Справа № 526/2424/19
Провадження № 2/526/84/2020
04 лютого 2020 року Гадяцький районний суд Полтавської області в складі:
головуючої судді Максименко Л.В.
секретаря судового засідання Павленко Т.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Гадяч цивільну справу № 526/2424/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька,
з участю позивача ОСОБА_1
08 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька.
25 листопада 2019 року ухвалою Гадяцького районного суду провадження у даній справі відкрито.
4 лютого 2019 року винесено ухвалу про заочний розгляд справи.
ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримала, суду пояснила, що вона з 2013 року самостійно виховує свою дочку ОСОБА_3 , 2006 р.н., піклується про її здоров'я, фізичний та духовний розвиток. Останні п'ять років батько ОСОБА_3 служить в зоні АТО, тому менше спілкується з дитиною. На даний час дочка навчається в музичній школі і без згоди батька не може брати участь у міжнародних конкурсах та виступати за межами України. У Латвії проживає її рідна сестра, однак без згоди батька вони не можуть відвідати рідних. Також вона має намір по закінченню 9 класу влаштувати дочку на навчання за кордоном. Відповідач обіцяє надати таку згоду, однак ніяких дій для цього не вживає, тому вона змушена звернутися до суду.
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, причину неявки відповідач суду не повідомив, а також не надав відзив на позовну заяву.
Оскільки відповідно до положень ст. 131 ЦПК України відповідач вважається належним чином повідомленим про місце і час судового розгляду, за згодою позивача, суд вважає за можливе на підставі положень ст. 280 ЦПК України провести заочний розгляд справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до свідоцтва про народження її батьками є: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_1 .
З довідки Гадяцької міської ради від 03.11.2019 вбачається, що ОСОБА_4 проживає з матір'ю.
Згідно довідки Гадяцької дитячої музичної школи Ростовська Софія навчається в даній школі у 7 класі сольного співу та народно-спеціального танцю.
Позивач має можливість забезпечувати виїзд дитини за кордон та до автономної республіки Крим, з метою розвитку її природних позитивних нахилів та оздоровлення.
Відповідач ОСОБА_2 відповідно довідки Гадяцького районного військового комісаріату від 15.11.2019 року, 04 листопада 2017 року заключив контракт зі Збройними Силами України та зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
При вирішенні спору суд керується положеннями міжнародного та національного сімейного законодавства, які регулюють питання здійснення батьківських прав, та нормами цивільного законодавства, які встановлюють умови реалізації права неповнолітньої особи на свободу пересування.
Статтею 33 Конституцією України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які установлюються законом.
Відповідно до положень ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини і розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав та не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Стаття 157 СК України передбачає, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Пунктами 1,2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Дитина, яка не досягла 14 років, повинна проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного з її батьків.
Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено Законом України від 21 січня 1994 року № 3857-ХІІ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57.
Правила перетинання державного кордону громадянами України (зі змінами і доповненнями) передбачають, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюються лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним із батьків за нотаріально посвідченою згодою, згода другого з батьків не вимагається у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
Відповідно до цілей Гаазької конвенції її суть полягає в тому, що один із батьків (або будь-яка інша особа , якій належать права піклування про дитину) не має права одноосібно приймати рішення про зміну місця проживання дитини або переміщення дитини на необмежений час у інше місце, зокрема вивозити її в іншу державу або не повертати дитину до держави її постійного проживання. Тимчасовий чи постійний виїзд дитини за кордон має відбуватись лише за погодженням з іншим із батьків, якщо він не позбавлений батьківських прав. Тобто зміна країни проживання дитини вимагає узгодження із іншим із батьків, адже такий переїзд, як правило спричиняє зміну режиму спілкування дитини з другим з батьків, порядку участі у вихованні дитини, а також зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.
В силу положень ч. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
Таким чином, виїзд за межі України громадян, які не досягли 16 річного віку у супроводі одного з батьків та при відсутності згоди другого з батьків, здійснюється на підставі рішення суду про надання дозволу на виїзд за межі України громадянина, який не досяг 16 річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків і має тимчасовий характер.
Судом встановлено, що позивач має змогу на забезпечення виїзду дитини за кордон з метою її оздоровлення, культурного та духовного розвитку і організації навчання, що відповідає інтересам дитини.
Будь-яких доказів того, що мати діє всупереч інтересам неповнолітньої дитини матеріали справи не містять.
Відповідач не надав суду доказів щодо вчинення ним дій після звернення позивача для оформлення у належний спосіб дозволу для виїзду дитини за кордон без супроводу батька.
Як вбачається з матеріалів справи, у позивача існують труднощі в отриманні від батька дитини дозволу на вивезення доньки за кордон та на виготовлення документів, що надають право на виїзд неповнолітньої дочки за межі України, оскільки він перебуває в зоні АТО.
Також в судовому засіданні встановлено, що між позивачем та відповідачем склалися напружені стосунки, які на даний час та в подальшому впливатимуть на інтереси дитини, так як суд не побачив прагнення батька надати дозвіл матері на виїзд за кордон дитини для участі у міжнародних творчих конкурсах, відвідин рідних та оздоровлення.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, підписаної Україною 21.02.1990 року, ратифікованої Україною 27.02.1991 року, встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ст. 313 ЦК України, фізична особа, яка не досягла 16 років, має право на виїзд за межі України за згодою батьків, піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
У відповідності до вимог ст.ст. 7, 155 Сімейного кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, які встановлені Конституцією України та Конвенцією України та Конвенцією про права дитини, а батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що виїзд за кордон неповнолітньої Ростовської Софії відповідає її інтересам, з метою навчання, оздоровлення, духовного та культурного розвитку дитини, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених вимог про надання дозволу на виїзд (вивезення) за межі території України дитини, однак цей дозвіл має бути тимчасовим та на думку суду обмежений відповідним строком на два роки, аби не перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною.
Питання щодо судових витрат суд вирішує відповідно до ст.141 ЦПК України.
Керуючись ч.1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 141,153,157, 158, 161 СК України, ст. 4 ЗУ "Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України", п. 16 "Правил оформлення і видачі паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, їх тимчасового затримання та вилучення" ст. ст. 3, 12, 13, 77, 81, 259, 268, 273 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька задовольнити частково.
Надати дозвіл матері ОСОБА_1 , на тимчасовий виїзд (вивезення) за межі території України до Республіки Білорусь, Латвії, Польщі та інших країн - членів Європейського Союзу малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 строком на два роки з дня набрання судовим рішенням законної сили, без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 .
Стягти з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати в сумі 768 грн.40 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , зареєстрована АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податку - НОМЕР_2 .
Відповідач - ОСОБА_2 , зареєстрований АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податку - НОМЕР_3 .
Повний текст рішення складено 9 лютого 2020 року.
Головуюча: Л. В. Максименко