкові повідомлення-рішення Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області від 19.01.2005р. № 0000152310/3 по податку на прибуток в сумі 604334 грн., № 0000152310/3 про застосування штрафу по податку на прибуток в сумі 201445 грн., № 0000162310/3 - штрафна санкція за не оприбуткування готівкових коштів в сумі 7500 грн.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2009 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, пп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 5.1 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", п. 2.10 ст. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою правління Національного банку України № 72 від 19.02.2001 року, ст. 1 Указу Президента України № 436 від 12.06.1995 р. "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки", ст.ст. 99,100 Кодексу адміністративного судочинства України.
У судовому засіданні представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, просив в її задоволенні відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що працівниками Ізюмської ОДПІ було здійснено комплексну документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ПП "Неофіт" за період з 01.01.2003р. по 31.12.2003р., про що складено акт перевірки від 30.07.2004р. №75/10/30767528.
Акт перевірки містить висновки про порушення позивачем пп. 4.1.6 пп.4.1.1 п.4.1 ст.4, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.2 п.5.3 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", оскільки позивач не включив до складу валового доходу:
- у 1 кварталі 2003р. вартість основних фондів як безоплатно отриманих на суму 1186043,0грн.,
- за 2 квартал 2003р. вартість товарно-матеріальних цінностей як реалізованих СТОВ "Добробут" у квітні та травні 2003р. на суму 129701,0грн.
Крім цього в акті перевірки зазначено, що позивач безпідставно включив до складу валових витрат у 4 кварталі 2003р. вартість придбаних основних фондів на суму 156918,00грн., суми невиплаченої працівникам підприємства заробітної плати на суму 1161,00грн., що загалом призвело до самостійного донарахування контролюючим органом податкового зобов'язання по податку на прибуток на суму 403237,00грн. та застосування подвійної фінансової санкції на суму 402890грн.(201445,00*2)
Крім того, в акті перевірки зазначено про неоприбуткування готівки в касі ПП 'Неофіт" в сумі 1500,00грн. та порушення Указу Президента України від 12.06.1995р. №436 „Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки", чим передбачено штраф у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої готівки на суму 7500,00грн.
На підставі акта перевірки від 30.07.2004р. № 75/10/30767528 заступником начальника Ізюмської ОДПІ були прийняті податкові повідомлення-рішення від 06.08.2004р. № 0000152310/0 по податку на прибуток в сумі 604856 грн. (основний платіж -- 403237 грн., фінансова санкція - 201619 грн.), № 0000152310/0 про застосування штрафної санкція по податку на прибуток в сумі 201619 грн., № 0000162310/0 про застосування штрафу за не оприбуткування готівки в сумі 7500 грн.
Позивач не погодився з прийнятими рішеннями і відповідно пп.5.2.2 п.5.2 ст.5 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" оскаржив спірні податкові повідомлення-рішення до органу вищого рівня, у зв'язку з чим було скасовано податкові повідомлення-рішення Відповідача від 06.08.2004р. №№ 00001523 10/0, № 00001523 10/0 по податку на прибуток на загальну суму 696 грн. в частині завищення валових витрат на нараховану та несплачену заробітну плату робітникам Позивача в сумі 1161 грн. (рішення про результати розгляду скарги ДПА України від 13.01.2005р. № 291 /6/25 1215).
Внаслідок зменшення донарахованих сум податкових зобов'язань відповідно рішення ДПА України від 13.01.2005р. № 291/6/251215, відповідачем було зменшено загальну суму донарахованих податкових зобов'язань та прийнято повідомлення-рішення від 19.01.2005р. :№ 0000152310/3 по податку на прибуток в сумі 604334 грн. (основний платіж-402889 грн., фінансова санкція - 201445 грн.), № 0000152310/3про застосування штрафної санкції по податку на прибуток в сумі 201445 грн., № 00001623 10/3 про застосування штрафної санкції за не оприбуткування готівкових коштів в сумі 7500 грн.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності з боку відповідача безоплатності отримання позивачем основних фондів чи існування договорів, які б не передбачали компенсації вартості основних фондів на загальну суму 1186043грн.
