61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)
17 грудня 2009 р.Справа № 2-а-36874/09/2070
Колегія суддів у складі:
Головуючий суддя Філатов Ю.М.,
Суддя Водолажська Н.С., Суддя Гуцал М.І.
при секретарі Баглаєнко Я.В.
за участю:
представника позивача -Макаренко О.М.
представника відповідача -Федоренко О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2009 року по справі № 2-а-36874/09/2070
за позовом ТОВ «Харківська ювелірна фабрика»
до ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова
про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,-
Позивач, ТОВ «Харківська ювелірна фабрика», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова № 000522305/0 від 20.02.09 р. про визначення податкового зобов'язання по ПДВ в сумі 960497 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 480249,0 грн.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.09 р. по справі № 2а-36874/09/2070 позов був задоволений в повному обсязі.
Відповідач не погодився з постановою суду та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.09 р. по справі № 2а-36874/09/2070та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального права з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.
Позивач письмові заперечення на апеляційну скаргу не подав, але в поясненнях в судовому засіданні наполягав на законності та обґрунтованості судового рішення, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги та пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення є акт № 541/2305/30412494 від 09.02.09 р. планової виїзної перевірки підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.07 р. по 30.09.08 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.07 р. по 30.09.08 р.
При проведенні перевірки були виявлені порушення вимог п. 3.1.1 ст. 3, п. 7.3.1 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», пов'язані з тим, що відповідно до ліцензійних договорів від 17.04.07 р. та від 05.01.08 р. підприємством була отримана плата за використання товарного знаку, яка кваліфікувалась як роялті та відповідно до вимог абз. 2 п. 3.2.7 ст. 3 Закону України «Про ПДВ»та відносилась до операцій, які не є об'єктом оподаткування ПДВ. Проте за висновками перевіряючих згідно із п. 1.4 та п. 1.7 вказаних ліцензійних договорів позивачем було надано право ліцензіатам на продаж товарного знаку, а за таких умов, платежі за вищенаведеними договорами не відповідають визначенню «роялті», наведеному у п. 1.30 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а тому повинні кваліфікуватися як поставка (продаж) результатів робіт (послуг) в частині передачі права користування зареєстрованим знаком для товарів і послуг на підставі п. 1.31 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Виявлені порушення спричинили заниження податкових зобов'язань з ПДВ в розмірі 960497,0 грн., зокрема, за 2007 р. у квітні на 37560,0 грн., у травні на 59880,0 грн., у червні на 72713,0 грн., у липні на 64600,0 грн., у серпні на 100000,0 грн., у вересні на 126600,0 грн., у жовтні на 97000,0 грн., у листопаді на 52400,0 грн., за 2008 р. у січні на 50144,0 грн., у лютому на 33500,0 грн., у березні на 22900,0 грн., у квітні на 23800,0 грн., у травні на 25200,0 грн., у червні на 31600,0 грн., у липні на 38000,0 грн., у серпні на 43200,0 грн., у вересні на 81400,0 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції вказав на те, що на підставі договору про передання виключних майнових прав на знак для товарів та послуг від 16.04.07 р., укладений позивачем (правонаступник) з гр. ОСОБА_1 (правовласник), останній передав, а позивач прийняв виключні майнові права на знак для товарів та послуг, які випливають із свідоцтва № 41356 (заявка № 2001128151 від 18.12.01 р., опубл. 12.07.04 р., бюл. № 7). Згідно додатку № 1 до договору про передання виключних майнових прав на знак для товарів і послуг від 16.04.07 р. зазначений договір вступає в силу з дати його підписання.
Рішенням Державного департаменту інтелектуальної власності від 13.06.07 р. опублікована в офіційному бюлетені «Промислова власність»та внесена до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів та послуг інформація про передачу права власності на знак, відповідно до якої право власності на знак для товарів і послуг класів 14, 40, 41, на які зареєстровано знак (свідоцтво № 41356), передається ТОВ «Харківська ювелірна фабрика».
В обґрунтування судового рішення суд першої інстанції вказав на те, що положеннями ст. 1113 ЦК України передбачено право особи, що має виключні майнові права, передати другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно закону та на визначених договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності умовах. Згідно із ст. 1114 ЦК України ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності та договори, визначені ст. 1109, ст. 1112 та ст. 1113 цього Кодексу, не підлягають обов'язковій державній реєстрації. Їх державна реєстрація здійснюється на вимогу ліцензіара або ліцензіата у порядку, встановленому законом. Відсутність державної реєстрації не впливає на чинність прав, наданих за ліцензією або іншим договором, та інших прав на відповідний об'єкт права інтелектуальної власності, зокрема на право ліцензіата на звернення до суду за захистом свого права.
В п. 9 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»вказано, що договір про передачу права власності на знак і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі і підписані сторонами. Сторона договору має право на інформування невизначеного кола осіб про передачу права власності на знак або видачу ліцензії на використання знака. Таке інформування здійснюється шляхом публікації в офіційному бюлетені відомостей в обсязі та порядку, встановлених Установою, з одночасним внесенням їх до Реєстру.
З урахуванням вищенаведених обставин та приписів перелічених норм суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що договір про передання виключних майнових прав на знак для товарів та послуг від 16.04.07 р., укладений між позивачем та гр. ОСОБА_1, є дійсним з моменту його підписання.
