61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)
08 грудня 2009 р.Справа № 2-а-1949/09/1807
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Кононенко З.О.
Суддів: Донець Л.О. , Калиновського В.А.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Конотопі Сумської області на постанову Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 07.09.2009р. по справі № 2-а-1949/09/1807
за позовом ОСОБА_1 < Список > < Текст >
до Управління Пенсійного фонду України в м. Конотопі Сумської області < Текст > < 3 особи > < 3 особа > < за участю > < Текст >
про про стягнення 3726 грн. 70 коп. недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги "Дітям війни" та поновлення пропущеного строку для звернення до суду,
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2009 року частково задоволено позов ОСОБА_1. Визнано неправомірними дії Управління пенсійного фонду України в Московському районі м.Харкова. Зобов'язано відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачу з підвищення її на 30 % мінімальної пенсії за віком з розміру встановленого ч.1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”та провести відповідні виплати за 2007 рік з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за 2008 рік з 22.05.2008 року по 31 грудня 2008 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Оскільки в позовній заяві позивач просив суд стягнути підвищення до пенсії за 2008 рік, то перерахунок за 2008 рік повинен бути проведений до 31 грудня 2008 року.
Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на неврегульованість на законодавчому рівні порядку виплати допомоги особам, які мають статус “дитина війни”, прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм бюджетного законодавства України, приписів ст.28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” , що призвело до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач має статус дитини війни та відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Задовольняючи позов в частині зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачу з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та провести відповідні виплати за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, суд першої інстанції виходив з того, що Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року за №6-рп2007 визнано неконституційним положення п. 12 ст.71 Закону України “Про Державний бюджет на 2007 рік”щодо зупинення на 2007 рік дію ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року № 2195-IV та рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року за № 10-рп/2008, яким визнано неконституційним положення п. 41 розділу 2 Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.
Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно ст. 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Виходячи з приписів ч.2 ст.152 Конституції України та дати ухвалення рішень Конституційним Судом України, колегія суддів погоджується з висновками суду, щодо наявності у відповідача обов'язку нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни”, з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. та з 22.05.2008р. по 31 грудня 2008 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності п. 12 ст. 71 ЗУ „Про Держбюджет України” та п.п.41 розділу 2 ЗУ „Про Держбюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, ці норми втратили чинність, а тому не підлягали застосуванню.
Щодо доводів апеляційної скарги про необґрунтоване застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, колегія суддів зазначає наступне.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене, колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги положення ч.3 ст.28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.
Крім того, колегія суддів, вважає безпідставним здійснення відповідачем позивачу доплати до пенсії з травня 2008 року, на підставі та у розмірах, встановлених п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 р. за № 530 “Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено Конституцією та законами України.
Отже, виходячи з системного аналізу ч.2 ст.19 Конституції України, ч. 2 ст. 3 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”та приписів ч.4 ст.9 КАС України, відповідач з 22.05.2008р. не мав підстав застосовувати постанову Кабінету Міністрів України від 28.05.2008р. за № 530 та був зобов'язаний діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 ЗУ “Про соціальний захист дітей війни”, який має вищу юридичну силу ніж зазначена постанова, нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Стосовно доводів відповідача щодо незастосування судом першої інстанції положень ст. ст. 99, 100 КАС України, то колегія судів зазначає наступне:
Відповідно ч. 1, ч. 2 ст. 99 КАС України Адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно ч. 1, ч. 2 ст. 100 КАС України Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
Як вибачається із матеріалів справи, відповідач наполягає на застосуванні до спору строку звернення до апеляційного суду.
Колегія суддів вважає, що похилий вік та необізнаність позивача є поважними причинами для поновлення строку звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права.
В апеляційному порядку позивачем рішення суду першої інстанції оскаржено не було. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.
Згідно ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому не вбачає підстав для його скасування. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Конотопі Сумської області залишити без задоволення.
Постанову Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 07.09.2009р. по справі № 2-а-1949/09/1807 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя< підпис >Кононенко З.О.
Судді< підпис >
< підпис >Донець Л.О. Калиновський В.А.
< Список > < Текст >