Крім того, судом першої інстанції зазначено, що у відповідності до п. 1.31 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" операції з надання товарів у межах договорів схову (відповідального зберігання) не вважаються продажем, а тому позивачем обґрунтовано не включено вартість матеріальних цінностей на суму 129701грн. до складу валових доходів у 2 кварталі 2003 року.
Відносно неоприбуткування позивачем грошових коштів у розмірі 1500грн. судом першої інстанції зазначено, що зазначені кошти були оприбутковані позивачем у журналі реєстрації касових ордерів за 2003 рік.
Також судом першої інстанції вказано, що податкове повідомлення може застосовуватись лише щодо обов'язку платника податків зі сплати податків та зборів, а не для стягнення штрафу за порушення вимог указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки".
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставне прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень, а тому наявність підстав для їх скасування.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
У відповідності до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, виробниче обладнання, що рахуються по бухгалтерському та податковому обліку позивача у складі 3-ї групи по балансовому рахунку №104 „"Машини та обладнання", були придбані у фізичних осіб відповідно договорів купівлі-продажу від 03.01.2003р. з компенсацією його вартості в сумі 1186043,00грн.
Згідно п. 4.1 договорів від 03.01.2003р. оплата за майно здійснюється протягом 18 місяців після його передачі у власність позивачу відповідно актів приймання-передачі.
Додатковими угодами від 31.06.2004р. до порядку розрахунків за придбане майно було внесено зміни в частині відстрочення платежу за майно до 03.01.2006р.
По бухгалтерському обліку придбання основних фондів згідно вказаних угод, було відображено бухгалтерськими проводками по кредиту рахунка № 685 "Розрахунки з іншими кредиторами" в кореспонденції з дебетом рахунку № 152 "Придбання основних засобів", що підтверджується записом у головній книзі ПП "Неофіт" за 2003 рік.
З урахуванням зазначених фактів колегія суддів вказує на хибність доводів податкового органів щодо безоплатного отримання позивачем основних фондів на суму 1186043грн. та не включення їх до складу валового доходу у І кварталі 2003 році.
У відповідності до ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.
Валовий доход, серед іншого, включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).
Приписами пункту 1.31 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що операції з надання товарів у межах договорів схову (відповідального зберігання) не вважаються продажем.
Як свідчать матеріали справи, 08.04.2003 року між позивачем та СТОВ "Добробут" укладено угоду зберігання, у відповідності до якої позивач здійснив СТОВ "Добробут" передачу товарно-матеріальних цінностей вартістю 129701,00грн. Факт передачі підтверджується актами приймання-передачі від 10.04.2003р. паливно-мастильних матеріалів на суму 24404,00 грн., від 05.05.2003р. паливно-мастильних матеріалів та сільгосппродукції на суму 80279,00 грн., від 10.05.2003р. аміачної селітри на суму 25018,00 грн.
Судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги висновки акту перевірки щодо віднесення зазначеної угоди до купівлі-продажу, оскільки, як свідчать матеріали справи, передані товарно-матеріальні цінності залишились на балансі позивача та за послуги по зберіганню позивачем було здійснено оплату згідно актів виконаних робіт від 19.10.2007 року.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вказує на відсутність порушення у діях позивача по не включенню до складу валового доходу вартості товарно-матеріальних цінностей, переданих на зберігання СТОВ "Добробут", приписів ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
У відповідності до пп.8.4.4. п. 8.4 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у разі виведення з експлуатації основних фондів груп 2, 3 і 4 у зв'язку з їх продажем балансова вартість групи зменшується на суму вартості продажу таких основних фондів (вартості продукції, робіт, послуг, отриманих платником податку в межах бартерних (товарообмінних) операцій). Якщо сума вартості основних фондів дорівнює або перевищує балансову вартість відповідної групи, її балансова вартість прирівнюється до нуля, а сума перевищення включається до валового доходу платника податку відповідного періоду.
У відповідності до умов договору № 3/14/03 від 14.11.2003 року позивач реалізував ТОВ "Борівський міжгосподарський комбікормовий завод" майно на суму 153515грн., яке обраховувалось у складі основних фондів позивача 3 групи та станом на день продажу яких балансова (залишкова) вартість складала 1032268грн.