Також надані до матеріалів справи документи свідчать про те, що позивачем були укладені ліцензійні договори від 17.04.07 р. з ФОП ОСОБА_2, ТОВ ВТФ «Лефша», ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8, ФОП ОСОБА_9, за якими позивач (ліцензіар) надав невиключні ліцензії зазначеним суб'єктам господарювання (ліцензіатам) на використання торговельної марки (знаку для товарів та послуг), що випливають зі свідоцтва № 41356 в порядку та на умовах, визначених договорами. Строк ліцензії встановлено до 31.12.09 р.
З вище переліченими учасниками правовідносин позивачем були укладені додатки від 17.04.07 р. до ліцензійних договорів, якими змінено п. 1.6 та п. 1.7 ліцензійних договорів від 17.04.07 р. Відповідно до нової редакції вказаних пунктів визначено, що ліцензіар надає ліцензіату невиключну ліцензію на використання знака для товарів і послуг та що ліцензіат не має права передати, продати або будь яким іншим способом передавати право власності та використання цього знаку, а також оприлюднити (розголосити) секретні креслення.
В подальшому між тими ж учасниками були укладені нові ліцензійні договори від 05.01.08 р. Строк ліцензії встановлено до 31.12.09 р. Згідно із п.1.6 та п. 1.7 ліцензійних договорів від 05.01.08 р. ліцензіати отримують від ліцензіара лише право на використання знака при реалізації товарів і не отримують права на володіння або розпорядження чи власність на цей знак. Тобто не отримують права передати, продати або будь-яким іншим способом передавати право власності чи використання цього знаку, а також оприлюднити (розголосити) секретні креслення.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідно до змісту ліцензійних договорів від 17.04.07 р. та від 05.01.08 р. ФОП ОСОБА_2, ТОВ ВТФ «Лефша», ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8, ФОП ОСОБА_9 не набули права власності на об'єкт інтелектуальної власності - знак для товарів і послуг, що випливають зі свідоцтва № 41356, оскільки умовами цих договорів не передбачено право користувача товарним знаком продавати, передавати або відчужувати іншим способом цей об'єкт, який належить на праві власності ТОВ «Харківська ювелірна фабрика».
Матеріалами справи підтверджено, що за період з квітня 2007 р. по вересень 2008 р. мало місце фактичне використання ФОП ОСОБА_2, ТОВ ВТФ «Лефша», ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8, ФОП ОСОБА_9 знаку для товарів та послуг, переданого цим особам позивачем за ліцензійними договорами від 17.04.07 р. та 05.01.08 р. Дані обставини не спростовані відповідачем, оскільки у підтвердження цього на перевірку та до суду першої інстанції були надані акти про використання товарного знаку, підписаними сторонами, в платіжних дорученнях призначенням платежу вказано, що проводяться розрахунки за використання товарного знаку згідно відповідних договорів.
Враховуючи характер правовідносин між позивачем та його контрагентами за договорами, висновок спеціаліста-патентного повіреного України Аніщенко Л.А. (реєстраційний № 265), приписи п. 1.30 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", де вказано, що роялті - платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудиокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), судом першої інстанції був зроблений висновок про те, що укладені договори є ліцензійними, платежі за цими ліцензійними договорами є роялті, виплата роялті не є об'єктом оподаткування ПДВ.
Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції, оскільки умови користування знаками на товари, визначені ліцензійними договорами від 17.04.07 р. та від 05.01.08 р. не надавали ліцензіатам права продати або відчужувати іншим способом ці знаки, а тому платежі, які ліцензіати згідно договорів сплачували ліцензіару, за своєю правовою природою є роялті.
Колегія суддів також вважає необхідним відмітити, що твердження апелянта про те, що під використанням товарного знаку розумілося також його продаж, є помилковим, оскільки відповідачем допущено вільне трактування п. 1.7 договорів від 17.04.07 р. та від 05.01.08 р., в якому мова йде про те, що під використанням знаку розуміється нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстрований, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним (слід розуміти - товаром), етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу (слід розуміти - товару), пропонування його для продажу (слід розуміти - товару), продаж (слід розуміти - товару) і жодного положення про продаж знаку наведений пункт договору не містить.
Зважаючи на встановлені судом першої інстанції та підтверджені в суді апеляційної інстанції обставини, слід зробити висновок про те, що висновки відповідача про порушення позивачем вимог п. 3.1.1 ст. 3, п. 7.3.1 ст. 7 Закону України «Про ПДВ»є безпідставними, зробленими при вільному використанні первинних документів по укладеним та виконаним угодам та помилковому розумінні узгоджених сторонами умов договорів, а тому суд першої інстанції правомірно задовольнив позов.
Враховуючи те, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.09 р. по справі № 2-а-36874/09/2070 була прийнята у відповідності до норм чинного матеріального права та з дотриманням процесуальних норм, а доводи апеляційної скарги цього не спростовують, колегія суддів не виявила підстав для скасування судового рішення.
Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2009 року по справі № 2-а-36874/09/2070 - залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2009 року по справі № 2-а-36874/09/2070 за позовом ТОВ «Харківська ювелірна фабрика»до ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом місяця з моменту виготовлення повного тексту.
Головуючий Ю.М. Філатов
Судді Н.С. Водолажська
М.І. Гуцал
Повний текст ухвали виготовлений 22.12.2009 р.