В акті перевірки відповідачем зроблено висновок щодо помилкового включення позивачем до складу валового доходу у 4 кварталі 2003 року вартості реалізованих основних фондів на суму 153515грн., балансова вартість якої значно перевищує вартість продажу.
При цьому колегія суддів зауважує, що відповідно норм амортизаційних відрахувань на підставі пп..8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", по дебету рахунка № 131 "Знос основних засобів" за період з 01.01.2003р. по 31.12.2003р. ПП "Неофіт" було нараховано амортизацію по кожній групі основних засобів на загальну суму 139937 грн.
У відповідності до п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно з цим Законом.
Таким чином, відповідно п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та п. 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб, відповідачем при здійсненні документальної перевірки та самостійному обчисленні податку на прибуток не враховано амортизаційні відрахування, а тому здійснено помилковий висновок про заниження позивачем вартості проданих основних фондів 3 групи.
Щодо висновків акту перевірки про не оприбуткування позивачем грошових коштів у сумі 1500грн., отриманих в установі Ізюмського відділення Ощадного банку за чеком серії КЕ № 17779890 від 27.05.2003 року, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно п. 2.10 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 19.02.2001р №72(чинного на момент перевірки) передбачено оприбуткування готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і ведення касової книги, що свідчить про ведення такими підприємствами обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень з оформленням цих операцій у встановленому порядку прибутковим касовим ордером.
Матеріалами справи підтверджено оприбуткування готівки, отриманої в установі Ізюмського відділення Ощадного банку за чеком серії КЕ № 17779890 від 27.05.2003 року, у журналі реєстрації касових ордерів за 2003рік, чим підтверджується реєстрацію виписаного прибуткового касового ордера від 27.05.2003р. № 12 із записом у касовій книзі по оприбуткуванню готівкових коштів в сумі 1500 грн. за 27.05.2003р.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності в діях позивача з оприбуткування готівкових коштів складу правопорушення, а тому і підстав застосування санкцій, передбачених Указом Президента України " Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки".
Крім того, судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що у відповідності до ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкове повідомлення - це письмове повідомлення контролюючого органу про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Законом.
Податкове зобов'язання - це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України, тобто зобов'язання юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів) та штрафних санкцій за порушення термінів їх сплати.
З урахуванням приписів Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" колегія суддів зазначає, що штрафні санкції, нараховані податковим органом за порушення позивачем вимог Указу Президента України " Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки", не можуть вважатися податковим зобов'язанням, а тому їх стягнення шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення є порушенням норм чинного законодавства.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції про безпідставне прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень відповідають фактичним обставинам справи та зібраним доказам, яким суд першої інстанції дав об'єктивну оцінку.
Щодо доводів податкового органу про необхідність застосування до спірних правовідносин положень ст.ст. 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів зазначає, що підпункт 5.2.5 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" встановлює, що платник податків вправі оскаржити до суду рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов'язання у будь-який момент після отримання відповідного податкового повідомлення з урахуванням строків давності. В свою чергу, строки давності визначені статтею 15 зазначеного Закону і становлять 1095 днів.
Таким чином, строк звернення платника податків з позовом до адміністративного суду щодо оскарження рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов'язання визначається на підставі норм статей 5 та 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" і становить 1095 днів з моменту отримання відповідного податкового повідомлення.
Крім того, колегія суддів зазначає, що спірні податкові повідомлення-рішення позивачем вже оскаржувались у судовому порядку раніше, а при пред'явлення позову до суду перериває перебіг строку позовної давності.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України..
Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, Ізюмська об'єднана державна податкова інспекція у Харківській області діяла не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовна вимога про скасування таких рішень є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.
Отже, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області залишити без задоволення.
Постанову Харківський окружний адміністративний суд від 02.06.2009р. по справі № 2-а-275/09/2070 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя(підпис)Дюкарєва С.В.
Судді(підпис)
(підпис)Зеленський В.В. Катунов В.В.
Повний текст ухвали виготовлений 14.12.2009 р.
ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.